Небо і Пекло - Гакслі Олдос
Їм так само, як і позитивному візіонеру, світ уявляється перемінним, однак у гірший бік. Усе в ньому, від зірок у небі до пороху під ногами, невимовно хворобливе й огидне, кожна подія сповнена ненависного змісту, кожен предмет являє присутність Всюдисутнього Жаху, нескінченного, всемогутнього, вічного.
Цей негативно змінений світ час од часу знаходить своє відбиття в літературі й мистецтві. Він б'ється в корчах і погрожує в пізніх пейзажах Ван Гога; стає сюжетом і темою всіх творів Кафки, духовною оселею Жеріко[14]; у ньому жив Гойя під час своєї глухоти й самотності, в нього вдивлявся Браунінг, коли писав "Чайлд-Гарольда", його протиставляв богоявлению в своїх романах Чарлз Вільямс.
Негативний візіонерський досвід часто супроводжують дуже своєрідні й характерні фізіологічні відчуття. Радісні видіння переважно пов'язані з відчуттям відокремлення від тіла, почуттям деперсоналізації. (Безперечно, саме це почуття деперсоналізації надає можливість індіанцям, які сповідують культ пейота, вживати наркотик не просто як короткочасову перепустку до світу видінь, а й як засіб для створення душевної одностайності групи учасників.) Коли візіонерський досвід жахає, а світ видозмінюється на гірше, посилюються почуття індивідуалізації, й негативний візіонер виявляється пов'язаним з тілом, що з прогресивною послідовністю стає ніби густішим, зметованішим, доки, зрештою, візіонер відкриває, що зменшився до розмірів конаючої свідомості у сконцентрованому шматку матерії, завбільшки з камінець, що вміщується між двох долоней.
Слід зазначити, що численні тортури, описані в різних оповіданнях про пекло, пов'язані з тиском і сплющуванням. Дантівські грішники поховані у багнюці, затиснуті між стовбурами дерев, заморожені повністю у крижаних брилах, причавлені камінням. Дантівське "Пекло" психологічно правдиве. Багато схожих страждань зазнають шизофреніки й ті, хто приймає мескалін чи ЛСД за несприятливих умов[15].
Яка ж природа цих несприятливих умов? Як і чому небо обертається в пекло? В окремих випадках негативний візіонерський досвід є наслідком переважно фізіологічних причин. Вживаний мескалін, як правило, накопичується в печінці. Якщо печінка хвора, пов'язаний з нею розум може опинитися в пеклі. Але найважливіше для нас у цьому випадку те, що негативний візіонерський досвід можуть викликати суто психологічні причини. Страх і лють заступають шлях до райського Іншого Світу, кидають того, хто вживає мескалін, у пекло.
Що справедливо для споживачів мескаліну, справедливо й для людей, яких навідують видіння спонтанно чи під впливом гіпнозу. На цій психологічній основі була побудована теологічна доктрина про рятівну віру, притаманна всім великим світовим релігійним традиціям. Есхатологам завжди нелегко було пов'язати свої раціональні аргументи з грубими фактами психологічного досвіду. Як раціоналісти й моралісти, вони вірять у те, що зразкова поведінка має бути винагороджена і що блаженні заслуговують на рай. Однак як психологи, знають, що благочинність не єдина й не достатня умова для радісного візіонерського досвіду. Їм відомо, що самі по собі діяння — безсилі й що лише віра та душевна відкритість гарантують можливість радісних візіонерських переживань.
Негативні емоції — страх, недовірливість, ненависть, лють чи злість, які виключають любов,— роблять візіонерські одкровення жахними. Фарисей — доброчинна людина, однак її доброчинність тотожна негативній емоції. А відтак його візіонерські одкровення будуть, скоріш за все, інфернальні, а не радісні.
Природа розуму така, що грішник, який розкаюється й щиро вірує, швидше спізнає радісний візіонерський досвід, ніж самозадоволений "стовп суспільства" з його праведним обуренням, дбанням про власність, претензіями і характерною звичкою усе ганити, зневажати, засуджувати. Тому в усіх великих релігійних традиціях істотне значення надається станові розуму в момент смерті.
Візіонерський досвід не тотожний містичному. Містичні одкровення перебувають поза областю протилежностей. Візіонерські — всередині цієї області. Небо тягне за собою пекло, і "вознесіння на небо" — не більше визволення, ніж сходження до пекла. Небо — лише вигідна точка, звідки можна ясніше розгледіти божественну Землю, ніж із рівня звичайного особистого існування.
Якщо свідомість зберігається й після фізичної смерті, то вона, вочевидь, зберігається на всіх ментальних рівнях — на рівні містичного досвіду, радісного візіонерського одкровення, інфернального візіонерського одкровення і на рівні щоденного індивідуального існування.
У житті навіть радісне візіонерське одкровення тяжіє до зміни свого знаку, якщо триває надто довго. У багатьох шизофреніків трапляються миті райського блаженства: але оскільки вони (на відміну від тих, хто приймає мескалін) не відають, коли — і чи взагалі — їм буде дозволено повернутися до заспокійливої банальності щоденного існування, то навіть небесне блаженство стає для них моторошним. Для тих, хто з якоїсь причини відчуває страх, небо обертається на пекло, радість на жах, а Ясне Світло — на ненависне сяйво країни освітленості.
Щось подібне може відбуватися й у посмертному стані. Після погляду на нестерпний блиск останньої Реальності і після метання між небом і пеклом більшість душ знаходять можливість повернутися до спокійнішої області розуму, де вони можуть скористатися і своїми власними, й чужими бажаннями, спогадами, фантазіями, щоб створити світ, дуже схожий на той, у якому вони жили на Землі.
Лише жменька з-поміж усіх померлих здатна відразу об'єднатися з божественною Землею, багато хто може відчувати візіонерську радість неба, інші опиняються серед візіонерських жахів пекла і не в силі втекти звідти, але переважна більшість завершує життєву путь у світі, описаному Сведенборгом і медіумами. З цього світу, безперечно, можна пройти при дотриманні певних умов у світи візіонерської радості й кінцевого просвітління.
Особисто я вважаю, що мають рацію і сучасний спіритуалізм, і стародавня традиція. Існує посмертний стан, описаний у книжці сера Олівера Лоджа "Раймонд"; існує також небо радісного візіонерського досвіду; існує й пекло того жахного візіонерського досвіду, на який страждають шизофреніки й декотрі з тих, що приймають мескалін, а ще існує позачасовий досвід — єднання з божественною Землею.
Додаток I
Слід назвати ще два, хоч і менш ефективні, засоби візіонерського одкровення — вуглекислий газ і стробоскоп. Суміш (асболютно нетоксична) кисню з вуглекислим газом у співвідношенні сім до трьох викликає певні фізіологічні й психологічні зміни, вичерпно описані Медуною. Серед цих змін найважливіше в даному контексті — відзначена здатність "бачити речі" із заплющеними очима. В окремих випадках помітні лише кола певного кольору. В інших — можливі спогади про минулий досвід. (У цьому цінність CO2 як терапевтичного засобу.) У третіх випадках вуглекислий газ транспортує суб'єкта в Інший Світ антиподів буденної свідомості, і суб'єкт спізнає короткочасне візіонерське одкровення, абсолютно не пов'язане з його власною індивідуальною історією чи проблемами людства в цілому.
У світлі цих фактів легко можна зрозуміти раціональність дихальних вправ йогів. Систематичні заняття кінець кінцем привчають до тривалої затримки дихання. Така затримка викликає високу концентрацію вуглекислого газу в легенях і крові; а підвищення змісту CO2 зменшує ефективність мозку як стримувального фільтра і впускає до свідомості відчуття — візіонерські чи містичні — з "потойбічності".
Тривалий і голосний крик чи співи можуть викликати схожі, хоч і менш виражені, наслідки. Досвідчені співаки намагаються видихнути більше повітря, ніж набрали. Відповідно концентрація вуглекислого газу в альвеолярному диханні й крові підвищується, ефективність церебрального обмежувального фільтра падає, і стає можливим візіонерське одкровення. Звідси нескінченні, "безглузді повтори" в магії та релігії. Співання кантів curanderos — цілителями й буддійськими монахами; багатогодинні крики й голосіння "відродженців" — за всієї різноманітності релігійної віри й естетичного переконання психо-хіміко-фізіологічна мета залишається незмінною. Збільшуючи концентрацію СО2 в легенях і крові й, таким чином, зменшуючи ефективність церебрального обмежувального фільтра, доки він не почне пропускати біологічно непотрібний матеріал із Великого Розуму, плакальники, співаки й бурмотальники, самі того не відаючи, осягають головну мету всіх магічних заклинань, мантр, літаній, псалмів і сутр. "Серце,— писав Паскаль,— має свої причини". Свої ще переконливіші і не менш Загадкові причини мають легені й кров, ензими, нервові клітини й синапси. Шлях до надсвідомості пролягає через підсвідомість, а шлях чи, принаймні один із шляхів до підсвідомості, пролягає через хімічний склад окремих клітин.
У випадку зі стробоскопом ми переходимо від хімії до елементарнішої області фізики. Світло, що ритмічно спалахує, впливає безпосередньо через очні нерви на мозок. (З цієї причини завжди існує певна небезпека у використанні стробоскопічної лампи. Окремі люди страждають на petit mal[16], не усвідомлюючи цього, внаслідок відсутності чітких і безпомилкових симптомів. Поставлені перед стробоскопічною лампою, ці люди можуть зазнати глибокого епілептичного нападу. Ризик не такий уже й великий, однак про нього слід знати. Один випадок з восьми-десяти може закінчитися погано.)
Сидіння із заплющеними очима перед стробоскопом — надзвичайно цікаве і чаруюче відчуття. Щойно лампу вмикають, стають видимі найяскравіші кольорові зразки. Вони аж ніяк не статичні, а безперервно змінюються. Їхній переважаючий колір залежить від швидкості блимання стробоскопа. Коли лампа спалахує зі швидкістю від десяти до чотирнадцяти разів на секунду, зразки — переважно помаранчеві або червоні. Зеленими й блакитними їх робить швидкість понад п'ятнадцять спалахів за секунду. Після вісімнадцяти-дев'ятнадцяти спалахів зразки виглядають білими або сірими. Чому саме ми бачимо ці зразки під впливом стробоскопа, не відомо. Найочевидніше пояснення може полягати у взаємопроникненні двох чи більше ритмів — ритму лампи й різноманітних біологічних імпульсів мозку.
