Декамерон - Боккаччо Джованні

Порадившись полюбовно з Бернабуччом і Джакоміном, він помирив їх з обома юнаками, а тих двох між собою, а потім, на превелику радість усім родичам, одружив Мінгіна з тою дівчиною, що її звали Агнеса, а також випустив на свободу Крівелла та всіх інших, що попались за ту бійку. Врадуваний без міри Мінгіно справив гучне та бучне весілля і, привівши Агнесу до свого дому, жив із нею багато років у мирі й злагоді.

ОПОВІДКА ШОСТА

Джанні з Прочіди схоплюють з коханою дівчиною, яку подаровано королю Фрідерікові, і прив'язують з нею разом до стовпа, щоб спалити; упізнаний од королівського адмірала, він уникає кари і одружується з своєю любою

Як скінчилася Неїфілина оповідка, що дуже всім дамам до смаку припала, королева веліла Пампінеї розказати щось своє; та, підвівши ясне чоло, заговорила не гаючись:

— Незмірно велика, милії мої подруги, сила любові, що підіймає закоханих на многотрудні подвиги, що додає їм духу переносити неймовірні муки й випробування; у тому ви могли переконатись, слухаючи сьогоднішніх і колишніх історій, та хочу я вам новий іще подати доказ, оповівши про пригоди одного закоханого юнака.

На острові Іскії, що поблизу Неаполя, жила колись одна гарна дівчина веселої вдачі. Звали її Рестітута, і була вона дочкою тамтешнього шляхтича на ймення Мартіно Болгаро. У ту дівчину був закоханий без краю один юнак із сусіднього острова Прочіди, на ім'я Джанні, та й вона теж його любила. Не лише вдень прибував він, було, з Прочіди на Іскію, щоб кохану свою побачити, а інший раз то і вночі, не знайшовши човна, уплинь з одного острова до другого припливав, щоб тільки на мури її дому поглянути.

Отак любилися вони собі здалеку, аж сталося, що одного літнього дня дівчина гуляла сама-самісінька на березі морському, йдучи помалу од скелі до скелі й одриваючи ножем мушлі од каміння, та й дійшла непомітно до затоки, скритої за урвищем, де на той час спочивало в холодочку біля чистого джерела кілька сицилійців, що верталися фрегатом із Неаполя. Побачивши молоду й хорошу дівчину, яка ще не встигла їх помітити, вони врадили спільно схопити її та й повезти з собою; як же надумали, так і зробили. Хоч як кричала бідна дівчина, пірвали її, посадили на свого фрегата й попливли.

Як допливли до Калабрії, стали вони сперечатись, кому вона буде, та кожен хотів її собі мати; не дійшовши згоди, вирішили тоді, щоб уникнути небезпечної колотнечі, оддати дівчину сицилійському королю Фрідерікові, бо той, молодий іще лицар, вельми таке добро полюбляв; як прибули до Палермо, то так і вчинили. Король дуже вподобав хорошу бранку, та, бувши на той час трохи нездужалим, велів одвезти її до пишного палацу в своєму парку, що прозивався Куба, і доглядати там, поки він не прийде до здоров'я; як же велів, так і сталось.

Викрадення дівчини великої наробило на всій Іскії труси; найдужче те людей тривожило, що ніхто не знав, хто і звідки були ті викрадачі. Лише Джанні, якому та річ найбільше на серці лежала, довідався-таки, в яку сторону пішов фрегат, і, не чекаючи інших вістей, спорядив свого кораблика та й рушив уздовж берега од Мінерви до Скалеї в Калабрії, розпитуючи всюди про свою кохану. У Скалеї сказано йому, що дівчину одвезли сицилійські моряки до Палермо. Джанні подався туди не гаючись; по довгих розшуках дознався він, що бранку подаровано королю, а той тримає її вКубі.

Тяжко зажурився Джанні од такої вісті: не сподівався вже не то коханою своєю оволодіти, а й побачити її будь-коли. Та все ж, зрушений силою любові, одіслав корабля додому, а сам лишився в Палермо, де його ніхто не знав. Часто ходив юнак до тієї Куби і раз якось побачив-таки біля вікна свою кохану, помітила й вона його; обоє були без міри врадувані сій зустрічі. Постерігши, що нікого навкруги не видно, Джанні підійшов ближче, і вона сказала йому, як він зможе до неї дістатися. Добре розглянувшись по замку і парку, він пішов звідтіля, щоб повернутися аж уночі.

Як ізвернуло з полуночі, Джанні знову був уже там; видряпавшись по муру, такому гладенькому, що й дятлові не було за що зачепитись, він переліз у сад, знайшов там жердку, приставив її до вікна, що вказала йому Рестітута, і досить легко добрався до нього. Красуня, яка доти була з ним недоторканою, бережучи своєї честі дівочої, бачивши тепер, що все пропало, вирішила, що найкраще буде, як вона оддасть її Джанні: уволить уже його бажання, а він, може, визволить її звідси. Тим вона зарані одчинила вікно, щоб легше було йому в кімнату дістатись. Тихо влізши через вікно, Джанні ліг коло неї в ліжко. Вона ще не спала і передусім одкрила йому свої думки, благаючи коханого вирятувати її з сієї неволі. Джанні одказав їй, що нічого милішого не може для нього бути, і як він прийде до неї завтра, то все вже влаштує для втечі. Тоді закохані обнялися міцно і, зазнавши кілька разів найвищого блаженства, яке може дати любов, так і заснули в знемозі, як були, обнявшися.

Тим часом король, якому дівчина зразу припала була до вподоби, згадав про неї і, чуючись уже добре на силі, надумав піти до неї, хоч ніч уже й минала; взявши з собою кіль коро слуг, він подався з ними потаймиру до Куби. Увійшовши в палац, він велів потихеньку одчинити двері кімнати, що в ній, як йому було відомо, спала дівчина, і ввійшов туди з посвітачем у руці. Глянув на ліжко і побачив, що бранка його спить голим голісінька, обійнявшися з якимось юнаком. Страшенним гнівом закипіло королеве серце; ані слова не зронив Фрідерік і ледве стримався, щоб не заколоти обох кинджалом, що завжди при боці носив. Та зваживши на те, що не подобаріч не то можновладцеві, а й простому чоловікові убивати людей сонних і безборонних, він погамував свій порив і вирішив, що краще буде спалити їх привселюдно на кострищі. Звернувшись до вірника свого, який його супроводив, він промовив:

— Як ти гадаєш, що мені зробити сій перелюбниці, на яку я покладав надії?

Потім почав питати, чи не знав він того зухвалого юнака, що пробрався потай до його дому і насмілився вчинити йому таку ганьбу і зневагу. Слуга одказав, що йому ніколи не доводилось раніш того юнака бачити. Розгніваний король вийшов з кімнати, велівши схопити зо сну обох коханців, як є, голими, зв'язати їх і привести серед білого дня на майдан у Палермо, де, припнувши обох до стовпа спиною одне до одного, виставити до третьої години на людське позорище, а потім того спалити на покару. Давши таке розпорядження, Фрідерік повернувся до свого столичного палацу, повен злості й досади.

Як тільки король пішов, слуги кинулися зненацька на сонних, розбудили їх, схопили і зв'язали без милосердя по руках і ногах; легко собі здумати, як зажурились юнак із дівчиною, потерпаючи за життя своє, як плакали вони й нарікали. Згідно з королівським наказом поведено їх у Палермо на майдан, прив'язано до стовпа і налаштовано в них перед очима кострище, на якому мали їх у призначену годину спалити. Всі палермітяни, жінки й чоловіки, збіглись на ту дивовижу: чоловіки йшли подивитись на дівчину, і всі вихваляли в один голос вроду її та постать хорошу, жінки натомість цікавились більше юнаком і теж дивували красі його та статурі. А нещасні коханці, засоромлені й налякані, понурили голови, оплакуючи свою недолю.

Коли тримали їх отак на майдані, по всьому місту вину їхню скликуючи, прочув про те Руджієрі дель Орія, муж доблесний і хоробрий, що був на той час королівським адміралом. Пішов він і собі на майдан, щоб на них поглянути; спочатку на дівчину подивився, вроду її велике похваляючи, а потім навів оком на юнака і зразу ж помітив, що він йому ніби по знаку. Підійшовши до нього ближче, адмірал спитав, чи він часом не Джанні із Прочіди.

Підвівши голову й упізнавши адмірала, юнак одказав:

— Так, синьйоре, я був тим, кого ви назвали, та скоро вже буде по мені.

Тоді спитав адмірал, що його привело до тії недолі.

— Любов і гнів короля, — одказав на те Джанні. Адмірал розпитався про все докладно, як було діло, і, вислухавши юнака, хотів був уже йти, як Джанні знов обізвався до нього:

— Якщо можна, синьйоре, то попросіте в того, хто мене сюди поставив, для мене одної ласки.

— Якої ж то? — спитав Руджієрі.

— Знаю я, — одповів Джанні, — що мушу померти, і то скоро; нехай же перед смертю стоятиму з сією дівчиною, котру люблю, як душу, і котра мене кохає так само, не плечі в плечі, а очі в очі, щоб, гинучи, міг я її видом потішитись.

Руджієрі сказав йому, посміхаючись:

— Постараюся так зробити, що поти будеш на неї дивитись, поки самому не обридне.

Одійшовши од нього, він наказав тим, що мали виконувати вирок, щоб не робили більше нічого до нового королівського розпорядження, а сам подався не гаючись до короля; хоч і застав його вельми розгніваним, проте вирішив сказати йому свою думку і спитав:

— Королю, чим прогнівила тебе та молода пара, що ти велів спалити на майдані?

Король про все йому розповів; тоді Руджієрі вів далі:

— Провина їхня заслуговує на кару, тільки не од тебе. За зло слід одплачувати, а за добро оддячувати, — не кажу вже про ласку й милосердя. Чи знаєш ти, кого хочеш спалити?

— Не знаю, — одказав король.

— То знай же, — мовив Руджієрі, — і, може, зрозумієш, чи гаразд учинив, піддавшися пориву люті. Той юнак — син Ландольфа з Прочіди і братанич того мессера Джанні з Прочіди, котрий підсадив тебе на трон королівський, а дівчина — донька Мартіна Болгара, що завдяки його силі острів Іскія визнає твою владу. Крім того, молодята вже оддавна любилися і лише з любові, а не з бажання образити твою величність, допустились того гріха (якщо можна назвати гріхом те, до чого молодих приводить кохання). То навіщо ж тобі посилати на смерть людей, котрих ти по праву мав би осипати милостями й дарами великими?

Почувши сі слова і визнавши, що Руджієрі правду каже, король не тільки скасував свій остаточний вирок, а й пошкодував із того, що вчинив їм досі. Він негайно велів одв'язати юнака й дівчину від стовпа і привести їх до себе; так же і сталося. Розпитавши в них докладно, хто вони й що, він надумав винагородити їх за ту кривду, що вони од нього зазнали, почестю своєю особливою та багатими дарунками. Тим велів одягнути їх обох у пишні шати і, знаючи їхнє обопільне кохання, одружив Джанні з любою дівчиною, обдарив їх дарами коштовними і послав без міри щасливих молодят додому, де прийнято їх з несказанною радістю.