Мільйон і один день канікул - Велтистов Євген
Певно, і я не втримався б, узяв на хвилину... Хто міг подумати, що втрутиться спершу король, а потім — пацюк...
— Ти не правий, Карене. Я трішки старший за тебе і знаю: винен тільки я. Я взяв Кулю, щоб запустити "Вікторію" на край Всесвіту. А вийшло... Що буде тепер з дітьми, з батьками, взагалі з Батьківським Днем?
— Олегу, ти чув, що Батьківський День відміняється? Ми залетіли випадково в якусь діру.
— Шкода, що ти не покажеш мамі свої нові малюнки. Таких зірок я ніколи-ніколи раніше не бачив.
— Уперше намалював зовсім нове і не зможу показати мамі. Досі я посилав їй малюнки нашого будинку. Ти знаєш, Олегу... Авжеж, ти знаєш, скільки я намалював різних будинків!
— Мільйон мільйонів будинків — для мами! І все даремно: Батьківський День зірвався... Може, ми ніколи не побачимо тепер маму?.. Будемо блукати серед зірок...
— Я не боюся зірок!
— І я не боюся... А в усьому винен Карен...
— Ось не кажи так! І я, і ти, і він — усі ми винні, адже ми товариші...
...— Чого ти найбільше хотіла б, Алько?
— Я? Не знаю... Ні, знаю! Я беру ножиці і йду назустріч чорній дірі... Розумієш, Алько?
— Розумію тебе... Тільки йди обережно. Намагайся підійти до мертвої зірки якомога ближче. Карлик не повинен відчути леза ножиць!..
— Ось я підступаю, затамувавши подих... Я знаю: карлик висить на невидимій нитці... Раз — і перерізана! Ура!.. Зла зірка летить у нескінченність! А ми — вільні! І разом з мамою летимо до ближньої галактики...
— До нашої галактики? Яку відкрив батько?
— До нашої, Фроловської...
...— Карене, я гадаю, треба сказати правду. Інакше — нечесно!
— Я згоден з тобою, Карене. Ходімо до капітана!
До каюти вбігли два однакових штурмани. Вигляд у них був такий заклопотаний і сердитий, що всі мимохіть притихли, і в тиші повисло грізне запитання :
— Хто?
— Я!
Два однакових Карени завмерли перед вихователями. Але відразу ж один із них заступив двійника:
— Він ні при чому. Кулю взяв я.
— Я причому, — заперечив другий п'ятикласник. — Ідея була моя.
Хлопчаки стояли біля вихователів. А коли один із шмурманів заговорив, то учням здалося, що їх одділила від учителів дистанція в кілька віків.
Справді, з якого часу взялися вони, щоб отак просто, мимохідь привласнити собі найцінніше на кораблі? Нехай на п'ять хвилин, на півгодини — все одно!.. У давнину за такі вчинки винуватого прирікали на самостійність. А як бути тепер, коли корабель опинився в незнайомій частині Всесвіту, перед самісінькою чорною дірою? Подумали вони про те, як "Вікторія" повернеться на рідну планету?
Бувають у житті такі важливі хвилини, коли людина несподівано дорослішає. Хоч як важко було п'ятикласникам чути звинувачення, ніхто з них не відвів погляду вбік. Уперше відчули вони відповідальність за пасажирів, за корабель, за батьків, зрозуміли, що значить бути справжніми землянами.
— Ми знайдемо Кулю! — промовив Карен-старший.
— Не гайте часу, — відповів скуйовджений Пап. — Ми обнишпорили геть увесь корабель!
— Я маю поговорити з капітаном, — заявив Карен.
Мишук Передостанній вигравав у свого суперника партію в шахи. Він був певен, що залишиться власником Тутика, тож йому було приємно вигравати у самого себе.
— Де ви навчилися, ваша перед... передостанність, так гарно грати в шахи? — благодушно спитав справжній Мишук.
Мишук передпередостанній розповів, що шахи з давніх-давен було заборонено в його королівстві, їх вважали за гру, що підбурювала підлеглих, бо на дошці йшло полювання на короля. Одначе саме він, Мишук, зробив вирішальний крок — скасував застарілий указ.
Після того на Тутику відбувся чемпіонат світу з шахів. Король був там за почесного гостя.
— Здається, на вашу честь встановили жартівливий приз для найнещасливішого гравця? — сказав, хитро всміхаючись, справжній Мишук і зробив підступний хід.
— А ви звідки знаєте? — стрепенувся двійник і замислився.
Мишук передостанній з цікавістю спостерігав за двійником. Що за самовпевнена людина перед ним! Невже він серйозно вважає себе за короля? Він, справжній Мишук, усе розуміє так, як воно є насправді. Очевидно, космос дуже оздоровлює...
— До речі, ваша перед... передостанність, — мурчав по-дружньому Мишук, — ви були коли-небудь щасливі?
— Був. — Мишук-вчорашній на мить одірвався від дошки, зніяковів. — Рівно сорок років тому. У мене народився син... Але яке це має відношення до предмета суперечки?
— Найбезпосередніше. Бо рівно сорок років тому в мене народився син. Спадкоємець Тутика.
— Дозвольте, спадкоємець Тутика — мій син. До речі, він тут, зовсім поряд — серед зірок.
— Цікавий збіг, — усміхнувся Мишук. — Мій син досліджує Кінцевий космос. А ваш чим займається?
— Ви сунете вуса не в свої справи!..
— Пробачте, ви програли. Тутик — мій.
— А я піду скаржитися капітану. Рахунок нічийний: один-один.
Король, великодушно всміхаючись, простяг руку згоди:
— Я дарую вам Тутик, тільки перестаньте скаржитися. Невже ви не здогадалися, що в нас один син і він летить назустріч?..
РОЗДІЛ ОДИНАДЦЯТИЙ,
в якому не можна порушувати плину подій
Платон Овсійович Вегов нарешті відчув на плечах свою голову.
Машина розрахувала, що "Вікторія" зможе облетіти чорну діру і опинитися у вільному космосі.
Маневри корабля були дуже складні. Коли "Вікторія" підлітала до горизонту невидимої зірки, включили на повну потужність двигуни й ніби аж зависли над дірою, не переходячи смертельної межі. Падіння гальмувалося, корабель уникав небезпеки.
Ці розрахунки негайно надійшли до батьківського корабля "Альфа", який рухався вслід за "Вікторією".
Вегови потиснули один одному руки.
— Чи треба оголосити пасажирам? Чи відбудеться Батьківський День? — спитав капітан "Вікторії".
— Зачекаємо, — відповів другий Вегов. — Побачимо, що космос іще встругне...
Невидима діра у світлому ореолі непорушно застигла в центрі екрана. Темна пляма помітно побільшала.
— В усьому винні ми! — оголосили з порога капітанської каюти два однакові хлопчаки. — Ми взяли Кулю Шляху, — призналися обидва Карени. — Перекажіть, будь ласка, на "Альфу" нашим батькам Симонянам, щоб вони не гаяли часу, поверталися назад і працювали спокійно. Ми не зможемо бути на Батьківському Дні, доки не знайдемо Кулю.
Капітанам годі було одного погляду, щоб зрозуміти, якої мужності коштувала блідим, рішучим двійникам така заява.
Услід за Симонянами з'явилися нові хлопчаки.
— Ми допомагали викрасти Кулю. Так і скажіть нашим батькам Сємєчкіним. І ще — хай не дуже засмучуються ; ми спокутуємо свою провину.
А довгоногі дівчата-близнята хором пропищали:
— Неправда! Винна тільки я... Я підставила ногу королю...
— Казна-що! — пролунали громоподібні голоси, і дітей затулили довгі вуса. Це до каюти вдерлися Мишуки і, перебиваючи один одного, заходилися пояснювати: — Дівчинка намовляє на себе! Кулю Шляху впустила наша королівська рука, і її відразу підхопив пацюк... Хіба ж не ясно, хто вкрав Кулю?
Капітани мовчки слухали признання, і їхні очі були зовсім не сердиті.
Незвичайний галас виніс усіх в коридор.
Повз двійників промчав пацюк з блискучою Кулею в зубах. Його переслідувала сіра кицька — буквально на відстані метра від пацюкового хвоста. За кицькою біг стюард.
Діти кинулися за ними.
Стюард раптом зупинився, завмер з піднятою рукою: він побачив у кінці коридора другого пацюка!
Цей пацюк не тікав, а сам гнався за сірою кицькою! Причому біг він дуже кумедно — хвостом уперед. І кицька також бігла навпаки.
Стюард розв'язував складне для себе завдання: котрого з викрадачів Кулі тепер переслідувати? Він пропустив кицьку, яка бігла хвостом уперед, і почув наказ капітана:
— Стоп! Спокійно, стюарде!
Робот опустив руку. А Вегов пояснив присутнім:
— Він міг схопити вчорашнього пацюка й порушити весь плин подій! Треба розібратися... Ловля пацюка на деякий час відміняється! — вигукнув капітан.
Звідкись виринув захеканий король:
— Який приз за спійманого пацюка?
— Повернення додому!
— А якщо він сам попадеться? — вів далі, усміхаючись, король. — Як це узгоджується з вашим розпорядженням ?
В цю мить двійники екіпажу й пасажирів "Вікторії" зникли.
Викривлений чорною дірою простір розімкнувся, роз'єднавши земні кораблі, і враз перетворився у час, що біг у зворотному напрямку.
Пояснити суть цього майже неможливо, бо на Землі такі явища не відбуваються. Уявіть лише на хвилину відчуття шофера, який вів машину і раптом на повному ходу виявив, що його машина рухається не вперед, а назад, що шосе перетворилося у перебіг часу, а час — на летючу стрічку шосе... Розповідь такого шофера викличе тільки подив.
Але пасажири корабля не помітили важливої переміни. Ніхто з них не згадав про двійників, яких щойно бачив. Коли час іде від теперішнього до минулого, усі події, що відбуваються, вмить зникають із пам'яті.
Час на кораблі начебто спливав як звичайно.
Корабельний дзвін скликав на обід.
Пасажири несподівано для себе опинилися в кают-компанії, за великим круглим столом.
РОЗДІЛ ДВАНАДЦЯТИЙ,
в якому час пливе в зворотному напрямі
Обід на кораблі — найприємніший час для пасажирів. Стюарди заздалегідь сервірували стіл. Тут були салати, супи, дичина й риба, фрукти і напої, приготовлені за кращими рецептами планет Сонячної системи.
Карен почав з шоколадного морозива. Він їв, а морозива в нього дедалі більшало. Карен уважно оглянув гірку морозива й одразу ж про нього забув, узяв виделку в праву, а ніж у ліву руку.
Алька ліниво чистила апельсин.
А Мишук уминав рибну юшку із срібного казанка і розповідав, як він відіграв у шахи острів Тутик. До того ж сам у себе...
Стороння людина, певно, не зрозуміла б Мишука. По-перше, король почав із своєї шахової перемоги й закінчив описом таблички, яку він побачив, зайшовши до себе в каюту. По-друге, слова й фрази, що їх виголошував король, для земного спостерігача звучали б дуже незвично, бо вимовлялися навпаки. Наприклад, Акьла — означало Алька, Нерак, — Карен, натіпак — капітан, Ьлорок — сам король і так далі. А втім для всіх присутніх ці слова були звичайними. По-третє, обід короля закінчився незвичайно...
Він зазирнув до блискучого казанка й зчудовано промовив:
— Дивіться, жива риба! Слово честі, жива...
І Мишук підняв над столом руку, в якій тріпотіла блакитна форель. А потім він опустив рибину в казанок з прозорою водою, на дні якого лежала ціла картоплина, морквинка, головка цибулі й усе інше, що потрібно для приготування юшки.
Сусіди по черзі зазирнули в казанок.
