Чого варті крила - Голд Горацій Леонард
Всі твори автора ⟹ Голд Горацій Леонард
— Але ж ти обіцяв! — вигукнула Ліз Блеквелл, — Ти, клявся всіма святими, що попросиш їх ампутувати!
— Ампутувати? — з жахом скрикнув доктор Джонас. — У житті не чув нічого подібного!
— Але про людину з крилами ви теж ніколи не чули, — відпарирувала вона. — Гарвей, прошу тебе... Ти обіцяв!
— Це щоб заспокоїти тебе, — відповів Гарвей Лідс. — Ти тоді так розхвилювалася, бо всі дивилися на мене…
Голий до пояса, в одних штанах і черевиках, розгорнувши свої крила у всій їхній пишності, він був схожим на сучасний варіант Нікі Самофракійської чоловічої статі.
— Ліз, якби Господь не хотів, щоб я літав, він не нагородив би мене крилами.
Доктор Джонас відклав складний метр і сказав:
— Довжина крил — сто сімдесят п'ять сантиметрів. Розмах – три метри сорок. Якщо відняти вашу колишню вагу з нинішньої, крила важать двадцять чотири кілограми. Вони виросли з лопаток і є природним продовженням вашої кісткової, м'язової та кровоносної систем. Я ніколи не бачив у людей крил, але ці здаються мені цілком надійними. Ампутувати їх — все одно, що відрізати абсолютно здорову ногу… З мого боку це було б непробачною професійною помилкою, юначе!
— Але з ними так ніяково тепер виходити на люди! — благала Ліз. — І навіщо вони виросли? Коли крильця у нього були як у янголятка, це було божественно!
— Ви просили, щоб я вас оглянув, — продовжував лікар, звертаючись до Гарвія, — і я зробив усе, що міг, хоч, щиро кажучи, вам слід було б звернутися до ветеринара. Зростання крил, напевно, вас дуже втомило. Пийте якнайбільше молока, щоб відшкодувати втрату кальцію. Спіть довше і їжте всілякі свіжі овочі. Коротше, я вам рекомендую те саме, що порадив би будь-якій молодій матері.
Гарвей одягнув сорочку, а потім піджак задом наперед, і Ліз допомогла йому застебнути ґудзики. У такому вбранні він був схожий на священика, вірніше, на ангела, кінці його крил мели підлогу.
— Треба буде придивитися до стародавніх статей,— сказав він,— бо невідомо, як мені тепер одягатися.
— Гарна думка, — схвалив доктор Джонас. — Точність деталей у стародавніх скульпторів справді дивовижна! Напевно, вони ліпили з натури. І якщо це так, то ви не унікальний випадок, а просто анахронізм. Але як вони у вас виросли?
— Не знаю, — сказав Гарвей.
— Зате знаю! — вибухнула Ліз. — Це тому, що він такий доброчесний. У нього немає жодного недоліку, а це вже само по собі нестерпно для нормальної дівчини на зразок мене. Все почалося, коли він перевіряв рахунки, і раптом виявив, що випадково не доплатив близько двох доларів податку. Він хотів їх відшкодувати, але йому сказали, що цей рахунок вже закритий і щоб він про це не думав. Тоді він надіслав гроші поштою анонімно. І того ж вечора я помітила в нього навколо голови якесь сяйво наче віночок.
— Але ж я мав якось повернути цю суму, — заперечив Гарвей.
— Ну, а крила? — наполягав доктор Джонас.
— Ви повірите? Він досі безневинний! Справжній незайманий! У його роки! Я хотіла переконатися, чи підійдемо ми один одному, але він відповів, що ми повинні дотримувати себе в чистоті до дня весілля. І ось тоді в тебе стали свербіти лопатки, Гарві Лідс! А за кілька днів прорізалися крильця.
— Правда, я й сам забув, — скромно підтвердив Гарвей.
Настала мовчанка. Потім доктор Джонас повільно промовив:
— Це доводить, що чеснота також має свої межі, за якими в організмі виникають глибокі фізіологічні зміни. З пороком, мабуть, те саме… Доктор Джекіл і містер Хайд, очевидно, не плід уяви. Це хвилююча тема для роздумів.
— Але як йому тепер бути з роботою? — благала Ліз. — Відколи у нього з'явилися крила, він не може ходити до майстерні.
— На ательє мод світ клином не зійшовся, — заявив Гарвей.
— Так, — погодився лікар. — Для крилатої людини, напевно, знайдеться безліч цікавих справ.
— Не потрібний ти мені зі своїми безглуздими крилами! — відрізала Ліз.
Гарвей помітив, що пір'я його скуйовдило... "Як у орла", — подумав він.
— Якщо ви так низько мене цінуєте, шановна міс Блеквелл, то ви не та єдина, призначена мені жінка.
Він хотів би відповісти їй різкіше, але не знав, як це робиться.
— У такому разі прощай! — сказала Ліз, з тріском закрила сумочку і вийшла.
Гарвей залишився стояти посеред кімнати в повній розгубленості.
— Мабуть, і я повинен був сказати "прощай", — нарешті промимрив він. — Тепер мені треба вигадати, як прогодуватися за допомогою цих крил.
— Бажаю удачі! — сказав лікар. — І тримайте мене в курсі всіх змін, які можуть статися з вами.
***
Єпископ із захопленням оглянув Гарвія з усіх боків.
— Безсумнівно, крила справжнісінькі, з пір'ям та іншим. Як сказав ваш лікар, просто дивно, з яким мистецтвом стародавні скульптори відтворювали крилатих... Воістину вони повинні були творити з натури! Це приголомшливо!
— Ось з одягом важко, — зауважив Гарвей, надягаючи сорочку задом наперед.
— Вирішення проблеми — тога, сину мій. як на статуях. Це, зрозуміло, не надто модно, проте не менше, ніж людина з крилами.
Єпископ сів за стіл і закурив сигару.
— А тепер розкажіть, що привело вас до мене.
— Але ж це й так зрозуміло! — Гарвей притулився до стіни: сісти в крісло він не міг — заважали крила. — Я ж ангел, чи не так?
— Я не можу бути суддею в такому складному богословському питанні, але зовнішня схожість, безперечно, є. Я навіть готовий у принципі погодитися з теорією вашого лікаря про критичну масу добра. Але що я можу зробити для вас практично, сину мій?
— Прийміть мене на посаду ангела, — сказав Гарві.
Єпископ поперхнувся.
— А що ви робитимете? — спитав він, нарешті прокашлявшись.
— Я не знаю, що роблять ангели. Це мусить вирішити церква, а не я.
Єпископ схилився над столом.
— Сину мій, якщо церква, почне займатися різноманітними фізичними аномаліями, у нас не залишиться часу ні на що інше. Ви, зрозуміло, виняток, але занадто старомодний, я б сказав, середньовічний.
— Але ж ви можете мене якось пристосувати, використати?
— Повторюю, це поза моєю компетенцією, проте я не бачу, чим ви можете бути корисні церкві, і навпаки, чим може бути корисною церква вам. Був час, коли церква потребувала чудес, але це було в середні віки, в темну епоху неграмотності та забобонів.
— А зараз хіба чудеса не потрібні? — наполягав Гарві.
— Сьогоднішня церква є просвіщенною церквою. Вона така ж далека від середньовіччя, як сучасні обчислювальні машини від стародавніх рахунків з дерев'яними кульками. Церква потребує ділків, впевнених та холоднокровних, які відрізняють вексель від акції, вміють шукати фонди… коротше, вміють користуватися всіма засобами масової інформації для поширення сучасної релігії.
— Ви хочете сказати…
— …що в сучасній церкві просто немає місця для середньовічних пережитків на зразок вас.
Гарвій помовчав. Потім сказав, зітхнувши:
— Якщо так, то нічого не вдієш. А мені здавалося, що це гарна думка.
Єпископ обігнув стіл і по-батьківському потріпав Гарвея по плечу.
— Ви щось придумаєте, сину мій. Треба вміти видобувати користь навіть з невдач. Коли життя підсовує вам лимон, перетворюйте його на лимонад! Саме так ми й робимо щодня у лоні церкви.
— Дякую вам, що прийняли мене, — сказав Гарвей, сум'ятний. — І… прощайте!
— Прощай, сину мій, — не зморгнувши, відповів єпископ діловито. — І нехай благословить тебе Господь!
***
Сем Крюбел закінчив скептичний огляд крил Гарвея.
— Вони дійсно справжні. Ну то чого ви хочете?
— Роботи, — відповів Гарвей. — Люди напевно щедро платитимуть, щоб подивитися на крилату людину,
— У ярмаркових балаганах можливо. Але в мене першокласна агенція. Я не займаюся ярмарковими атракціонами.
— Але є ще телебачення. І нічне кабаре. І кіно.
— Послухайте, — терпляче почав Крюбел, — єдине, що маєте, — це крила. Для номера цього недостатньо. Дві-три вистави, і все. Єдине місце, де ви можете отримати постійну роботу, це ярмарковий балаган.
Гарві задумався.
— Цього я не збагнув. Значить, мені потрібний свій номер. Як мені його вигадати?
Крюбел відчинив двері до сусідньої великої зали з гімнастичними кільцями та дзеркалами на стінах.
-— Ось, — сказав він, — тут достатньо місця для польоту. Тому що ви літаєте, чи не так?
— Я не маю досвіду, — з жалем пробурмотів Гарвей. — У моїй квартирі дуже тісно, а на вулиці я соромлюся…
— Тут вам нічого не заважає. І дивитися на вас будемо лише ми троє.
— Як це троє? — здивувався Гарвей.
Він оглянув зал і тільки зараз побачив маленьку кремезну жінку, яка сиділа поруч із таким же маленьким кремезним чоловіком на металевій лаві біля стіни. Вони чекали на прийом у Крюбела, але тепер з цікавістю дивилися на Гарвея.
— Не соромтеся, — підбадьорив, його Крюбел, — це лише акробати… Отже, літайте, літайте! — промовив він нетерпляче.
Гарвей зняв піджак, сорочку, відійшов у дальній кут тренувального заду. Він розпростер свої чудові крила і почав розбіг. Намагаючись координувати рухи крил і ніг, він добіг майже до протилежної стіни, перш ніж піднявся в повітря. Незручно розвернувшись, щоб не вдаритися об дзеркала, він здійнявся до стелі.
— Спершу не дуже, — зауважив Крюбел. — Що ви вмієте?
— Справді, не знаю…
— Може, мертву петлю?
— О, знаєте, у мене, здається, страх висоти...
— Ще нелегше! Якщо вам більше нічого показати, спускайтесь.
Гарвей зсунув ноги для приземлення. Швидкість його була менша за п'ятнадцять кілометрів на годину, але він не розрахував пробіг і врізався в зачинені двері. Склавши крила, він повернувся до свого одягу, як побитий.
— Жалюгідне видовище, — буркнув Крюбел і відчинив двері, якими Гарвей розквасив ніс. — Приходьте до мене, коли у вас справді буде що показати.
— Що наприклад? — скрикнув Гарвей. Крюбел завмер, тримаючись за ручку дверей.
— Я продаю номери. Я їх не винаходжу!
Гарвей зауважив, що акробати схвально закивали.
— Добре, я подумаю вдома над своїми можливостями.
— У запасі завжди маєте ярмарок. Бажаю вам усілякого успіху.
— Дякую за прийом, — сказав Гарвей.
— Немає за що. — Крюбея зачинив за собою двері, але одразу відчинив її, щоб коротко кинути акробатам: — Шкода, Ламбіно, але для вас у мене нічого немає.
Вони щось чемно пробурмотали і вийшли.
Гарві надів задом наперед сорочку, піджак, розсіяно дійшов до ліфта. Він і уявити не міг, який номер йому винайти.
***
Коли Гарвей вставив ключ у отвір для ключа, хтось торкнув його за лікоть.