Нові коментарі
1 грудня 2024 18:53
Суки где вторая часть
Серце пітьми - Джозеф Конрад
15 листопада 2024 18:15
Шановна пані Галино, дякуємо Вам за Вашу творчість! Ми виправили вказану Вами неточність. Дякуємо за проявлену увагу. З повагою, адміністрація сайту
З Божою правдою
3 липня 2024 02:48
Щиро вам дякую за увагу до моєї казки з книги казок ''Богданія''. На кожному з двох сайтів, з якого ви могли передрукувати цю казку, у змісті
З Божою правдою
Українські Книги Онлайн » Зарубіжна література » Мільйон і один день канікул - Велтистов Євген

Мільйон і один день канікул - Велтистов Євген

Мільйон і один день канікул - Велтистов Євген - Безкоштовні електронні книги на українській мові: читай онлайн та скачуй
Сторінок:10
Додано:21-11-2024, 10:14
0 0
Голосів: 0
Аннотація до бестселера - Мільйон і один день канікул - Велтистов Євген
Всі твори автора ⟹ Велтистов Євген
Читаємо онлайн Мільйон і один день канікул - Велтистов Євген

Євген ВЕЛТИСТОВ

МІЛЬЙОН І ОДИН ДЕНЬ КАНІКУЛ

У наші дні, коли космос заселений людьми і Землю, мов блакитне макове зернятко, виразно видно з далеких планет, коли щодня зграї ракет відлітають із Землі в океан порожнечі й повертаються назад, важко уявити собі зникнення космічного корабля. Та ще й такого корабля, як "Вікторія"!.. "Вікторія", окраса зоряного флоту, фантастичний птах з гордо піднесеним вперед дзьобом, здійснювала стрибки в Ближній, Далекий і Кінцевий космос, її сіро-сталеві боки й крила відполірував вітер різноколірних зірок; її гострий шпиль пронизував порожнечу з безтурботною легкістю голки, що прослизає крізь клапоть тканини. Двигуни точно виводять "Вікторію" до найвіддаленішої цілі, і гігантський лайнер причалює з обережністю шлюпки в порту незнайомої планети, біля космічної станції чи біля порога одномісного корабля астронавта, загубленого серед зірок.

Сотні історій в судновому журналі про близькі й далекі рейси "Вікторії".

Та ця розповідь — про останню подорож, коли корабель, потрапивши в біду, виявився гідним свого славетного імені-девізу: "Перемога"! У космосі все перед очима, ніби в акваріумі. Телескопи, станції, супутники, кораблі вивчили зоряний світ аж до найдрібнішого "гвинтика". І жоден майстер небесної механіки не міг, ясна річ, передбачити, що першокласний пасажирський лайнер зникне колись у безконечності через таємного мешканця трюмів, точніше — через звичайного гризуна. Проте в цій історії чимало дивовижного. І що ще важливо: "Вікторія" уточнила рух Стріли часу: люди гостріше відчули, куди націлений наконечник цієї Стріли, побачили різницю між минулим і майбутнім Землі.

РОЗДІЛ ПЕРШИЙ,

в якому починається Батьківський День

"Вікторія", злетівши, набирала швидкість. Перед стрибком у Далекий космос.

У великому напівтемному залі, накритому прозорим куполом, нічна пітьма й півсвіту зірок. Зовсім близько золоті яблука зірок — світні плоди на невидимих нитках. Здається, простягнеш руку, обірвеш нитку — і вогненна куля впаде в бездонний колодязь, розсипаючи іскри, холонучи на льоту. Зорі — поряд і... ген далеко. Тож величезною бачиться з купола туманно-блакитна Земля.

Три пасажири на палубі для прогулянок — п'ятикласники лісової школи Алька, Карен та Олег — уперше піднялися над планетою. А втім, вони вже не школярі, а вільні люди, бо сьогодні перший день канікул.

Батьківський День буває раз на рік. Де б не працювали батьки школярів — на гірських льодовиках, на дні океану, в марсіанській пустелі, в зоряному патрулі, — до них обов'язково пливуть, їдуть, летять їхні діти. І немає такої точки ні на Землі, ні в усьому Всесвіті, куди не зможуть прибути у призначений час син або дочка. А коли батько й мати перебувають у найвіддаленішій галактиці, в Кінцевому космосі, куди не прорвешся за день, зустріч призначають на півдорозі до Землі.

У Кінцевому космосі, на останній космічній станції, працювали батьки Карена й Олега. І Альчина мати. Зараз їхній корабель "Альфа" теж зробив стрибок у Далекий космос — назустріч дітям.

Вирушаючи в подорож, Алька сказала:

— Порахую, скільки в світі зірок.

Карен усміхнувся:

— Це наївно: світ безкраїй. Головне — побачити нове!

— А я намалюю те, чого ніхто ніколи не бачив, — подумав уголос Олег.

Та всі вони, звичайно, думали про космос.

Далекий космос Карен уявляє так: незабаром увійде він з товаришами до залу космічної станції" побачить такі знайомі обличчя, що снилися йому цілий рік, і мама кинеться назустріч, пригорне його, а батько покладе руку на плече і з першого погляду зрозуміє, що син змужнів за довгий рік.

Тільки до Альки не підійде батько — він загинув у Кінцевому космосі.

Карен озирнувся на товаришів.

Олег малює світловим олівцем на склі тигра. І хоча на небозводі такого сузір'я немає, зірки точно лягли на малюнок: тигр пильно дивиться зеленим і жовтим очима. Тигр зовсім живий, дуже земний, він, звичайно, сподобається батькам.

А от Алька не згадує ні про що. Стрибає собі по темних квадратах підлоги з відблиском зірок. Начебто тільки у неї в усьому Всесвіті почалися літні канікули.

Спалахнуло світло. Величезна Земля затуманилася за склом. Тигр підсліпувато примружився. На палубу корабля вийшов Пап. Немов намісник земного сонця в космічній ночі: руда копиця волосся над блакитним комбінезоном. Це вихователь п'ятикласників на час їхнього Батьківського Дня, а насправді штурман корабля Павло Андрійович Прозоров, або просто Пап.

— Аборигени! Земляни! — весело сказав Пап. — Ви бачите знайому картину: Земля, Сонце і таке інше... З того "іншого" робимо висновок, що Всесвіт в основному складається із зірок. Ясно? — спитав він, оглядаючи свою команду.

— Ясно. Урок природознавства, — байдуже парирувала Алька.

— А зараз перевіримо на приктиці, — натхненно вів далі Пап.

Діти мовби й не чули його. Пап відчував себе звичайним учителем. Він, зоряний штурман, цілий день мусить дресирувати цих товстошкірих землян. Називається "навчальна практика", а насправді — дитячий садок у космосі. Безглузда вигадка якихось професорів, котрі, певно, ніколи не залишали планети.

Олег, не звертаючи уваги на Папа, намалював над тигром старовинну хатинку із завитком диму з комина, і тигр одразу перетворився на домашнього котика, який визирає крізь відчинені двері.

Пап, глянувши на малюнок, гостро відчув, як скучили діти за домівкою, за своїми близькими. Але де їхня справжня домівка? На Землі — в лісовій школі чи в космосі — біля батьків?

— Попереджаю, — суворо промовив учитель, — скоро буде кидок у Далекий космос.

Діти пожвавішали. І Алька запитала:

— А очі, Папе, треба заплющувати?

Пап усміхнувся:

— Це не гра...

Отоді-то на палубу і прослизнув якийсь звір.

Звір був чорний, він волочив за собою довгого хвоста.

Звір кинувся прямо на дітей. У нього не було іншого виходу: за сантиметр від кінчика його хвоста м'яко підстрибувала сіра кицька.

За кицькою енергійно ступала її хазяйка в комбінезоні інопланетних мисливців.

Алька так несамовито пискнула "ой!", що те "ой!" одірвало її від підлоги.

Хлопці застигли в стойці, міркуючи, як їм ухопити нахабу за хвоста.

Тільки Пап пізнав у втікачеві корабельного пацюка. Ударом черевика він шпурнув його через голову кицьки.

— Тримайте його! — сплеснула руками хазяйка кицьки, натикаючись на пацюка.

М'яко загула сирена.

Пап розгубився: він упізнав жінку в комбінезоні. Перед ним немов ожив портрет з підручника — всесвітньовідомий біолог нових планет. Жінка докірливо питала:

— А чого це ви, юначе, кидаєте в мене цим звіром?

— Пробачте, Ірино Олександрівно, — пробурмотів Пап.

— Хто це? — пошепки спитала Алька. Олег смикнув її за кіску:

— Біологію вивчала? Наука про живу природу...

Біолог спритно відбила долонею пацюка, сіпнула плечем:

— Фе!..

В ту ж мить удруге загула сирена, і всі, хто був на палубі, одірвалися від підлоги.

У кораблі настала невагомість.

РОЗДІЛ ДРУГИЙ,

в якому корабель робить кидок

Ніхто не помітив прощального салюту зірок. Зірки, що оточували "Вікторію", неприродно видовжилися, розпустили вогненні шлейфи, затим поступово змазалися, сяйнули наостанку пучком світла й погасли.

Земля, Сонце й увесь Близький космос, знайомі з дитинства, зникли.

Корабель неначе опинився у порожнечі...

Алька знову сказала "ой" і злетіла вгору, розкинувши руки.

Майнули каблуки славнозвісного біолога. А хлоп'ята, перевернувшись, заспівали старої, як світ, пісні:

Не-ва-го-мість, не-ва-го-мість

Зразу з'їла всю слоновість...

Невагомість врятувала корабельного пацюка. Від удару долонею він завертівся немов дзига і вгвинтився у відчинені двері. А Ірина Олександрівна шугнула аж під самісіньку стелю.

Пап, звиваючись натренованим тілом, плив назустріч дітям, командував:

— Працюйте руками й ногами, знижуйтесь! Якщо невагомість зникне, ви понабиваєте ґулі. Тільки ґуль і не вистачає для Батьківського Дня...

Але діти не збиралися знижуватися. Вони ширяли над палубою й реготали, ніби від легенького лоскоту.

І пальцем не поворухнули, щоб знизитись. А Пап плив до них дуже повільно.

Коридором квапливо простував довготелесий і білий, мов чапля, корабельний стюард. Механічний слуга легко долав невагомість у м'яких черевиках на магнітних підошвах. Він поспішав на допомогу пасажирам і, пробігаючи повз пацюка, ляснув його.

Алька, спостерігаючи за спритним роботом, глузувала з висоти свого становища:

Знають всі у світі цім —

П'ять та два, то буде сім,

Вірна дружба — назавжди,

Не людина — робот ти!..

Робот спритно збіг по вигнутій стіні й куполу стелі, подав руку Ірині Олександрівні, посадовив її в крісло. Потім, балансуючи в повітрі, намагаючись не відривати підошов від стелі, що зараз правила йому за підлогу, відбуксував одного за одним дітей. Допоміг Папу допливти до крісла.

І, нарешті, виловивши спокійну сіру кицьку, подав її біологові.

Усі були трохи схвильовані. Кицька знайшла свою хазяйку, шерсть у неї стояла дибом, нагадуючи про неспійману здобич.

— Пробачте, — сказала Алька стюардові, — я пожартувала. Спасибі за допомогу.

— Будь ласка, — відповів незворушно робот. — Зараз ми досягнемо мети.

Разом із гудком сирени повернулася звична вагомість.

Над головою спалахнули нові зірки. Корабель зробив кидок у Далекий космос.

— Отже, — суворо мовила всесвітньовідомий біолог, — треба негайно зловити того гризуна.

— Зараз його буде віддано у ваше розпорядження, — згодився білосніжний стюард.

Біолог образилася:

— Я маю справу з благородними тваринами...

Але робот не чув її. Він біг коридором, де аж у самісінькому кінці майнув чорний хвіст. Кицька вислизнула з рук хазяйки у відчинені двері: вона покладалася тільки на свою спритність.

— Можливо, я одвикла від деяких форм земного життя, — провадила далі Ірина Олександрівна. — Крилаті змії здаються мені набагато симпатичнішими...

— Авжеж, — палко підтримав Олег, — пацюки здавна були ворогом людини.

— Жеруть геть усе на світі, — пояснив Карен.

— Дуже бридкі, — зітхнула Алька.

— Я бачу, ви багато знаєте про гризунів. — Біолог повернулася до Папа. — Уявіть собі, коли я зайшла до каюти, той розбійник гриз мій рукопис...

— Я читав ваші книжки, — зніяковів Пап.

— А остання могла бути з'їдена. — Біолог підвелася. — Побачимо, чи сподобається йому моя Мись. — І Ірина Олександрівна пішла собі, гукаючи свою сіру Мись.

Пап із подивом зрозумів, що він кепський вихователь : діти непомітно зникли.

РОЗДІЛ ТРЕТІЙ,

в якому досліджується Куля Шляху

— Ось вона!

Карен широко розплющеними очима дивився на свою долоню.

Відгуки про книгу Мільйон і один день канікул - Велтистов Євген (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: