Тенета зради - Щербаненко Джорджо

Крім того, якби це справді було село, а то ж просто чотири сироварні вкупі, ніхто навіть не зважується назвати його хутором, люди просто кажуть: "Ка' Таріно від Романо Банко до Буччінаско". Поки напишеш адресу, скінчиться чорнило в ручці. Ви ніколи не бували в тих краях?

Дука саме діставав пінцетом інструменти з ванночки.

— Якщо буде боляче, скажіть. — Перевіряючи чутливість, він торкнувся її, але вона не відреагувала, анестезія була повна. — Це де? — спитав. Тепер можна починати. І він почав.

— Як? Ви не були в Ка' Таріно, нічого не знаєте про Буччінаско, ніколи не чули про Романо Банко? — Вона лежала нерухомо, спокійно, лише голос її став трохи вульгарнішим, діалектні інтонації посилились, однак у словах вчувалася гіркота, щира гіркота. — Це в Корсіко, тобто їхати треба на Корсіко, з Порта Тічінезе. Проїжджаєш через усю Ріпа ді Порта Тічінезе… А знаєте, що я зроблю сьогодні ввечері? Нап'юся донесхочу!.. Потім минаєш вулицю Людовіка Мавра — там, де течуть брудні води Навільо Гранде, далі вулицею Гарібальді, і вниз, униз, аж до Романо Банко. Саме там мій наречений має м'ясну крамницю, а в Ка' Таріно у нього є ще одна, тепер я повинна розповісти все, у Мілані він має дві крамниці, він завозить туди м'ясо, не платячи мита, і його ще ні разу не впіймали, на цьому він заробив мільйони, сотні мільонів, гадаю, він міг би купити Міланську галерею, якби схотів.

— Боляче? — спитав Дука. При цьому освітленні було дуже погано видно, та іншого він не мав.

— Ні, я нічого не відчуваю, мені б тільки хотілося ще трішки випити. Можна трохи підвестися?

— Ні, підводитися не можна, і поки що не пийте. Ще кілька хвилин, і буде по всьому.

Розпачливо-вульгарним жестом вона провела рукою по голові, відкинутій на тверду подушечку, по чорному ореолі волосся.

— Що мені ці кілька хвилин чи кілька годин отут, коли від завтра доведеться все життя жити там! Перша дама Ка' Таріно! Як Жаклін, але та була перша дама Білого дому, у Сполучених Штатах. Можна принаймні курити?

— Ні, прошу лежати й не ворушитись.

— Гаразд, я не куритиму. Але сьогодні ввечері мене ще проводжатиме Сільвано, аж до Корсіко, і якби не цей маскарад, ми б ще покохалися. — Незважаючи на знеболення, яке її розслабляло, еротичні імпульси були все ще сильні. — Якби ви знали, що таке Ка' Таріно взимку! Цілими днями туман, вогкість проймає до кісток, а навесні ще гірше — грязюка. Малою я гралася з дітьми і пам'ятаю лише безконечне багно, а як підросла, то, щоб дістатися до Романо Банко, взувала чоботи, в яких чоловіки ходили по каналах. Кожна наступна пора року була ще гірша, ніж попередня; коли надворі гарно, падає дощ і з дому не вийдеш, а якби й можна було вийти, то куди податися? Коли з'явилося телебачення, першим телевізора придбав мій наречений, різник, і все Ка' Таріно прагнуло побувати у нього вдома й побачити ту штуку. Але він запросив не будь-кого, а моїх батька й матір, з ними пішла й я, і так ми заручились: у темряві він клав мені на коліно руку, посував її все вище й вище, і при першій же зручній нагоді запитав, чи я ще дівчина. А в мене та рука на коліні, та ще й при матері, викликала відразу, тож я відповіла йому ствердно, аби лиш пошити того різника в дурні, — можна подумати, саме його я й дожидалася!.. Потім він сказав мені, що коли я й справді дівчина, то він хотів би зі мною одружитись, а поки що пошле мене до Мілана працювати касиркою в одній з його крамниць, — це якщо я, мовляв, хочу з ним заручитись. Я не могла довго вагатися, він був король Ка' Таріно, Романо Банко, Буччінаско, Корсіко, а я — селянська дочка, спала на солом'яному матраці і мої руки були геть покусані блощицями. Хіба я могла сказати "ні"?

Дівчина знову вилаялась. Дука вже закінчив операцію, та вона розповідала цікаві речі, і він вдавав, ніби працює далі.

— Не ворушіться…

— І так я влипла. Він одразу ж відвіз мене до Мілана, поставив на касу, сказав усім, що я — його наречена, ввечері приїжджав по мене на машині й відвозив додому. Він дуже дбав про те, щоб не давати підстав для пліток, хоч у машині вимагав від мене занадто багато, і я щоразу змушена була кінець кінцем піддаватися. Винятком була тільки моя незайманість — це для нього ніби вишня на торті, яку він тримає собі наостанок. Але люди не повинні були нічого знати, не повинні були говорити зайвого, тому перед десятою він привозив мене до Ка' Таріно й передавав батькові й матері. Він завжди мені вірив, і через це мене трохи мучить сумління — не тільки тому, що я наставила йому роги, але й через гроші. Бо я відразу почала комбінувати з грішми; коли я бачила всі ті гроші, що надходили до крамниці, то вже не могла стриматися; до того як я з ним заручилася, сто лір були для мене великою сумою, а тоді я швиденько зметикувала, як це найкраще робити, і щодня привласнювала тисячі лір; ніхто не може собі навіть уявити, скільки грошей надходить до м'ясної крамниці; знаєте, вона тут недалечко, на вулиці Плініо. А сьогодні ввечері я просто вийшла з крамниці й притюпала сюди пішки. Сьогодні він по мене не приїде, перед весіллям він не має часу для нареченої — гуляє на парубоцькій вечірці. Я його заспокоїла — мовляв, приїду з Сільвано, вони ж друзі, це він познайомив мене з Сільвано; я вже й доти кілька разів скакала в гречку — зі злості, що мушу сидіти цілий день за касою у м'ясній крамниці; але туди приходять купляти багато чоловіків, є й дуже вродливі продавці, а я не можу стриматись, коли мене настирливо домагаються, мені одразу йде обертом голова, та він ревнує мене до продавців і, коли вони гарні, звільняє їх, але завжди після того, як я вже наставлю йому роги. — Вона засміялася.

— Лежіть спокійно, а то болітиме.

Вона була зовсім п'яна.

— А одного вечора він приїхав по мене до крамниці з Сільвано; сказав, що це його приятель, і ми повечеряли в місті; ми були у Біче, на віа Мандзоні, і там, у тому ресторані, він надто скидався на різника — на відміну від Сільвано, який мав вигляд справжнього джентльмена, і я одразу відчула, як голова мені йде обертом, як у мене виникає до нього потяг.

Гаразд, та це не мало великого значення; схоже, у неї так само виник би потяг і до будь-кого іншого.

— Ми їли й пили усе, що було в Біче, а насамкінець прийшла Біче — так, сама Біче — й принесла нам лікери, потім трохи посиділа з нами; вона була така мила, назвала мого нареченого командором, а він уже був напідпитку й сказав, що він — різник, і, розкритикувавши м'ясні страви, які там подавали, заявив, що може запропонувати їй краще м'ясо, ніж те, котре вона завозить із Тоскани; а Біче була дуже делікатна, підтримувала розмову, а тоді підвелася й сказала, що він, хоч і дуже симпатичний, — все одно просто балаганний блазень. Дука наклав ватний тампон і випростався.

— Ось і все, тепер я дам вам таблетку.

— Я хотіла б випити, — мляво промовила вона. — І закурити.

— Гаразд, але не ворушіться, ляжте отак, випростайте й зсуньте ноги. — Він дістав таблетку й налив у склянку чималу порцію віскі. — Зараз я підведу вам голову, а ви постарайтесь не рухати тазом. — Він узяв її рукою за потилицю й підвів голову; вона привітно, вже без похоті всміхнулася. — Висуньте язика. — Він поклав їй на язик таблетку й приставив до губів склянку з віскі. — Але не кваптеся, вам не можна закашлятись. — Якщо вона закашляється, все латання піде нанівець, операція тільки-но закінчилася.

Вона пила помалу, але багато.

— Це часом не снотворне?

— Ні, це анальгетик, він тільки гамує біль. Через якийсь час у вас може поболювати, але після цих ліків ви не повинні нічого відчувати.

— Хочеться курити.

— Так. — Він це вже зрозумів, тому взяв у рот сигарету, щоб припалити її й дати дівчині. — Але ковтніть слину, щоб не закашлятись, бо вам не можна кашляти. Та якщо вже не стримаєтесь, кашляйте з відкритим ротом.

Вона жадібно схопила губами сигарету, яку він вийняв у себе з рота, й одразу пожадливо двічі-тричі затяглася.

— Потім я хотіла піти додому, але він мене не пустив…

Дука сподівався, що дівчина розповідатиме далі, та вона знову кілька разів. затяглася; тоді він закурив сигарету й собі, ще одну "Парізьєн"; усі недопалки лежали на підлозі, і це його страшенно дратувало, але роздратування минуло, щойно вона почала говорити знову.

— Після тої огидної сцени у Біче я більше не хотіла зоставатись у товаристві такого п'яниці; а ще я порівнювала його з Сільвано, це вже було занадто, поруч із Сільвано мені здавалося, ніби я в товаристві принца, але той напився і, як усі п'яниці, забажав іще пригод, наш автомобіль стояв на вулиці Монте-Наполеоне, а йому закортіло поїхати до "Мотта" на п'яцца делла Скала; от уже огидний тип, такий сором, він хотів пожартувати з офіціанта, дістав жменю десятитисячних банкнот, може, там був і мільйон, і сказав йому: "А решта буде на чай, ти не проти, га?" Нарешті Сільвано пощастило вивести його надвір, дуже чемно й делікатно, я його таким і запам'ятала того першого вечора, коли ми познайомились; він, напевно, не з простого роду, хоча й досі не признається, а на вулиці Монте-Наполеоне наша машина була припаркована якраз перед тою ювелірною крамницею, а тоді він — от уже бридкий тип! — почав робити тр-тр-тр-тр-тр, ніби з автомата, і так голосно, що якась пані на другому боці вулиці запищала: "І-і-і-і-і-і", — подалася швидше й зупинилась аж тоді, як він почав реготати. Тоді Сільвано запхнув його до машини і нам пощастило виїхати, але в Корсіко йому знову скортіло вийти, щоб випити; Сільвано сказав мені — нехай п'є, навіть підохочував його, інакше, мовляв, він не заспокоїться, і так ми його напоїли і сонного відвезли до Ка' Таріно; Сільвано поніс його нагору, а я чекала в машині, потім він повернувся, ми трохи від'їхали й почали кохатись, мені було ще краще, ніж коли я кохалася вперше, бо перший раз я була не з ним, а той раз пам'ятатиму завжди.

Дука поклав руку їй на чоло.

— А зараз я погашу світло й відчиню вікно. Тут досить жарко.

— Авжеж, мені так теж буде краще, тут дуже гарно, з відчиненого вікна видно зелені дерева, а за ними світять ліхтарі… Ви дасте мені ще трішки віскі?

— Зараз піду принесу. — Він вийшов у темний коридор, орієнтуючись на тьмяне світло, що линуло з кухні.

Вона випила півпляшки й уже мала б заснути, але пити їй, напевно, було не вперше.