Генріх VI : Частина 1 - Шекспір Вільям

Входять Толбот і гер-
цог Бургундський. Потім на мури сходять Діва, Карл, Бастард
Алансон та Рене.
* Селяни, бідні люди Франції (фр.).
Діва Добридень, лицаріТ Пшениці треба?
Попоститеся, герцогу Бургундський,
Бо дешево так купите не скоро!
Смакує вам із куколем хлібець?
Герцог Бург. Чаклунко, безсоромнице, повіє!
Глузуй, глузуй — ще вдавишся сама
Цим хлібом^ ще врожай ти прокленеш!
Карл Глядіть, щоб доти з голоду не вмерли.
Бедфорд Хай не слова — діла помстять за зраду!
Діва Що вдієш, сива бородо? І як?
У кріслі на турнір із смертю підеш?
Толбот Бридка французька відьмо, повна злості,
Оточена юрбою бахурів!
Чи ж личять насміхатися з сивин,
Напівживого звати боягузом?
Ох, дівкоі Ще зчеплюся я а тобою,
А ні — від сорому загине Толбот.
Діва Ти ба, який гарячий! Та мовчу:
Як Толбот загримить, то буде дощик.
Англійці радяться пошепки.
Ого, парламент? Хто ж у вас промовець?
Толбот Посмієте на бій у поле вийти?
Діва Чи ваша милість має нас за дурнів?
Щоб ми здобутим знову ризикнули?
Толбот Не до сварливої Гекати мовлю,-
До тебе^ Алансоне, і до решти:
Чи вийдете на бій ви, як солдати?
Алансон Синьйоре, ніі
Толбот Повішайтесь, синьйори!
Вам, ниці хлопи, тільки мулів пасти!
Мов селюки, за муром поховались,
А зброї не піднімуть, як дворяни.
Діва Ходімо, полководці, геть із мурів,
Бо видно, що лихе намислив Толбот.
Бог з вами, пане! Вийшли ми сказати
Лиш те, що ми в Руані.
Діва та інші сходять з мурів.
Толбот І ми опинимось там незабаром,
А ні — то слава Толботова згине.
Клянись, Бургундцю, честю родовою,
Що постраждала від образ французьких,
Це місто знов узяти чи померти.
А я клянуся Генріхом Англійським,
Його вітцем, що звоював цей край,
Левиним серцем Річарда-героя,
Похованим отут-таки, в Руані,-
Відвоювати місто чи померти.
Герцог Бург. Така й моя обітниця хай буде.
Толбот Ходім, але спочатку ми повинні
Про герцога вмирущого подбати.
Ми вас помістимо в зручнішім місці,
Придатнішім для хворого й старого.
Бедфорд Ні, лорде Толбот, не ганьбіть мене:
Зостанусь тут, під мурами Руана,
Й ваш успіх поділю чи ваше лихо.
Герцог Бург. Дозвольте, Бедфорде, переконать вас.
Бедфорд Ні, не відносьте! Я читав колись,
Як смілий Пендрагон на бойовище
Прибув у ношах, хворий, і звитяжив.
Серця солдатів покріплю я нині,
Бо в них немов себе самого бачу.
Толбот Незламний дух у немічному тілі!
Хай буде так! Господь хай береже вас!
Бургундський герцогу, не зволікаймо,
Але зберімо сили всі скоріше
І вдармо на чванливих ворогів.
Виходять усі, крім Бедфорда та його слуг.
Тривога, сутички. Входять сер Джон Фальстаф і офіцер.
Офіцер Сер Джон Фальстаф, куди так спішите?
Фальстаф Куди, куди! Рятуюся, тікаю!
Ми знов, здається, будемо побиті.
Офіцер А Толбота покинули в біді?
Фальстаф Всі Тол боти життя мого не варті!
(Виходить)
Офіцер Бодай добра не знав ти, боягузе!
(Виходить)
Відбій, сутички. Вибігають з міста Діва, А лан соя,
К а р л та і н ш і.
Бедфорд Тепер спокійно, душе, відлітай,
Адже поразку ворога я бачив.
У чому дурнева надія й сила?
Недавно ви зухвало насміхались,
Тепер втекти, порятуватись раді.
(Вмирає, його виносять у кріслі)
Тривога.
Входять Толбот, герцог Бургундський та
інші.
Толбот За день один утратити й вернути —
Хіба це не подвійна честь, Бургундцю?
Прославмо ж господа за цю звитягу!
Герцог Бург. О грізний Толботе-войовнику!
Бургундія в своїм поставить серці
Твоєї слави монумент величний.
Толбот Спасибі, герцогу. Де ж нині Діва?
Либонь, сам чорт проспав, не допоміг їй.
Де хвастощі Бастарда, кпини Карла?
Завмерло все? Похнюпився Руан,
Що з нього утекли такі завзятці.
Ми зараз тут, у місті, зробим лад,
Поставимо надійних офіцерів,
А далі — всі в Париж до короля,
Бо там він із двором розташувався.
Герцог Бург. Що Толботові добре, те й мені.
Толбот Та перше, ніж рушати звідси в путь,
Ми Бедфордові шану віддамо —
Його в Руані гідно поховаєм.
Світ хоробрішого не знав солдата,
Шляхетнішого серця двір не бачив.
Та й королі, й царі — підвладні смерті.
Такий кінець людської круговерті.
Виходять.
СЦЕНА 3 ,
, Рівтна біля Руана. . :
Входять К а р я, Б-а є тард, Алансон, Діва та
військо,
Діва Хай не бентежить, принце, вас поразка,
Не побивайтесь, що Руан відбито.
Жура жере іржею, не лікує,
Того, що сталося, назад не вернеш.
Нехай шаленець Толбот тріумфує
І розпускає, мов павич, хвоста,-
Ми вискубем йому те пишне пір'я,
Коли дофін і всі за мною підуть*
Карл Ти нами досі добре правувала,
І вірили ми всі в твоє мистецтво.
Одна невдача віри ще не нищить.
Бастард Ти розумом знайди таємну хитрість,
І ми на цілий світ тебе прославим.
Алансон Поставим статую в святому місці,
Тобі молитись будем, як святій.
Лиш, мила Діво, ти подбай про нас.
Діва Хай буде так, як вам порадить Жанна.
Вмовляннями із лестощами разом
Ми герцога Бургундського спокусим
Покинуть Толбота й до нас пристати.
S
Карл Якби-то ми змогли зробити це,
То Генріхові зайди геть пощезли б
І Англія б не величалась так;
Ми б їх з країни нашої прогнали.
Алансон їх виженемо з Франції навіки,
Щоб не зосталось тут їм ані графства.
Діва Вельможне панство, ви лишень дивіться,
Як добре я звершу цю пильну справу.
Віддалік чути барабанний бій.
Ви чуєте? Зі звуку барабанів
Збагнули ви — англійці йдуть в Париж?
Англійський марш.
Входить і проходить віддалік Толбот зі своїм вій-
ськом.
З розпущеними стягами йде Толбот.
І все англійське військо йде за ним.
Французький марш.
Входить герцог Бург у н д с ь к и й зі своїм
в і і еь ко м.
А в ар'єргарді — герцог із загоном.
На наше щастя, задніх він пасе.
Сурміть переговори, йдем до нього.
Сурмлять до переговорів.
Карл Переговори з герцогом Бургундським!
Герцог Бург. Жадає хто переговорів з нами?
Діва Його високість Карл, дофін французький.
Герцог Бург. Що скажеш, Карле? Швидше! Я спішу.
Карл Ти, Діво, причаруй його словами.
Діва Бургундський вождю, Франції надіє,
Дозволь покірно мовити рабі.
Герцог Бург. Кажи, але не набридай занадто.
Діва На край свій глянь, на Францію багату:
Як пограбовані міста й містечка,
Як їх жорстокий ворог сплюндрував!
Поглянь, як мати — на дитя кохане,
Що смерть йому вже очі закриває,
. На Францію знеможену поглянь,
На рани глянь, на ті жахливі рани,
Яких ти сам завдав їй нерозважно.
Свій гострий меч ти в інший бік спрямуй"
Бий тих, що ранять, а не рань своїх.
: І крапля крові із грудей вітчизни
Тебе хай дужче засмутить, аніж
Потоки сукровиці ворогів.
З рікою сліз ти повернись до нас
І змий ганебні плями з батьківщини.
Герцог Бург. Вона мене словами так чарує,-
Чи це мене пом'якшує природа?'
Діва А ще ж бо Франція уся волає:
Ти не від батька-герцога родився!
Ну що тебе єднає із чваньками,
Які тобі лише до часу вірять?
Коли осяде Толбот міцно в нас,
Награвшися тобою, зла знаряддям,
То Генріх Шостий стане в нас за пана,
І випхають тебе, як жебрака.
Звертаємось до розуму твого!
Ось, зауваж, підтвердження на доказ:
Твій ворог лютий, герцог Орлеанський,-
Хіба не був він у англійців бранцем?
Вони ж, прочувши те, що він твій недруг,
Без викупу на волю відпустили,
На зло Бургундцеві і всім, хто з ним.
Супроти співвітчизників воюєш,
З убивцями своїми об'єднавшись!
Тож повернись, заблуканий державцю,-
Карл з друзями тебе в обійми прийме.
Герцог Бург. Я переможений — гучні слова ці,
Немов гармати постріли, лунали,
Ледь не примусили схилить коліна.
Прости, вітчизно, ви простіть, краяни,
Прийміть, панове, щирі ці обійми,-
Мої війська і вся потуга — ваші.
Прощай же, Толбот,— більш тобі не вірю!
Діва
(убік)
Француз французом — і туди, й сюди!
Карл Вітаєм, герцогу! Ти воскресив нас!
Бастард І мужністю новою груди сповнив.
Алансон Чудово роль свою зіграла Діва
І заслужила золотий вінець.
Карл Ходімо ж, та з'єднаймо наші сили,
Й подумаймо, як ворогам нашкодить.
Виходять.
СЦЕНА 4
Париж. Королівський палац.
Входять король Генріх, Глостер, Йорк, Сеффолк, Сомерсет,
Уорік, Ексетер, Вернон, Бассет, єпископ Вінчестерський
та інші. Назустріч їм — Толбот зі своїми офіцерами.
Толбот Королю добрий і шановні пери!
Коли почув, що прибули сюди ви,
То припинив війну я тимчасово,
Щоб сповнити монархові повинність.
На знак чого ось ця рука моя,
Що п'ятдесят фортець вже підкорила,
Дванадцять міст та сім міцних містечок,
А ще взяла в полон п'ятсот дворян,-
Кладе вона цей меч до ваших стіп.
Я, серцем та душею вам покірний,
Приписую цю всю звитяжну славу
Спочатку богові, а потім — вам.
(Схиляє коліна)
Генріх Мій дядьку Глостер, це той самий Толбот,
Що так давно вже Францію тримає?
Глостер Так, владарю, якщо це вам завгодно.
Генріх Ласкаво просимо, звитяжний вождю!
Ще змалечку, хоч не старий я й досі,
Я часто чув від батька, що бійця
За вас мужнішого ще не бувало.
Давно ми знаємо про вірність вашу,
Про вашу службу чесну і звитяги,
Та ви не знали наших нагород,
Бодай подяки — й тої не відчули,
Бо ми не бачили ще вас в обличчя.
Тож уставайте; за заслуги ваші
Ми графом Шрусбері вас титулуєм.
На нашу коронацію прибудьте.
Фанфари.
Виходять усі, крім Вернона та Бассета.
Вернон Ну, сер, ви так лютилися у морі
І так ганьбили колір, що ношу я
На честь мого патрона-лорда йорка...
То чи повторите слова глузливі?
Бассвт Аякже, сер,— коли і ви посміли
Так розпустить гавкучий свій язик
Проти мого патрона — Сомерсета.
Вернон Який він є, таким його вважаю.
Бассет Яким же? Чим від Йорка гірший* він?
Вернон А тим, що гірший. Ось де маєш доказ!
(Б'є його)
Бассет Непіднику! Закон про зброю*знаєш,
Що-при дворі за меч — на місці смерть,
А тс б я-кров пустив тобі із серця.
Але-піду до короля просити,
Щоб дозвіл дав помститись за образу.
Ще стрінемось, поганцю; Начувайся!
Вернон Гаразд, падлюко,— буду там, де й ти,
І стрінемося швидше; ніж бажаєш.
Виходять.

ДІЯ ЧЕТВЕРТА
СЦЕНА І
Париж. Трнна зала.
Входять король Генріх, Глостер; єпископ Вінчестерськнй,
Ексетер, Иорк, Сеффолк; Сомерісет, Уорік, Толбот, губер-
натор Парижа— та інші.
Глостер— Єпископе,, корону возложіте!
Єпископ Храни нам, боже, Генріха-монарха!
Глостер Прийміте, губернаторе, присягу.
Губернатор схиляє коліна.
Лише його за короля вважати;.
За друзів мати тих, хто друг йому,
Не мати інших ворогів, крім тих,
''' Хто учиняє зло його Державі.
Робіте так, і хай вам бог поможе.
. Губернатор виходить.
Входить сер Джон Фальстаф.
Фальстаф Володарю, як я спішив з Кале,
Щоб на коронування ваше встигнуть,
Від герцога Бургундського листа
Мені вручили — передати вам.
Толбот Ганьба тобі з тим герцогом повік!
'"' Лякливий рицарю, я клявсь: як стріну —
Зірву Підв'язку геть з ноги твоєї.
(Зриває з нього орден Підв'язки)
' І ось зірвав, адже не по заслузі
Тебе відзначили званням високим.
,, .