Генріх VI : Частина 1 - Шекспір Вільям

Рівнина в Анжу.
Входять Карл, герцог Бургундський, Алансон, Діва І вій-
сько.
Карл Такі новини мають дух підняти:
Повстали, кажуть, горді парижани —
Французький дух прокинувся у них.
Алансон Тож на Париж веди, королю, нас,
Хай без пуття не проминає час.
Діва Мир буде їм, коли до нас пристануть,
А ні — розвалимо палаци їхні!
Входить розвідник.
Розвідник Нехай щастить звитяжному вождеві
І відданим сподвижникам його!
Карл Розвідники що кажуть? Говори!
Розвідник Роз'єднане раніш англійське військо
З'єдналося тепер в одну nofyry
І хоче незабаром дати бій вам.
Карл Хоч несподівана для нас ця вістка,
Та зустріч їм ми приготуєм гідну.
Герцог Бург. Надіюся, дух Толбота не з ними
Й вони не будуть грізними такими.
Діва Із ницих пристрастей найгірший — страх.
До бою, Карле! Переможеш ти,
А Генріх має свій талан клясти.
Карл Отож вперед! Хай Франції щастить!
Виходять.
СЦЕНА З
Там же. Перед Анжером.
Гамір битви. Сутички. Входить Д і в а;
Діва Змагає регент, і француз тікає.
: Тепер хоч ви мені допоможіте,
Закляття чарівні та амулети,
Ви, духи вибрані, мої провидці,
Подайте знак, чого чекати далі.
Грім.
Меткі помічники і посланці
Владики Півночі, всіх темних сил,-
З'явіться і допоможіть мені!
Входять злі духи.
О, швидко ви з'явилися — напевне,
До послуху мені уже навикли!
Знайомі духи, вибрані для мене
З могутніх попідземних легіонів,
Зробіть, щоб Франція перемогла.
Духи мовчки ходять навколо неї.
О, не томіть мене мовчанням довгим!
Я годувала вас своєю кров'ю,
Тепер для вас я руку відрубаю
На запоруку успіху, що буде,.-
Лиш змилуйтесь, мені допоможіть.
Духи схиляють голови.
Нема надій? Моє все тіло буде
Вам платою, лише вволіть прохання.
Духи хитають головами.
Не можу я ні тілом, ані кров'ю
Купить, як досі, вашої підтримки.
Тоді візьміть і душу разом з тілом,
Аби лиш нас англійці не здолали.
Духи зникають.
Покинули мене! Тож час настав,
Що Франція шолом величний схилить
І в лоно Англії впаде чолом.
Мої закляття древні заслабкі,
Не сила вже моя змагати пекло.
У порох знову, Франціє, впадеш.
(Виходить)
Сутички. Входять, б'ючись, французи та англійці Діва і И о р к
б'ються одне з одним. її взято в— полон. Французи тікають.
Йорк Ну, що, французька панно, ти спіймалась?
Закляттям духів із ланця спусти —
Хай спробують тобі вернути волю.
Ти й справді чортової ласки гідна.
Дивіться, як ця відьма брови супить,
Немов Цірцея,— хоче нас змінити!
Діва Тебе на гіршого вже не змінити.
Йорк О, Карл-дофін — ото справдешній красень,
Лиш він вибагливі ці очі тішив.
Діва Погибель і на тебе, і на Карла!
Бодай зненацька задушили вас
Криваві руки в ліжках ваших власних!
Йорк Гидка чаклунко, прикуси язик свій!
Діва Благаю, дай тебе попоклясти.
йорк Попоклянеш, як підеш у вогонь.
Виходять.
Гамір битви.
Входить Сеффолк, ведучи за руку Маргаритуч
Сеффолк Хто б не була, тепер моя ти бранка.
(Дивиться на неї)
Красуне осяйна, мене не бійся,
Лише торкнусь рукою святобливо.
На вічний мир свої цілую пальці
І їх на стан твій ніжний я кладу.
Скажи, хто ти, й тобі віддам я шану.
Маргарита Я — Маргарита, донька короля
Неаполя. Знай це, хто б ти не був.
Сеффолк Я граф англійський, Сеффолк на ім'я.
Не ображайсь, природи ніжне диво.
Тебе я при розподілі узяв.
Пташат пухнатих так рятує лебідь,
Під крилами в полоні їх тримає;
Коли ж тебе полон такий гнітить —
Друг Сеффолка, ти вільна вже в цю мить.
Маргарита хоче піти геть.
Лишися!
(Вбік)
Сил нема її пустити!
Звільнили руки, серце ж не звільняє.
Як грає сонце в дзеркалі потоку,
Як відбиває промені ріка,
Так ця краса буяє ув очах.
Позалицявся б я, але не смію.
Перо візьму і на письмі освідчусь.
Стидайся, Де-Ла-Пулю, й не ганьбись.
Чи ти без язика? Вона ж в полоні.
Чи виду ти жіночого злякався?
Краса висока має справжню велич —
Язик заплутується, і грубієш.
Маргарита О графе Сеффолку,— як так зовешся,-
Скажи, який я викуп маю дати?
Бо ж, видно, полонянка я твоя.
Сеффолк
(убік)
Чом думаєш, що почуття відкине?
Ще ж навіть не освідчувався їй!
Маргарита Чого мовчиш? Який із мене викуп?
Сеффолк
(убік)
Вона прекрасна — отже, залицяйся.
На те й жінки, аби скоряти їх.
Маргарита Ти приймеш викуп мій? Чи так, чи ні?
Сеффолк Безумний чоловіче, жінку маєш!
Коханкою чи ж буде Маргарита?
Маргарита Я полишу його, бо він не чує.
Сеффолк
(убік)
Пропало все, бо карта йде лиха.
Маргарита Він мовить без зв'язку, як божевільний.
Сеффолк
(убік)
Розлучення я можу домогтися.
Маргарита Хотіла б я, щоб ви відповіли.
Сеффолк
(убік)
Здобуду Маргариту, а кому?
Самому королю, дурна колодо!
Маргарита Він про колоду каже — тесля, мабуть!
Сеффолк
(Убік)
Одначе так я вдовольню кохання,
Та й мир між королівствами настане.
Щоправда, перешкода є одна.
Бо ж батько — хоч Неаполя король,
Анжу і Мену герцог — небагатий,
І наша знать відкине спілку цю.
Маргарита ' Чим так ви заклопотані, мій пане?
Сеффолк
(убік)
Та ні-бо! Не такі вони пихаті,
А Генріх молодий, піддасться він.
(Уголос)
Принцесо, таємницю вам скажу я.
Маргарита
(убік)
Хоч полонянка я, та лицар він,
І, певне, честі в мене не відніме.
Сеффолк Принцесо, звольте вислухать мене.
Маргарита
(убік)
А може, виручать мене французи,
И просить не доведеться ласки в нього.
Сеффолк Послухайте ж мене, ласкава пані.
Маргарита
(убік)
З жінок не перша я в полон попала.
Сеффолк Про що це ви говорите, принцесо?
Маргарита Я просто милості у вас прошу.
Сеффолк Принцесо, назвете щасливим бран,
Якщо він королевою вас зробить?
Маргарита Ох, бути королевою в полоні
Гірш, ніж рабинею у рабстві ницім,
Бо вільні мають бути королі.
Сеффолк О, вільною ви будете так само,
Як буде вільний Англії король.
Маргарита його свобода — що вона для мене?
Сеффолк Тебе я королевою зроблю
І в руку скіпетр золотий вкладу,
Ще й надягну на голову корону,
Якщо ти згодна буть моєю."
Маргарита Ким?
Сеффолк Його любов'ю.
Маргарита йому буть за дружину я не гідна.
Сеффолк Ні; люба панно, це не гідний я
Таку красуню сватати йому.
Своєї частки в ділі цім не маю.
Що скажете? Чи згодні на таке?
Маргарита Якщо дозволить батько, я погоджусь.
Сеффолк Сюди, начальники! Вперед знамена!
Ми, панно, біля батькового замку
Просурмимо й порадимося з ним.
Сурмлять до переговорів.
На мур виходить Р є н є.
Поглянь, Рене, дочка твоя в полоні!
Ренв У кого?
Сеффолк В мене.
Рене Сеффолку, що вдію?
Я лиш солдат, нездатен я ридати
Чи нарікати на фортуни примхи.
Сеффолк Є засіб тут простий, ласкавий пане;
Погодьтесь тільки, честю поручіться —
І ваша донька буде королева.
Для короля свого її здобув я,
Отож цей необтяжливий полон
їй принесе свободу королівську.
Рене Чи Сеффолк справді каже те, що мислить?
Сеффолк Прекрасна Маргарита добре знає,
Що я не лицемір і не лестун.
Рене Під слово лицарське твоє спущуся,
Щоб дати відповідь тобі правдиву.
(Сходить з муру)
Сеффолк А я твого приходу почекаю.
Сурми. Входить Рене.
Рене Ласкаво просимо, хоробрий графе.
Будь, як удома, в нашому Анжу.
Сеффолк Щасливий ти, Рене, що маєш доньку,
Вінчатися достойну з королем.
Яку ж ти відповідь мені даси?
Рене Коли її, мізерну, зволиш сватать
Такому владареві за дружину,
Моя умова — щоб спокійно жив я
У володіннях — Мені та Анжу,
Не знаючи воєнного насильства;
Тоді дочку за Генріха віддам.
Сеффолк Це й буде викуп. Я її звільняю.
А щодо графств обох, то я подбаю,
Щоб ти спокійно ними володів.
Рене А я тобі, в ім'я його державне,
Як короля великого послові
В знак вірності дам руку Маргарити.
Сеффолк Прийми, Рене, подяку королівську:
Ти чиниш це заради короля.
(Вбік)
Та був би я, здається, щасливіший,
Якби у справі цій просив за себе.
(Вголос)
До Англії зі звісткою поїду,
Укладення там підготую шлюбу.
Тож бережи цей діамант, Рене,
У золотім палаці як годиться.
Рене Тебе я обнімаю, як обняв би
Самого короля, коли б він тут був.
Маргарита Прощайте, графе. Найщирішу дяку
Від мене матимете ви довіку.
Сеффолк Прощайте й ви, принцесо. Тільки де ж
Моєму королю привіт від вас?
Маргарита Привіт, що личить дівчині невинній,
Його служниці,— передай йому.
Сеффолк Слова ці милі і доречно скромні.
Але я ще раз потривожу вас —
Невже ніяких запорук любові?
Маргарита Так, пане мій: лиш чисте серце шлю,
Ніколи ще не торкане любов'ю.
Сеффолк А ще оце.
(Цілує її)
Маргарита Ні, це для тебе. Чи насміла б я
Слать королю таку малу дрібничку?
Рене і Маргарита виходять.
Сеффолк Мені б це все! Та, Сеффолку, спинися!
Це лабіринт, не заблукай у ньому:
Там Мінотаври, підлі зради там.
Ти, хвалячи її, чаруй державця.
Згадай її приваби невідпорні,
Красу природну, від мистецтва вищу:
Пливтимеш морем — добирай слова,
Щоб на колінах перед королем
його ти зміг зачарувати нею.
(Виходить)
СЦЕНА 4
Табір герцога Иорка в Анжу.
Входять й о р к, У о р і к та і н ш!.
Йорк Де відьма та, що маємо спалити?
Входить Діва під вартою і старий пастух.
Пастух Ох, Жанно! Батька ти свого вбиваєш!
Невже для того я шукав тебе,
Щоб на біду собі отут побачить
Твою жорстоку і дочасну смерть?
Ох, Жанно, люба доню, вмру з тобою!
Діва Жебраче ветхий, блазню жалюгідний,
У мене в жилах — благородна кров!
Не батько ти й не приятель мені.
Пастух Ні, ні! Мої панове, це не так.
Я батько їй, і це село все знає.
І мати ще жива, вона підтвердить.
Ця Жанна — перший плід мойого шлюбу.
Уорік Ти, відьмо, батька-матері зреклась?
Йорк Ще доказ, що було її життя
Лихе та підле. Буде й скін такий!
Пастух Соромся, Жанно, чом така ти вперта?
Бог відає: ти плоть моєї плоті,
Заради тебе проливав я сльози,
Тож не зрікайсь мене, благаю, доню!
Діва Геть, простолюдине! Тебе купили,
Щоб приховати мій високий рід.
Пастух Це правда, високо вродилась ти,
Бо на горі стоїть моя хатина.
Стань на коліна, поблагословлю!
Не хочеш? Хай же проклянеться мить,
Коли знайшлась ти. Чом же молоко,
Яке ти ссала з матері грудей,
Щуриною отрутою не стало!
Коли ягнят ти стерегла у полі,
Чом хижий вовк не з'їв тебе, дитино?
Повіє клята, батька ти зреклася!
Спаліть її! Повісить — це замало.
(Виходить)
Иорк Візьміть її! І так жила задовго,
Світ оскверняючи своїм нечестям.
Діва Ні, я скажу, кого ви засудили.
Не цей пастух-селюк зродив мене,1-
Походжу я від роду королів,
Свята і чиста, обрана згори,
Прийшла, надихнута небесним сяйвом,
Небачені творити чудеса.
Зі злими духами не зналась я.
Ви похіттю забруднені своєю,
І заплямовані невинних кров'ю,
І множеством осквернені гріхів,.-
Бракує вам, як іншим, благодаті,
І вам здається, ніби неможливо
Творити без диявола дива!
Ви помиляєтесь, бо Жанна д'Арк
Невинна, непорочна змалку діва,
Цнотлива й чиста навіть у думках.
І кров її дівоча, тут пролита,
Волатиме про помсту в небесах.
Йорк Так, так.