Генріх VI : Частина 1 - Шекспір Вільям

Потім входить Д і в а, женучи перед собою англійців, і виходить
слідом за ними. Повертається Толбот.
Толбот Де міць моя? Де доблесть і потуга?
Війська тікають — зупинити годі.
Жене їх жінка в обладунку з криці.
Входить Діва.
Ось, ось іде вона. Зітнуся з нею.
Чортице, заклинаю я тебе:
Я кров пущу тобі, коли ти відьма,
До того відішлю, кому ти служиш.
Діва Йди, йди, це я, котра тебе зганьбить.
Б'ються.
Толбот Чи стерпиш, небо, пекла перемогу?
Я груди розірву, напружу доблесть,
В раменах руки викручу собі,
Але провчу повійницю нахабну.
Знову б'ються.
Діва
(відходячи)
Ні, Толботе, ще не твоя година,
А я доставлю в Орлеан припаси.
Як можеш — перешкодь. Та де тобі!
Йди, підбадьор людей своїх голодних
Та заповіт для Солсбері склади.
Цей день — він наш, і не останній він!
(Входить до міста з солдатами)
Толбот Думки мої — немов гончарний круг.
Не відаю, де я і що роблю.
Мов Ганнібал, не силою, а страхом
Вона жене нас і перемагає.
Так димом бджіл, а голубів — сморіддям
Із вуликів, з голубників женуть.
Англійськими собаками нас звали,
А ми, як цуценята, скавчимо.
Коротка тривога.
Краяни, чуєте? Летіть у битву
Або левів з герба здеріть хутчій,
Зречіться батьківщини ви своєї,
Овець поставте в герб, а не левів!
Так вівці не полохаються вовка,
Так кінь чи бик не мчить від леопарда,
Як біжите ви від своїх рабів.
Тривога, знову сутичка.
Нічого не виходить. Знов у шанці!
Зі смертю Солсбері усі змирились,
Удару помсти не завдасть ніхто,
Бо Діва вже ввійшла до Орлеана,
І не змогли ми перешкодить їй.
Було б мені із Солсбері загинуть,
Ніж голову від сорому ховати!
(Виходить)
Тривога, англійці відступають.
СЦЕНА 6 , .
Там же.
Фанфари.
На мури Орлеана виходять Діва, Карл, Рене, Алансон і солдати.
Діва Розмайте наші прапори на стінах.
Звільнили Орлеан ми від англійців.
Так Жанна д'Арк тримати вміє слово.
Карл Святе створіння ти, Астреї донько,-
За подвиг славний як тебе вшаную?
Мов сад Адоніса — твої слова:
' Сьогодні цвіт, а завтра — вже й плоди.
Пророчицею, Франціє, пишайся!
Уже ж ми Орлеан відвоювали.
Не знав наш край щасливішого дня.
Рене Чом дзвони не задзвонять скрізь по місту?
Скажи, дофіне, хай вогні запалять,
Хай веселяться, бенкетують скрізь,
Святкуймо радість, що господь нам дав!
Алансон Вся звеселиться Франція по вінця,
Прочувши, як геройськи бились ми.
Карл Це Жанна, а не ми, перемогла,-
Короною я поділюся з нею,
І всі священики й ченці нехай
В процесіях співають їй хвалу.
Величнішу зведу їй піраміду,
Аніж Родопина, що у Мемфісі.
Коли ж вона помре, на знак шаноби
Нестимуть прах її у кращій урні,
Ніж самоцвітна Дарієва скринька,
У всі великі дні, у всі свята
Попереду всіх королів французьких.
Вже не благатимем Дені святого —
Одна у Франції свята — це Жанна!
Тепер бенкет ми королівський справим
У день звитяги, в золотий день слави.
Фанфари.
Виходять.

ДІЯ ДРУГА
СЦЕНА 1
Біля Орлеана.
Підходять до брами французький сержант і двоє вартових,
* Сержант Займіть свої місця і пильні будьте,
Як шум зачуєте а чи солдатів
Побіля мурів — якнайшвидше нам
Давайте знати — у вартівні ми.
(Виходить)
Вартовий Гаразд, сержанте, ми сповістимо.
Хто ми такі? Впосліджена сірома!
Коли спокійно інші в ліжку сплять,
Вночі, у дощ, у холод — ми на чатах.
Входять Толбот, Бедфорд, герцог Бургундський і солдати із
штурмовими драбинами.
Толбот Ви, регенте, й ви, герцогу преславний,
Чия заслуга — те, що Артуа,
Валлонія і Пікардія з нами,-
В цю ніч французи безтурботно сплять,
Весь день гулявши та бенкетувавши.
Тож скористаймося тепер з нагоди
І з ними поквитаймось за обман,
Де хитрощі з чаклунством поєднали.
Бедфорд Тюхтій французький! Щоб отак зганьбитись!
Зневірившись у силі рук своїх,
Зайти у спілку з відьмами і пеклом!
Герцог Бург. До пари зраднику і товариство.
Та що за Діва в них, свята немовби?
Толбот Подейкують, що то якесь дівча.
Бедфорд Дівча? А войовниче достобіса!
Герцог Бург. Глядіть, щоб не здалась вам чоловіком,
Коли вона під прапором французьким
Ще повоює так, як почала.
Толбот Із духами вони хай накладають,
А в нас твердиня — бог, з його ім'ям
На їхні мури видеремось ми.
Бедфорд Хоробрий Толботе, ми — за тобою.
Толбот Не всі гуртом, а ліпше, я гадаю,
Нам різними шляхами прориватись,
Щоб, як спіткає одного невдача,
Могли на ворога ударить інші.
Бедфорд Ну, я — до того місця.
Герцог Бург. Я — до цього.
Толбот Тут Толбот вилізе чи знайде скін.
За тебе, Солсбері, іду й за право
Твоє, королю Генріху. Покаже
Ця ніч, який я відданий обом вам.
Англійці видираються на мури з криками: "Святий Георг!", "Толбот!"
Вартовий До зброї! Вороги ідуть на приступ!
Французи стрибають через мури в самих сорочках.
Входять з різних боків напіводягнені Бастард, Алансон, Рене.
Алансон Ну як, панове? Чом не одяглися?
Бастард Ми раді, що хоч так змогли втекти.
Рене Збудились ми і вискочили з ліжка,
Біля самих дверей тривогу вчувши.
Алансон Відтоді як до зброї взявсь, ніколи
Я ще не чув про напад отакий —
Зухвалий, бойовий та відчайдушний!
Бастард Цей Толбот, певне, сам диявол з пекла.
Рене Коли не пекло з ним, то, мабуть, небо.
Алансон Он Карл. Аж дивно, як він уцілів.
Бастард Та що йому — порятувала Діва.
Входять Карл і Діва.
Карл Таке твоє, облуднице, мистецтво?
Спочатку ти підлестилась до мене,
Подарувавши успіх невеличкий,
Аби тепер ми втратили усе!
Діва За віщо, Карле, ти картаєш друга?
Не можу я весь час при силі бути,
Щоб, сплю я чи не сплю,— перемагать,
А ні — то буду винна перед вами.
О необачні! При путящій варті
Оця біда нас нагло не спіткала б.
Карл Провина ваша в цьому, Алансоне.
Цієї ночі ви, начальник варти,
Так занедбали цю важливу справу.
Алансон Якби усі пости так береглися,
Як ті, де пильнував сторожу я,
Нас не заскочили б отак ганебно.
Бастард Я добре пильнував.
Рене І я, мій-пане.
Карл І я ж так само — чи не цілу ніч
В її ДІЛЬНИЦІ і В СВОЇЙ ХОДИВ'
Весь час туди й сюди без відпочинку,
На всіх постах не раз міняв сторожу,-
То відкіля і як пройшли вони?
Діва Не дошукаєтесь, хто дужче винен.
Уже ж якесь та відшукали місце,
Пильноване недбало, і пробились.
Тепер лишається хіба одне'-
Зібравши розпорошені війська,
Придумати, як ворога дойняти.
Тривога.
Вбігає англійський солдат із: криком: "Толбот, Толбот!" Усі тікають,
покинувши одежу.
Солдат А я покинуте собі візьму.
Крик "Толбот!" меч замінює мені,
Бо вже я здобичі вхопив чимало,
До цього ймення вдавшись, як до зброї.
(Виходить)
СЦЕНА 2
Орлеан. У середині міста..
Входять Тол бот, 'Б є д форд, герцог Бургундський, капітан та
інші.
Бедфорд Вже розвидняється, пощезла ніч,
Що землю крила смоляним плащем.
Сурміть відбій, погоню припинити!
Сурмлять відбій.
Толбот Хай тіло Солсбері сюди несуть,
Хай покладуть отут, на площі ринку,
Посеред міста клятого цього.
Обітницю його душі я сповнив:
За кожну краплю графової крові
Тут п'ятеро ф'ранцузів полягло.
І, щоб прийдешність не могла забути,
Яку руїну номста принесла,-
В найкращім храмі їхнім споруджу
йому гробницю на спочинок вічний.
На ній, щоб кожен прочитати зміг,
Опишуть хай, як плюндрували місто,
І як підступно Солсбері убито,
І як жахав він Францію усю.
Але в кривавій різанині нашій
Чи бачив хто дофіна рятівницю,
Ту Жанну д'Арк, їх захисницю славну,
Чи ще кого з поплічників його?
Бедфорд Напевне, Толботе, як бій почався,
Раптово зігнані із ложа сну,
Вони поміж озброєних людей
Мур перескочили й побігли в поле.
Герцог Бург. Я сам, наскільки розрізнити міг
В диму й нічній імлі, сполохав наче
Дофіна і повійницю його,
Коли, рука в руці, вони тікали,
Мов голубки закохані, що й дня
Одне без одного прожить не можуть.
Коли ми лад відновимо у місті,
Всі сили треба кинути в погоню!
Входить гонець. ;
Гонець Вітаю, лорди! Хто в цім зборі славнім
Зоветься Толботом, чиї діла
Прославили його у нас надміру?
Толбот Я Толбот. Хто прислав тебе й навіщо?
Гонець Графиня найдостойніша Овернська,
Твоєю славою зачарувавшись,
О повелителю, прохає нині,
Щоб зволив ти відвідати її;
Хай має чим вона хвалитись людям:
Що бачила тебе, людину славну.
Герцог Бург. Ну, бачу вже, що скоро війни наші
В кумедні перетворяться забави,
Якщо жінки так зустрічей жадають.
Ви не зневажите цей милий заклик?
Толбот Тоді мені не вірте. Бо хоча
Ніяке чоловіче красномовство
Мене переконати не змогло б,
Та доброті жіночій я піддався.
А їй скажи: складаю дяку щиру
І упокорений прийду до неї.
А може, разом підемо, панове?
Бедфорд Ні, тут щось більше, ніж звичайна чемність.
Та й чув не раз я, що незвані гості
Приємні лиш тоді, як підуть геть.
Толбот Один піду, коли немає ради,
Сам випробую тої пані ґречність.
Гей, капітане! Підійдіть-но ближче.
(Шепоче тому на вухо)
Чи думку зрозуміли ви мою?
Капітан Так, пане мій, і все зроблю як треба.
Виходять.
СЦЕНА З
Подвір'я замку графині Овернськрї.
Входять графиня і прибрамник.
Графиня Прибрамнику, запам'ятай наказ,
А сповнивши — мені ключі віддай.
Прибрамник Так, пані.
(Виходить)
Графиня Готова пастка. Як удасться все,
Я так уславлюсь подвигом своїм,
Як Томіріс-скіф'янка смертю Кіра.
Велика слава лицаря страшного,
Не менш разючі і його діла,
І рада.я на власні очі й вуха
У славі дивній цій переконатись.
Входять гонець і Толбот.
Гонець Як ви, ласкава пані, наказали,
Запрошення віддав — і ось лорд Толбот.
Графиня Вітаю щиро! Що? Хіба це він?
Гонець Так, пані, він.
Графиня Бич Франції? Невже!
Той грізний Толбот, що його ім'ям
Лякають матері дітей малих?
Я бачу, що чутки таки брехливі.
Гадала я — побачу Геркулеса
Чи Гектора з його суворим видом,
Могутнього статурою і зростом,
А бачу: це дитя, дурненький карлик!
Не може буть, щоб зморщений курдупель
Нагонив жах такий на ворогів.
Толбот Я, пані, вас насмів потурбувати,
Але оскільки в гніві світлість ваша,
Знайду я іншу пору для відвідин.
(Хоче вийти)
Графиня
(до гінця)
Чого це він? Спитай, куди іде?
Гонець Лишіться, лорде! Хоч скажіть, чому
Ви пані покидаєте раптово.
Толбот Хай знає — помиляється вона:
Я йду засвідчити, що Толбот — тут.
Повертається прибрамник із ключами.
Графиня Якщо ти справді Толбот, ти — мій бранець.
Толбот Я — бранець? Чий?
Графиня Мій, кровожерний лорде!
Тебе я заманила в замок свій.
Віддавна тінь твоя — мій вірний раб:
Серед картин моїх портрет твій висить.
А зараз станеться те саме з тілом:
Я ноги закую твої і руки,
Ті руки, що жорстоко стільки літ
Край плюндрували наш та убивали
Чи брали в бран синів або мужів.
Толбот Ха-ха-ха!
Графиня Смієшся ти, нещасний? Ще застогнеш.
Толбот Сміюсь, бо бачу, як ви захопились,
Тінь Толбота спіймавши у тенета.
Ще й хочете в жорстокості вправлятись!
Графиня Як? Ти — не Толбот?
Толбот — Я — справдешній Толбот.
Графиня То маю я не тінь саму, а й тіло!
Толбот Ні, ні, я тільки тінь себе самого,
Ви помиляєтесь: не тут-бо тіло.
Те, що ви бачите,— найменша частка,
Мізерна дещиця людини всеї.
Якби все тіло тут було, о пані,-
Воно таке широке і високе,
Що замок ваш його всього не вмістите.
Графиня Ви загадки загадувать мастак:
Мовляв, він тут і водночас не тут.
Тож як узгодити одне і друге?
Толбот Я зараз вам це покажу.
(Сурмить у ріг)
Б'ють барабани, гарматний залп.