Знахідка у бібліотеці - Крісті Агата

Вони з Раймондом мали танцювати двічі — о пів на одинадцяту й о дванадцятій ночі. Після першого їхнього виступу я бачила, як Рубі танцювала з одним хлопцем, що живе в готелі. Я грала у вітальні в бридж. Між вітальнею і танцювальною залою є скляна перегородка. Тоді я востаннє й бачила її. Одразу ж по дванадцятій прийшов Раймонд, сердитий, спитав, де Рубі, — пора було виходити, а вона не з'являлась. Ох і люта ж я була, скажу вам! З молодими дівчатками завжди так: щось накоять, і їх звільняють. Ми з Раймондом піднялися до u кімнати, але Рубі там не було. Я помітила, що вона перевдяглася. Легка рожева, з оборками, сукня лежала на стільці. Звичайно Рубі не перевдягалася, тільки в середу — це особливий танцювальний день.

Я не мала жодного уявлення, куди вона пішла. Оркестр заграв іще один фокстрот, однак Рубі не з'являлася. Мені не лишалось нічого іншого, як сказати Раймондові, що на показовий танець вийду з ним я. Ми вибрали якомога легший для моєї ноги, навіть скоротили його, але вранці коліно все ж таки дуже розпухло. Але Рубі не було. Ми чекали її до другої години ночі. Я була страх яка люта на неї.

Голос у Джозі ледь помітно затремтів. Мелчетт уловив у ньому нотку справжнього роздратування. Це його насторожило. У полковника було таке враження, ніби Джозі щось навмисно замовчує. І тоді він сказав:

— Отже, сьогодні вранці, коли Рубі Кіні не повернулась, тобто не ночувала вдома, ви звернулися до поліції? З телефонної розмови зі Слеком, який дзвонив із Дейнмута, начальник поліції знав, що це було не так, але вія хотів вислухати Джозефіиу Тернер.

— Ні, не звернулася, — не вагаючись, відказала вона.

— А чому, міс Тернер? — На моєму місці ви б теж не звернулися, — заявила вона, коли їхні. очі зустрілись.

— Ви так гадаєте? — Мені треба думати про роботу, — пояснила Джозі. — Чого в готелях бояться найбільше, то це скандалів, а надто, коли справа доходить до поліції. Я й не припускала, що з Рубі могло щось статися. Ні на мить! Я подумала, що вона просто зв'язалася з якимсь хлопцем і з нею все гаразд, а як тільки з'явиться, то матиме від мене доброго прочухана. У вісімнадцять років дівчата такі дурненькі! Мелчетт удав, ніби переглядає свої записи.

— А, так, так. Це містер Джефферсон звернувся до поліції. Він що — живе в готелі? — Так, — коротко відповіла Джозефіна Тернер.

— Що змусило його зробити це? — спитав полковник. Мелчетт.

Джозі погладжувала рукою манжет свого жакета. Рухи її були напружені, і полковникові Мелчетту знову здалося, ніби вона щось замовчує.

— Він каліка, — якось. неохоче мовила Джозі. — І... і дуже нервовий. Через те, що каліка.

Мелчетт пропустив ці слова повз вуха і спитав:

— А хто той хлопець, з яким танцювала ваша двоюрідна сестра? — Його прізвище Бартлетт. Він живе в готелі днів десять.

— Вони дружили? — Я б не сказала. Наскільки мені відомо. — І знову у її голосі прослизнула 'сердита нотка.

— А він що каже? — Каже, нібито після танцю Рубі пішла до себе пудрити носа.

— Саме тоді вона й перевдяглася? — Мабуть. — І це все, що ви знаєте? Потім вона просто...

— Зникла, — доказала Джозі. — Саме так..

— Міс Кіш мала знайомих у Сент-Мері-Міді чи в околицях? — Не знаю. Можливо. Бачте, до Дейнмута звідусюди приїздить чимало молодих хлопців і дівчат, які зупиняються в "Меджестіку". Звідки мені знати, де вони живуть, якщо вони самі про це не скажуть! — Ваша двоюрідна сестра коли-небудь згадувала в розмові про Госсінгтон? — Госсінгтон? — Джозі була неабияк здивована.

— Госсінггон-хол.

— Ніколи не чула, похитала вона головою. В її голосі була і впевненість, і цікавість.

— В знайшли у Госсінгтон-холі, — пояснив полковник Мелчетт.

— У Госсінгтон-холі? — здивовано перепитала Джозі. — Неймовірно! "Точніше не скажеш", — подумав Мелчетт, а вголос промовив: , — Ви знаєте полковника або місіс Бентрі? Джозі знов похитала головою.

— А містера Безіла Блейка? Вона насупила брови.

— Здається, я чула це прізвище. Так, чула, але більш нічого не пригадую.

Невтомний інспектор Слек посунув через стіл своєму начальникові вирваний із записника аркуш. На ньому стояло: "Полковник Бентрі минулого тижня вечеряв у "Меджестіку". Начальник поліції підвів погляд і зустрівся очима з інспектором.

Кров ударила Мелчетту в обличчя. Слек був працьовитий, старанний офіцер, і Мелчетт його недолюблював, але залишити виклик без уваги не міг. Інспектор мовчки звинувачував його в тому, що він потурає людям свого класу, покриває колишніх однокашників.

Полковник повернувся до Джозі.

— Міс Тернер, якщо ви не проти, я просив би вас поїхати з нами до Госсінгтон-холу.

Холодно, з викликом, майже не слухаючи Джозі, яка пробурмотіла щось про свою згоду, Мелчетт глянув в очі .інспекторові.

5 Такого бурхливого ранку у Сент-Мері-Міді вже давно не було. Міс Ветербі, довгоноса, завжди чимось не-вдоволена стара жінка, першою пустила інтригуючу новину. Вона забігла до своєї подруги й сусідки міс Гартнелл.

— Вибачайте, люба, за ранній візит, але я подумала, що ви, певне, ще нічого не чули.

— Чого я не чула? — вигукнула міс Гартнелл своїм густим басом.

Вона була невтомна добродійниця — навідувала бідноту, хоч та з усіх сил тікала від її допомоги.

— Сьогодні вранці в бібліотеці полковника Бентрі знайшли труп молодої жінки.

— У бібліотеці полковника Бентрі?! — Атож. Подумати тільки! — Бідолашна місіс Бентрі, — вигукнула міс Гартнелл, намагаючись приховати своє глибоке задоволення.

— Так, це правда. Вона ж, мабуть, і не здогадувалась.

— Бо дбала тільки про свій сад, — осудливо зауважила міс Гартяелл, — а про чоловіка забула. З чоловіків ніколи не можна спускати ока. Ніколи! — затято повторила вона.

— Зеаю, знаю. Це такий жах! — Цікаво, що скаже Джейн Марпл? Як ви гадаєте, вона про це знає? Міс Марпл у таких справах дуже кмітлива.

— Вона вже поїхала до Госсінгтон-холу.

— Як? Сьогодні вранці? — Ранесенько. Ще й не снідавши.

— Ну, знаєте... Мені здається... Як на мене, це вже занадто. Всім нам відомо, що Джейн любить сунути носа куда не слід, але щоб так нахабно! — Але х місіс Бентрі сама по неї послала.

— Місіс Бентрі послала сама по неї? — Так, машина приїздила. За кермом сидів Масвел.

— Справді? От тобі й маєш! Хвилину вони помовчали, перетравлюючи новину.

— Чий труп? — спитала міс Гартнелл.

— Ви ж знаєте оту жахливу жінку, яка приїздила з Безілом Блейком? — Це та фарбована блондинка, що лежала посеред саду майже гола? — Міс Гартнелл трохи відстала, а тому й досі казала "фарбована", а не "яскрава".

— Атож, люба моя. Саме вона й лежала на килимку перед каміном. Задушена! — Це ж треба — у Госсінгтоні? — Міс Ветербі значуще кивнула головою. — Виходить, полковник Бентрі теж... — Вона знов кивнула головою. — Ох!..

Настала пауза: обидві жінки смакували нову поживу для містечкового скандалу.

— Яка розпусниця! — з праведним гнівом промовила міс Гартнелл.

— Геть, геть пропаща!..

— А полковник Бентрі?.. Такий приємний, тихий чоловік...

— У тихому болоті чорти водяться! — палко заявила міс Ветербі. — Так любить казати Джейн Марал.

Місіс Прайс Рідлі почула новину однією з перших. Багата і владна вдова, вона жила у великому будинку по сусідству із священиком.

— Жінку, кажеш, Кларо? Знайшли мертвою у полковника Бентрі на килимку перед каміном? — Так, мадам. А ще кажуть, що вона була... гола-голісінька! — Годі, Кларо! Не треба подробиць.

— Гаразд, мадам. А ще кажуть, мадам, нібито спочатку гадали, що це та сама молода леді, яка приїздить на вихідні з містером Блейком до "Нового будинку містера Букера". А тепер кажуть, нібито це зовсім інша леді. А син торговця рибою каже, нібито шкоди б не повірив, що полковник Бентрі на таке здатний...

Каже, людина, яка щонеділі збирає гроші на добродійні заходи і всяке таке...

— У світі стільки зла, Кларо... — промовила місіс Прайс Рідлі. — Хай це буде тобі застереженням.

— Так, мадам. Мати повік не пустила б мене прислуговувати в домі, де є молодий джентльмен. — От і добре, — підсумувала місіс Прайс Рідлі.

Від будинку місіс Прайс Рідлі до будинку священика один крок. Господаря їй пощастило застати в кабінеті. Вікарій — лагідний:, середнього віку чоловік — про всі новини дізнавався завжди останній.

— Який жах! — мовила, важко дихаючи, місіс Прайс Рідлі. Вона йшла сюди досить швидко. — Я просто не можу без вашої поради, без вашого слова про все це, любий вікарію! — Щось сталося? — стривожено запитав містер Клемент.

— Щось сталося? — Місіс Прайс Рідлі театрально повторила запитання. — Страшний скандал! Ніхто й подумати не міг. Розпусна жінка, гола-голісінька, задушена на килимку перед каміном у полковника Бентрі! Священик витріщився на неї і запитав:

— Скажіть, а... з вами все гаразд? — Та, звісно, де вже в таке повірити! Я спершу теж не йняла віри! Який лицемір! І отак стільки вже років...

Місіс Прайс Рідлі почала все переказувати. Коли вона скінчила, містер Клемент м'яко сказав:

— А хіба щось указує на те, що полковник причетний до всього цього? — О преподобний вікарію, спустіться на землю! Доведеться, однак, розповісте вам одну історію. Минулого четверга... чи позаминулого? — та байдуже. Отож їхала я поїздом до Лондона. Полковник Бентрі опинився зі мною в одному купе.

Вій був весь у думках. І цілу дорогу шюоидів, устромивши носа у свою "Гаймо.

Так ніби не хотів розмовляти.

Вікарій розуміюче й співчутливо кивнув головою.

— У Педфвггош я з ним попрощалася. Він запропонував підвезти мене на таксі. Я відмовилась і поїхала автобусом на Оксфорд-стріт. А полковник Бентрі сів у така, і я добре чула, як він сказав шоферові 'їхати... Куди б ви думали? Містер Клемент зацікавлено звів брови.

— На Сент-Джонс-Вуд! — Місіс Прайс Рідлі переможно замовкла.

Вікарія, однак, ці слова не вразили.

— І це, я вважаю, пряме підтвердження, — додала місісі: Прайс Рідлі.

А в цей час у Госсінгтоні місіс Бентрі й міс Марпл сиділи у вітальні.

— Знаєте, я така рада, що її врешті забрали, — сказала місіс Бентрі. — Це дуже неприємно, коли в домі труд.

— Знаю, люба моя, знаю, що у вас на душі, — покивала головою міс Марпл.

— Звідки вам знати? — заперечила місіс Бентрі. — Це треба самому пережити.

Пригадую, колись у ваших сусідів таке трапилося. Але ж сусіди — то зовсім інша річ. Сподіваюся, — провадила вона, — Артур не розлюбить свою бібліотеку.