Мацюсеві пригоди - Корчак Януш
Ворог намагався взяти цю фортецю силоміць, але марно. Спробував надіслати парламентера. Але тому, хто йшов до Мацюся під захистом білого прапора, куля пробила голову, а стріла, пущена Клю-Клю, прошила серце.
— Вбив парламентера.
— Порушив міжнародне право.
— Вчинив злочин.
— Це нечувана річ.
— Столицю має бути суворо покарано за злочин її короля.
Але столиця ще перед тим сказала:
— Мацюсь не наш король.
Коли ворожі літаки бомбардували місто, його багаті та імениті громадяни зібралися на нараду.
— Доволі нам керування цієї впертої дитини, доволі тиранства божевільного хлопчиська. Лихо буде, якщо він переможе й цього разу, краще б його розбили. Хіба можна передбачити, що спаде йому на думку? Йому та його Фелекові?
Були й такі, що боронили Мацюся:
— Що не кажіть, він зробив і багато хорошого. Помилявся, бо не має досвіду. Але голова в нього світла, а життя дало йому добру науку.
І хто знає, можливо, прихильники Мацюся й перемогли б, якби в цю хвилину не впала бомба, і так близько, що в залі засідань вилетіли всі шибки.
— Вивісити білі прапори! — гукнув хтось переляканий.
І ніхто не наважився протистояти цій підлій зраді. А що було потім, уже відомо.
Було вивішено ганебні прапори капітуляції та написано акт, що місто зрікається Мацюся й не бажає відповідати за його безумства.
— Годі цієї комедії! — гукнув молодий король.— Ми захопили всю Мацюсеву державу, а цей курник не хоче здатися. Пане генерал артилерії, поставте гармату й вистріліть двічі на обидва боки будки, а коли впертий Мацюсь не вилізе, розтрощіть пострілами лігво цього злобливого вовчика.
— Слухаю! — відсалютував генерал артилерії.
Але саме тоді пролунав голос сумного короля:
— Ваша королівська величність, прошу не забувати, що ви не самі. Тут три армії і три королі.
Молодий король закусив губу.
— Це правда, нас троє. Але наші права не однакові. Я перший оголосив війну, і я брав головну участь у битві.
— І війська вашої королівської величності перші почали тікати з поля бою.
— Але я їх затримав.
— Бо ваша королівська величність бачила, що в разі небезпеки ми прийдемо на допомогу.
Молодий король нічого не відказав. Це правда. Перемога дорого йому коштувала: половина війська перебита чи поранена й нездатна до бою. За таких умов треба бути дуже обережним, щоб обидва союзники не стали раптом ворогами.
— То що ж ви бажаєте зробити? — спитав він неохоче.
— І нам нема чого поспішати. У нас нема підстав побоюватися, що Мацюсь, сидячи в клітці для диких звірів, завдасть нам якоїсь шкоди. Оточимо зоологічний сад сторожею, може, голод примусить Мацюся здатися. А тим часом порадимося, що з ним зробити, коли візьмемо його в полон живим.
— Я гадаю, що його треба без будь-яких церемоній розстріляти.
— А я гадаю,— відповів твердо сумний король,— що історія ніколи не простила б нас, якби хоч одна волосинка впала з голови цієї бідолашної хороброї дитини.
— Історія справедлива,— гукнув розлючений молодий король,— і якщо хтось несе провину за пролиту кров, за сотні вбитих, то він не дитина, а — злочинець!
Третій король, друг жовтих королів, мовчав. І два королі, які сперечалися між собою, дуже добре знали, що буде так, як він захоче. А він був розумний.
"Навіщо дратувати чорних королів, з якими дружить Мацюсь? — думав третій король.— Убивати Мацюся нема потреби, можна поселити його на безлюдному острові, і хай там сидить. І вовки будуть ситі, і вівці цілі".
І королі написали таку умову:
Пункт перший: короля Мацюся треба взяти в полон живим.
Пункт другий: його буде заслано на безлюдний острів.
Третій пункт викликав багато суперечок, бо сумний король вимагав, щоб Мацюсеві дозволили взяти з собою десятеро чоловік, кого він захоче, а молодий король не погоджувався.
Супроводжувати Мацюся повинно лише три офіцери та тридцятеро солдатів, по одному офіцерові та по десять солдатів від кожного з королів-переможців.
Два дні королі не могли дійти згоди, але на третій день, нарешті, кожний трохи поступився.
— Гаразд,— сказав молодий король,— хай до нього приїдуть десять друзів, але тільки через рік. І щоб Мацюсеві було повідомлено, ніби його приречено на смерть, і лише в останню хвилину оголошено про помилування. Треба нарешті, щоб народ бачив, як Мацюсь плаче й просить помилування. Треба, щоб цей дурний люд, який так покірливо дозволяв ошукувати себе, раз і назавжди зрозумів, що Мацюсь зовсім не герой, а зухвалий та боягузливий хлопчисько. Інакше цей народ через кілька років може підняти повстання й зажадати повернення Мацюся. А тоді Мацюсь уже буде дорослий, отже, ще небезпечніший, ніж тепер.
— Не сперечайтеся так довго,— сказав король, друг жовтих,— а то Мацюсь тим часом помре з голоду, і вся наша суперечка буде ні до чого.
Сумний король поступився. І вписали в умову два нових пункти.
Пункт третій: Мацюся судитиме польовий суд і засудить на смерть. І тільки в останню хвилину три королі його помилують.
Пункт четвертий: перший рік неволі Мацюсь проведе сам під вартою, а через рік йому дозволять взяти до себе десять чоловік, які захочуть до нього поїхати.
Перейшли до наступних пунктів. Скільки хто з королів візьме собі міст та грошей. Що залишити столиці, як вільному місту, і таке інше,
Саме тоді королям доповіли, що якийсь пан просить впустити його на нараду у надзвичайно важливій справі.
Це був хімік, який винайшов снодійний газ. Варто тільки випустити цей газ у сад, і Мацюсь, кволий від голоду, засне дуже міцно, і тоді його легко буде зв'язати й закувати в кайдани.
— Можна спробувати на тваринах властивості мого газу,— сказав хімік.
Зараз же принесли один балон, поставили на відстані півверсти від королівської стайні й пустили струмінь, схожий на струмінь води, яка швидко випаровується. Вся стайня наповнилася димом. Це тривало п'ять хвилин. Коли увійшли в стайню, побачили, що всі коні сплять. І навіть хлопець-конюх, який лежав на сіні й дрімав, нічого не знаючи про випробування, зараз спав так міцно, що, хоч його й торсали та й стріляли йому над вухом, він і оком не моргнув. Через годину хлопчик та коні прокинулися.
Випробування вдалося чудово. Отже, було вирішено сьогодні ж закінчити облогу Мацюся. І саме час було це зробити, бо Мацюсь три дні нічого не їв, віддаючи все жменьці своїх вірних друзів.
— Ми маємо бути готові оборонятися цілий місяць,— повторював він.
Мацюсь усе ще не втрачав надії, що жителі столиці схаменуться і знищать ворожі війська. І коли він помітив, що в саду з'явилися якісь цивільні, то подумав, що це делегація з столиці й наказав не стріляти.
Але що це? Дощ не дощ — якась холодна рідина так ударила в вікна, що вилетіло кілька шибок. Потім все навколо огорнув чи то туман, чи то дим. У носі відчувся якийсь солодкуватий, задушливий запах. Мацюсь не міг уторопати, чи приємний той запах, чи ні. Він схопився за карабін, бо вже почав догадуватися про хитрість ворога. Але руки його обважніли. Мацюсь напружив зір, силкуючись розгледіти крізь туман, що діється в саду.
— Пильнуй! — крикнув Мацюсь через силу.
Він все частіше ковтав повітря. Очі в нього склепились, карабін випав із рук: Мацюсь схилився, щоб підняти його, але випростатися вже не зміг. Все йому стало байдуже. І він заснув.
Розділ п'ятдесят третій
Пробудження було гірке.
Мацюсь знав неволю, але тоді не відали, що вів король. Тепер зовсім що інше. На руках і на ногах у Мацюся кайдани. На вікнах камери товсті грати. А всі вікна аж під самісінькою стелею. У важких залізних дверях — маленьке кругле віконце, крізь яке щохвилини зазирає вартовий солдат,
Мацюсь лежав з розплющеними очима й пригадував події минулих днів. "Що робити?" Він не належав до тих людей, котрі в нещасті думають лише про те, що вже сталося. Ні, він завжди думав, що треба зробити, аби змінити все на краще.
Та щоб знати, як чинити далі, треба відати, що сталося. А Мацюсь нічого не знав.
Він лежав на підлозі, на благенькому сіннику, й тихенько стукав у стіну камери. Може, хтось озветься? Постукав ще раз, утрете, але ніхто не озивався. Де Клю-Клю? Що сталося з Фелеком? Що діється в місті?
У залізних дверях клацнув ключ, і увійшло двоє ворожих солдатів. Один спинився біля дверей, а другий поставив перед Мацюсем кухоль з молоком та булку. В першу мить Мацюсь хотів перекинути кухоль, але тут же подумав, що це вже не має сенсу. Нічого не вдієш: програв війну, став бранцем, їсти хочеться, і сили йому потрібні.
Мацюсь сів і, ледве піднімаючи кайдани, узяв кухоль. Солдат стояв і мовчав. Мацюсь з'їв булку й сказав:
— Скупі ваші королі. Одна булка — щось малувато. Коли вони були в мене в гостях, я їх годував краще. І коли старий король попав до мене в полон, я також добре його частував. Три королі годують мене, а дають всього один маленький кухоль молока та одну булку,— і Мацюсь голосно засміявся.
Солдати нічого не відповіли, бо їм було суворо заборонено розмовляти з в'язнями. Але вони зразу ж розказали про все тюремному наглядачеві, який у свою чергу доповів по телефону вищому начальству.
За годину Мацюсеві принесли три булки й три кухлі молока.
— О, це вже занадто. Я не хочу кривдити моїх благодійників, їх троє, тому від кожного я беру одну булку, а цю, будь ласка, візьміть собі.
Мацюсь трохи підживився й скоро заснув. Спав він надзвичайно довго. І спав би ще довше, та опівночі його розбудили.
— Колишнього короля Мацюся-реформатора о дванадцятій годині ночі судитиме військовий трибунал,— прочитав наказ з печатками трьох королів ворожий військовий обвинувач.— Прошу встати.
— Прошу вас переказати суддям, щоб вони звеліли зняти з мене кайдани, бо ці залізяки дуже важкі й калічать мені ноги.
Кайдани були вільні на Мацюся й зовсім не муляли йому ніг, але він хотів стати перед судом струнким і гарним, а ці неоковирні ланцюги дорослих арештантів пленталися б у нього під ногами.
І Мацюсь наполіг на своєму: важкі залізні кайдани йому замінили тоненькими золотими ланцюжками.
З гордо піднесеною головою, легким кроком увійшов Мацюсь до того самого тюремного залу, де нещодавно підписував угоду з своїми заарештованими міністрами. З цікавістю огледівся. За столом сиділи генерали трьох королів. Самі королі сиділи з лівого боку залу. Праворуч розмістилися якісь цивільні пани у фраках та білих рукавичках.
