Римські оповідання (збірка) - Моравіа Альберто

Ех, Серафіно, оці слова — то факти, і не можна підміняти одне слово іншим.

І він прочитав мені ще лекцію про слова. Я зрозумів, що мені тут робити нічого, тож підвівся і сказав:

— Ти молодець, Плачідо, що підбив мене підписати угоду. Нехай так, я принесу тобі п'ятдесят тисяч лір, а ти повернеш мені угоду. Домовились?

— Домовились!

Дивна річ, щойно ми вийшли з конторки, як він уже любенько запитує:

— А коли ж таки твоє весілля буде? Тепер уже ніби ніяких перешкод нема?

Мене так приголомшили його слова, що я ледве спромігся:

— П'ятнадцятого числа наступного місяця.

А він, поплескуючи мене по плечу, вигукнув:

— Вітаю, Серафіно, вітаю!

Я прийшов до свого майбутнього тестя і розповів йому про той втрачений зиск. Він, ділова людина, не вбачав у цьому нічого безглуздого, ще навіть похвалив Плачідо, мовляв, дружба дружбою, а гроші люблять рахунок. Консоліна ж, навпаки, враз зненавиділа Плачідо, стала шпетити на всі заставки його та інших моїх друзів. Як усі жінки, а надто молоді, вона ревнувала чоловіка до приятелів і тепер дала волю своїм почуттям, до того ж трапилась нагода зчинити таку веремію.

Я слухав, похнюплений, і коли вона скінчила — не за браком слів, а тому, що їй уже дух забивало, — я повернувся до свого: чи платити йому втрачений зиск? Мій майбутній тесть лишався незворушним: для нього п'ятдесят тисяч лір таки неабияка сума. Консоліна ж, розгнівана, метнулась у свою кімнату, витягла з шухляди книжечку і, швиргонувши її мені межи очі, закричала:

— На, бери п'ятдесят тисяч моїх заощаджень!

Отакі ці жінки!

Тим часом мій майбутній тесть, бачачи доньчин розпач, ворухнувся і мовив, що сам заплатить за втрачений зиск, а я вже якось з ним розрахуюся.

Отож я знову подався до Плачідо. Той прийняв мене напрочуд люб'язно, запросив сісти, а сам тим часом почав нишпорити в шухлядах, шукаючи угоду. Я не сідав, чекав, бо збирався жбурнути йому в обличчя ті п'ятдесят тисяч лір. Та коли саме настав для цього слушний момент, я немов закам'янів. Він узяв угоду, прочитав її ще раз, а тоді дописав примітку, де стверджувалося, що я, відшкодувавши втрачений зиск, більше нічого йому не винен. Потім він підписав той документ і дав ручку мені, щоб і я зробив те ж. Немов у сні я підписав, відрахував йому п'ятдесят тисяч п'ятитисячними банкнотами. Він, так само поважний, ретельно перерахував гроші, а тоді, підвівши щасливе обличчя, сказав:

— Так, п'ятдесят тисяч лір, усе гаразд. — І, склавши вчетверо угоду, віддав її мені.

Ми вийшли разом, а він, йдучи поруч, обійняв мене за плечі й повів мову про моє весілля. Я злегка труснув плечем, щоб скинути його руку, а він, наче не помічаючи цього, провадив своєї. Так ми і розійшлися, ніби нічого й не було. Із звичними побажаннями всякого добра один одному.

Ми з Консоліною таки побралися. На щастя, весілля гуляли в селі Де Сантісів; Плачідо ми так і не запросили. Не тому, що я мав щось проти нього, а сама Консоліна не захотіла. Скажу іще й таке: згодом розвіялась і вся моя прихильність до нього, і як тільки я бачив його, зі мною робилось таке, як ото буває, коли хочеш відчинити дверцята машини, а вони не відчиняються, бо пружина зламалася. Перед ним не відкривалися ні моє серце, ні вуста; я стояв не спроможний вимовити й слова, не знаючи, куди глянути, мовби у нього на обличчі вискочив чиряк, а я уникаю дивитися на нього.

А він уже зовсім загубив тяму. От хоч би таке. Після весілля, щойно ми повернулися до Рима, я знову, як бувало, завчащав у садок біля остерії. Було літо, чоловіки грали в карти, попивали вино, а мені не хотілося потрапити на очі Плачідо. Що й казати, він дужчий за мене, я не зважився б і глянути на нього; та й сором мені було, немовбито не він наді мною, а я над ним позбиткувався з отим втраченим зиском. Тож я мало коли грав, а лише походжав між столиків, заглядаючи в карти то того, то іншого гравця. Та все ж невдовзі, якось увечері, Плачідо, проходячи повз мене, зупинився і, наче нічого й не було, приязненько каже:

— Ти, Серафіно, останнім: часом якийсь не той став. Мабуть, гніваєшся на мене. І я навіть догадуюсь, за що.

— Догадуєшся, то скажи, побачу, чи вгадав, — збентежено і трохи роздратовано кинув я. Він тоді з посмішкою каже:

— Бо я не справив тобі весільного подарунка. Але ж ви одружились потайки, мене на весілля й не запросили. Адже через це?

Я не втерпів і кажу:

— Та що ти, подарунок ти мені справив. Невже забув?

— Справив?!

— А то ні! А втрачений зиск!

[1] Траппісти — ченці католицького ордену.

[2] Реджіна Коелі — римська тюрма.

[3] В і х е р б о — місто на північ від Рима.

[4] Моя вина

[5] Квестура — поліцейське управління.

[6] Hermosa — гарно (ісп.).

[7] Традиційно з 1 серпня в Італії настає період літніх відпусток.

[8] Сан Джованні — церква у Римі.

[9] Мерлуцці — риба, тріска.

[10] Трастевері — район Рима на правому березі Тібру.

[11] Вважають, що "7" — магічна цифра, яка приносить щастя.

[12] Плачідо — спокійний (італ.)

[13] В Італії з нагоди весілля найближчим знайомим дарують цукерки.