Звір предковічний - Лондон Джек

Сем послабив напругу тіла й опустив руки на знак того, що визнає поразку. Відчувши раптову полегкість, він заточився на місці.

— Молодець хлопець, — насилу спромігся він, усе ще відхекуючись, і тільки лице його засвідчувало, в якому він захопленні.

Очі старого Пата блищали слізьми з гордощів та радості.

— А як ви гадаєте, що станеться, коли якийсь негідник вдасться до заборонених прийомів? — запитав він.

— Він покладе його на місці! — відказав Стюбнер.

— Ні, він надто холодний для цього. Він просто виб'є з нього всі його шахрайські витівки.

— Що ж, складаймо контракта, — запропонував менеджер.

— Стривайте, ви спершу переконайтесь, чого він насправді вартий, — заперечив старий Пат. — Умови я поставлю нелегкі. Підіть-но з хлопцем пополюйте в горах, перевірте його витримку, його дихання. Тоді вже й підпишемо справжній нерушний договір.

Два дні Стюбнер пробув на ловах і побачив усе, що обіцяв йому старий Пат, побачив навіть більше і повернувся виснажений і вже не такий гордовитий. Менеджер добре знавсь на людях і дуже здивувався, як мало юнак був знайомий з життям; проте він зрозумів, що ошукати його не так легко. Незайманий розум хлопця обертався поки що в обмеженому колі інтересів гірського життя, але його кмітливість і проникливість набагато перевершували середній рівень.

Одне в юнакові видалося загадковим Стюбнерові: його неймовірний разючий спокій, його предковічний невичерпний терпець. Нічим не можна було його вивести з рівноваги. Він і разу не вилаявся і не вимовив жодного безглуздого й перекрученого прокльону, як то часто буває навіть у благопристойних хлоп'ят.

— Та я вилаявся б, якби треба було, — пояснив він Семові, коли той став його під'юджувати. — Тільки навіщо мені лаятись? Але як доведеться, то я зумію!

Старий Пат, як і казав, попрощався з сином на порозі хатини.

— Пате, мій хлопчику, скоро я читатиму про тебе в газетах. Я б теж охоче поїхав, та, либонь, уже ніколи не виберуся з цих гір…

Потім, відізвавши менеджера вбік, старий суворо насунув на нього:

— Втямте собі гаразд усе те, про що я стільки разів вам казав. Хлопець він правдивий і чистий. Він нічогісінько не знає про оті брудні махінації з боксом. Я все приховав від нього, кажу вам. Він і не підозрює, які бувають оборудки. Для нього бокс — це романтика, відвага, слава — недурно я натовк йому голову історіями про колишніх героїв рингу, хоч, ви самі бачили, він так і не запалився пристрастю до боксу. Кажу ж вам, що я вирізав з газет звіти про змагання, аби втаїти їх від нього, — а він гадав, що це я для свого альбома. Він і на думці не має, що люди заздалегідь можуть умовитися про наслідки матчу. Тож не затягуйте його в будь-які нечесні змови. Не викличте в ньому огиди. Тим-то я й написав у договорі пункт про розірвання його: перша махінація — і договір розривається. Ніяких закулісних поділів та умов з кінооператорами про кількість раундів!.. Ви обидва загрібатимете гроші лопатою. Але грайте чесно, або програєте. Зрозуміли?

Потім старий Пат звернувся з прощальними порадами до сина, що сидів уже на коні. Юнак міцно натягнув поводи і поштиво вислухав старого.

— І хоч би там що — стережися жіноцтва. Жінка — це гріх і прокляття, затям собі! Але якщо вже знайдеш ту справжню, єдину, — міцно тримай її. Вона дорожча за славу й за гроші. Тільки спершу мусиш переконатися, що вона для тебе справжня, а тоді вже не випускай! Схопи обіруч і тримай міцніш. Держи, хоча б увесь світ розпався. Авжеж, Пате, мій хлопчику, справжня жінка — це… — одне слово, справжня жінка. Це тобі моє перше й останнє слово.

III

Бентежні дні почалися для Сема Стюбнера, коли він приїхав до Сан-Франціско. Не те, щоб молодий Пат мав поганий характер або щоб велике місто дратувало його, як цього побоювався старий, — навпаки, він був надзвичайно спокійний і лагідний. Але за своїми любими горами він сумував. Місто його таки приголомшило, хоч навіть серед вуличного гамору ходив він цілком незворушний, як червоношкірий індіянин.-

— Я прибув сюди змагатися, — заявив він під кінець першого тижня. — Де ваш Джім Генфорд?

— Такий видатний чемпіон на тебе й глянути не захоче, — відповів Сем. — "Спершу здобудь собі ім'я!" — ось що він тобі скаже!

— Я можу побити його.

— Але публіка цього не знає. Якби ти його подолав, то одразу став би чемпіоном світу. А хіба можна з одним одного виступу стати чемпіоном?

— Мені можна.

— Та публіка ж цього не знає, Пате! Вона на твій виступ навіть не піде. А гроші нам дає лише глядач, юрба. Тим-то Джім Генфорд і на мить не взичить тобі уваги. Яка йому з цього користь? До того він ще має щотижня три тисячі доларів на сцені мюзік-холу, контракт на півроку. Невже ти гадаєш, він кине все це задля матчу з боксером, що про нього ніхто нічого не чув? Тобі треба спершу себе показати. Почати доведеться з незначних місцевих боксерів, отаких, як Пузач, Колінз, Буйний Келлі, Летючий Голландець. Коли ти їх поб'єш, — отже, піднімешся на перший щабель. Але далі ти вже підеш угору, як повітряна куля.

— Ну то давайте цих трьох на один вечір усіх, — рішуче заявив Пат. — Улаштовуйте це швидше!

Стюбнер зареготався.

— А що? Не вірите, що я їх упораю?

— Та знаю, що впораєш, — запевнив його Стюбнер. — Але це так не робиться. Тобі доведеться перемагати їх одного по одному, а не всіх одразу. Пам'ятай, що я твій менеджер і діло своє добре знаю. Тут треба, щоб поступово, щоб розмірено, — можеш мені повірити. Якщо нам пощастить, років за два станеш чемпіоном і багачем.

Пат важко зітхнув, але потім повеселішав.

— І тоді я зможу все кинути й повернутися додому до старого, — сказав він.

Стюбнер хотів заперечити, але стримався. Хоч яким дивним здавався цей майбутній чемпіон, менеджер був певен, що, заживши слави, він зробиться таким самим, як і всі його попередники. Та й два роки — термін он який, а тим часом треба ще добре попрацювати.

Коли Пат почав тинятися без діла по кімнатах, читаючи нескінченні поезії та романи, що брав у книгозбірні, Стюбнер відіслав його на ранчо по той бік бухти, — під пильний догляд Спайдера Волша. За тиждень Спайдер повідомив Стюбнера, що доглядати хлопця нема потреби. Цілі дні він пропадав у горах, ловив пстругів по струмках та гірських потоках, стріляв перепелиць та зайців, вистежував того самого меткого оленя, що десяток років не давався жодному мисливцеві. Спайдер ледащів та обростав салом, а його підопічний безперервно тренувався.

Як Стюбнер і сподівався, власники боксерських клубів висміяли його "новачка". Та хіба всі ліси не переповнено цими "новачками", що претендують на чемпіонство? Іспитовий матч раундів на чотири, — це ще можна дозволити. Але справжнє змагання?! Стюбнер, одначе, твердо вирішив, що дебют молодого Пата відбудеться у справжньому матчі, і, кінець кінцем, завдяки своєму імені, домігся цього. Після довгої тяганини один з клубів погодився дати Пату Глендонові дебют у п'ятнадцять раундів з Буйним Келлі, на приз у сто доларів. Молоді боксери часто прибирали ймення ветеранів рингу, тим-то нікому й на думку не спало, що новак був сином великого Пата Глендона. Стюбнер мовчав — він приберігав цю сенсацію на майбутнє.

Настав вечір змагання, якого дожидалися цілий місяць. Стюбнер непокоївся не в жарт. Його професійну репутацію було поставлено на карту. Юнак за всяку ціну мусив узяти приза, і Стюбнер остовпів, побачивши, як Пат, просидівши у своєму кутку на рингу яких-небудь п'ять хвилин, раптом зблід, а лице йому покрила хвороблива жовтизна.

— Сміліш, хлопчику, — сказав Стюбнер, ляскаючи його по плечі.— Перший раз завжди страшнувато, а Келлі ще зумисне примушує чекати, щоб супротивник розхвилювався.

— Ні, це зовсім інше, — відповів Пат. — Це дим тютюновий. Я не звик до нього.

Менеджерові одразу полегшало. Хоч би був чоловік дужий, як Самсон, але коли він проймається непевністю, йому не сягнути боксерської слави. А щодо тютюнового диму — юнак згодом звикне до нього, та й годі.

Вихід молодого Пата публіка зустріла мовчанням, але коли під канатом на ринг проліз Буйний Келлі,— його привітали голосними вигуками. Постать Келлі цілком відповідала його йменню. Це був чолов'яга лютий на вигляд, увесь порослий чорним волоссям, з гудзуватими м'язами. Важив він добрих двісті фунтів. Пат з цікавістю подивився на свого супротивника, але той у відповідь злостиво ошкірився. їх відрекомендували публіці, і вони, як то заведено, потиснули один одному руки. Проте рукавиці їхні ледве торкнулися одна одної.

— Стережися, парубче! — Келлі відштовхнув Патову руку й просичав: — Я тебе ковтну, як щеня!

Рух Келлі викликав сміх у залі, і всі голосно й весело намагалися доміркуватися, що сказав Келлі.

Вернувшися в свій куток і дожидаючись гонгу, Пат запитав у Стюбнера:

— Чого це він на мене розлютувався?

— Та він і не думає лютувати, — відповів Стюбнер. — Це він просто залякує. Так завше базікають.

— Але ж який це бокс! — здивувався Пат, і Стюбнер,

позирнувши на нього, зауважив, що очі йому були такі самі спокійні й сині, як і завжди.

— Будь обережний, — попередив Стюбнер, коли прозвучав гонг до першого раунду, і Пат схопився на ноги. — Він може накинутись як людожер.

І справді, Келлі рвонувся до Пата з дикою люттю, ніби ладний його проглинути. Пат невимушено й спокійно ступив кілька кроків, розрахував відстань і тицьнув правицею у щелепи супротивникові. Тоді зупинився і уважно подививсь на Келлі. Змагання було закінчено. Келлі впав долі, мов поранений бик, і лежав непорушно, поки суддя, нахилившись над ним, відлічував належні десять секунд. Коли секунданти підійшли підвести Келлі, Пат їх випередив. Він узяв величезне непорушне тіло, відніс його в куток і передав секундантам.

Півхвилини опісля Келлі підвів голову й закліпав очима. Він безглуздо оглянувся навкруги і хрипким голосом промовив до одного з секундантів:

— Що трапилося? Стеля обвалилася, чи що?

IV

Хоч усі гадали, що Глендонові в першій його перемозі пощастило цілком випадково, але Стюбнер усе-таки добився йому другого матчу, тепер з Руфом Мейсоном. Матч відбувся за три тижні в приміщенні Сієрра-клубу. Публіка навіть не встигла помітити, що, власне, сталося. Руф Мейсон був боксер важкої ваги, відомий на всю округу своєю вмілістю і спритом.

Коли прозвучав перший гонг, боксери зустрілися на середині рингу.