Дорога в нікуди - Грін Олександр

— Ні, Георг, ні і ні, — я вам кажу. Лише я міг подати батькові вашому справу в тому її значенні, про яке ми говорили, в якому впевнені, яке потрібно розсудити холодно і тонко. Зі мною ваш батько змушений був говорити стримано, так як і він багато чим зобов'язаний мені. Справа стосується не тільки арешту Гравелота, а головне, — як вчинити з ним після арешту. Судовий розгляд немислимий, і я знайшов вихід, я дав пораду, як припинити всю справу, але вже коли мине не менше місяця і ви з дружиною будете в Покеті. До сих пір я ще натискаю всі пружини, щоб скоріше відбулося ваше призначення директором акціонерного товариства

сільськогосподарських підприємств в Покеті. Я працюю головою і язиком, і ви, який так пристрасно прагне отримати це місце, не можете заперечувати ...

— Я не можу заперечувати, — перебив Ван-Конет, — що ви зарвалися. Повторюю — я сам міг залагодити справу через батька.

Він замовк, бо чудово усвідомлював, як багато зробив Сногден, як неминуче його батько мав звернутися до того ж Сногдена, щоб здійснити цю інтригу, яка при всій її простоті вимагає особливих знайомств. Ван-Конета очікувала огидна розмова з батьком.

— Чи впевнені ви, щонайменше, що ця безглузда історія закінчена?

— Так, впевнений, — відповів Сногден абсолютно спокійно. — А, Віллі, дорогий мій! Що хочеш сказати?

Вбіг хлопчик років семи, в оксамитовій курточці і темних локонах, милий і ніжний, як дівчинка. Побачивши Ван-Конета, він зніяковів і, нагнувшись, став поправляти панчіх; потім кинув на Сногдена виразний погляд і почав водити пальцем по губах, явно не наважуючись заговорити.

Син губернатора з досадою і роздумами дивився на хлопчика; настрій Ван-Конета було порушено цією сценою, і він з усмішкою глянув на обличчя Сногдена, що виразило незвично м'який для нього рух серця.

— Віллі, треба говорити, що сталося, або піти, — сказав Сногден.

— Добре! — раптом заявив хлопчик, підбігаючи до нього. — Скажіть, що таке "Інтро ... Глан "-" інтригани "? — поправився Віллі.

Брова Сногдена злегка здригнулася, і він хотів відіслати хлопчика з обіцянкою згодом пояснити це слово, але іронічне мукання Ван-Конета викликало в його душі бажання залишитися самим собою, і у нього вистачило мужності подолати помилковий сором.

— Як ти дізнався про це слово? — запитав Сногден, біснуючись, що його руки тремтять від збентеження.

— Я прочитав в книзі, — сказав хлопчик, обережно оглядаючи Ван-Конета і, мабуть, соромлячись його. — Там написано: "Інтро ... Гани оточили короля Карла, і лицар Альфред .. і лицар Альфред ... — швидко заговорив Віллі в надії, що з розбігу перескочить опір пам'яті. — І ли ... Альфред ... "Я не пам'ятаю, — скрушно зітхнув він і почав штовхати зсередини щоку язиком. — А "Інтро ... Гани" — я не розумію.

— Сногдену завдання, — не втримався Ван-Конет, зло придивляючись до приятеля, що внутрішньо загубився.

Прямий погляд хлопчика допоміг Сногдену відкрити заповітний кут своєї душі. Ніскільки не замислюючись, він відповів вихованцю:

— Інтриган, Віллі, — це людина, яка заради своєї вигоди губить інших людей. А

докладніше я тобі поясню потім. Ти зрозумів?

— О так! — сказав Віллі. — Тепер я піду знову читати.

Він похмуро глянув на чоботи Ван-Конета, повільно попрямував до дверей і раптом втік.

— Однак ... — зауважив Ван-Конет, потішаючись збентеженням Сногдена, лице якого, втративши гостру зібраність, стрибало кожним м'язом. — Однак у вас є мужність або нахабство. Ви так завжди пояснюєте хлопчикові?

— Завжди, — нервово розсміявшись, неохоче сказав Сногден.

— А навіщо?

— Так. Це моя справа, — відповів той, вже опановуючи собою і стискаючи двома пальцями нижню губу.

— Магдалина ... — тихо процідив Ван-Конет.

— Тому, — почав Сногден, опановуючи колишнім тоном, який вже почав звучати в швидких, значних словах його, — ваш батько підготовлений. Цим все буде скінчено.

Ван-Конет встав і, презирливо наспівуючи, пішов з квартири.

Він не любив поштовхів почуттів, здавна відкинутих їм, як квіти носком чобота, між тим Гравелот, Консуело і Сногден штовхнули його хорошими почуттями, кожен по-своєму.

Він міг відпочити на поясненні зі своїм батьком. У цьому він був упевнений.

Помста губернатора виразилася замкнутою посмішкою і зацікавленим виразом безкровного лиця; його старі чорні очі дивилися так, як дивиться жінка з великим досвідом на дівчину, що втратила без особливої потреби першу букву свого алфавіту.

— Пекельний день! — сказав молодий Ван-Конет, понуро спостерігаючи батька. — Ви вже все знаєте?

— Найменше я знаю вас, — відповів старий Ван-Конет. — Але марно говорити з

вами, так як ви здатні наробити ще гірших справ напередодні весілля.

— Немає гарантії від нападу божевільного.

— Не те, милий. Ви вели себе, як пройдисвіт.

— Щастя ваше, що ви мій батько ... — почав Ван-Конет, бліднучи і роблячи рух, щоб встати.

— Щастя? — іронічно перебив губернатор. — Думайте про своїх словах.

— Дуже добре. Лайтеся. Я буду сидіти і слухати.

— Я визнаю складність становища, — сказав батько з погано прихованим роздратуванням, — і, чорт забирай, доводиться іноді стерпіти навіть ляпас, якщо вона варта того. Однак не треба було підсилати до мене цього Сногдена. Ви повинні були негайно прийти до мені, — я в деякому роді значу не менш Сногдена.

— Хто посилав Сногдена! — скрикнув Георг. — Він з'явився до вас, нічого мені не кажучи. Я тільки недавно дізнався це!

— Так чи не так, я провів кілька приємних хвилин, слухаючи повість про шинок і удари.

— Сталося те, що сталося ...

— Уявіть, Сногден був до розчулення щирий, так що вам немає потреби ні в

який інший версії. Ван-Конет почервонів.

— Думайте що хочете, — сказав він, нахабно позіхнувши. — А також швидше висловіть своє презирство мені, і закінчимо, заради бога, сцену моралі.

— Ви повинні знати, як наші вороги пристрасно бажають розладнати ваш шлюб, — заговорив старий Ван-Конет. — Якщо Консуело Хуарец нічого не говорить вам, то я добре знаю зате, які засоби пускалися в хід, щоб її збентежити. Плітки і анонімні листи — річ звичайна. Намагалися підкупити вашу Лауру, щоб вона прийшла до першої години підписання шлюбного контракту і афішувала, у французькому стилі, ваше знайомство з нею. але

ця розумна жінка була у мене і домоглася більш позитивних обіцянок.

— Добре, що так, — посміхнувся наречений.

— Добре і дорого, дорого і втомлює, — продовжував губернатор. — Вам немає сенсу нагадувати їй про це. Отримавши гроші, вона поїде. Таке було умова. Тепер вислухайте про інше. Стримуйте, скоротіть вашу шалену спрагу розгулу! Який-небудь місяць пристойного життя — дивіться на цю необхідність, як на жертву, якщо хочете, — і у вас будуть в руках необмежені можливості. Дайте мені розправитися з урядовим контролем, розкидати хабарі, заснувати власну газету, і ви тоді вільні робити, що вам заманеться. Але якщо ваше весілля зірветься, — не минути ні мені, ні вам гірких хвилин! Бережіть весілля, Георг! Ви своїм нетерпінням жити нагадуєте кішку в м'ясній крамниці. Amen.

— Чи все залагоджено? — встаючи, похмуро запитав Георг.

— Усе. Я сподіваюся, що до післязавтра ви не встигнете отримати ще один ляпас, як по малому часу, так і заради свого майбутнього.

— Так ви не гнівайтесь більше?

— Ні. Але почуття мені не підвладні. Кілька днів ви будете мені огидні, потім

це мине.

Ван-Конет вийшов від батька з остаточно поганим настроєм і провів решту дня в товаристві Лаури Мульдвей, на її квартирі, куди незабаром з'явився Сногден, а через день в одинадцятій ранку підвів до дверей урочисто прибраної зали губернаторського будинку молоду дівчину, якій обіцяв все життя бути другом і чоловіком. З глибокою вірою в силу любові йшла з ним Консуело, посміхаючись всім поглядам і привітанням. Вона була так спокійна, як відображення зеленої трави в тихій воді. І, майстерно прикидаючись, що охоплений високим почуттям, серйозно, м'яко дивився на неї Ван-Конет, який виглядав ще красивіше і шляхетніше від близькості до нього великодушної дівчати з білими квітами на темної зачісці.

Усмішка не покидала її. Відповідаючи нотаріусу, Консуело вимовила "так" так значуще і ніжно, що, піддавшись чарівності її істоти, запрошені гості та свідки на кілька хвилин повірили в Георга Ван-Конета, хоча дуже добре знали його.

Цивільний і церковний обряди пройшли благополучно, без ускладнень. Наречені провели три дні в маєтку Хуареца, батька Консуело, а потім поїхали в Покет, де у Ван-Конета стояли справи щодо призначенням його директором сільськогосподарської акціонерної компанії; він міг тепер придбати необхідну кількість акцій.

Через тиждень, за таємною домовленістю зі своїм коханцем, туди ж приїхала Лаура Мульдвей, а потім з'явився і Сногден, без якого Ван-Конету було б важко продовжувати жити відповідно до своїх звичок.

Глава VI

Захопленням "Ведмедиці" митниця зобов'язана була не Нікльсу, як у свій час думав Тергенс, маючи на те свої міркування, а контрабандисту, чиї підкуп і ім'я стали скоро відомі, так що він не встиг виїхати і був убитий в одну з темних ночей під видимістю п'яної бійки.

На першому допиті Давенант назвався "Гантрей", не бажаючи цікавити кого-небудь з старих знайомих ні ім'ям "Тіррей Давенант", яке могло стати відомо по газетній статті, ні ім'ям "Гравелот", небезпечним завдяки Ван-Конету. Однак на "Ведмедиці" Тергенс кілька разів випадково назвав його Гравелотом, а тому в офіційних паперах він іменувався двояко — Гантрей-Гравелот; так що по зв'язку доказів — втечі господаря "Суші і моря", убивчої влучності людини, що опинилася чомусь серед контрабандистів "Ведмедиці", його зовнішності і ясно накресленого, хоча і умовного, імені Гравелот — Ван-Конет, знаючи від батька свого все, негайно подбав про вжиття заходів. Йому допомагав губернатор, а тому подальша розповідь

торкнеться цих попередніх зауважень докладніше — всім розвитком дії.

Тюрма Покета стояла на околиці міста, де за останні роки виник початок вулиці, який переходить після декількох будівель в горбистий пустир з прилеглими до цього початку вулиці началами двох провулків, що закінчуються: один — яром, другий — шосейним насипом, так що на плані міста все, взяте разом, нагадувало гілку, яка стирчить окремо з бічними прутиками.