Хлопчики з бантиками - Пікуль Валентин
На зюйді клубочаться темні кумуле-німбус. Напевне, я гадаю,
піде сніг. _
Знання семафора приносило свої результати. Колись, здалеку побачнвшн свого .товариша, юнги починали кричати йому, надриваючи горло. Тепер у кожну руку по шапці — й ну вимахувати. Стернові повинні знати й астрономію, шо-правда,без внщої математики, без телескопів. Алмазний небозвід над Савватьєвим наповнився новою і зрозумілою азбукою. Вже не просто дивилися на зорі — шукали, що треба.
— Ось ця, нижче Гончих Псів, бачнш? Це Волосся Вероніки, а між Ведмедицями, ніби розсипали сіль, пролягло сузір'я Дракона. Де ж тут Честь Фрідріха? Не можу знайти...
Усі відчували, що непомітно подо росл їшалн. Відповідальність, вона також підтягує людппу. Обов'язок, честь, присяга — це не порожні слова, такими словами задаремно не розкидаються. Огурцов був хлопець добросовісний, але, пам'ятаючи заповіт батька, не бажав бути вискочкою. А тому свою любов до гіроскопів, бурхливу й несподівану, він від товаришів приховував. Савкою керувала в цій любові звичайна цікавість, саме тоді — ще хлоп'яча.
До війни в Будинку цікавої наукн й техніки Савка бачнв пральну машину, яка здалася йому тоді днвом двадцятого віву. І гірокомпас Аншютца зовні чнмось нагадував її, але, зазирнувши в скляне віконечко, він побачив там не білизну, ню крутилася в мильній ніні, а строгу румбову картушку. Поряд із "аншютцомі* у кабінеті Сайгіна стояв і "сперрі", але він менше привертав увагу Савкн — юнга вважав його примітивним. Савка розчарувався, дізнавшись від мічмана, що ротор "сперрі", запускаючи, підштовхують руками у напрямку Дійсного меридіана...
№
Допомагаючи мічманові обладнувати кабінет, Савка запитував:
— Ось зберемо схему, тоді "аншютца" запустимо?
— Нема потрібної енергії. Гірокомпас бере судновий струм, перетворює його на генераторі у трифазове живлення постачаючи ним матку і всю свою схему. Необхідний і чіткий пульс водяного охолодження...
Савка німів від задоволення. Два гіроскопи Аншютца розміщені 'в гіросфері, схожій на планету,— вона мала полюсні шапки і навіть екватор з градусною маркіровкою. З підручника Савка вже знав: відкрити гіросферу — значить розламати її, гіросфера створюється в найточніших лабораторіях країни раз і назавждиі Плаваючи в рідині, як планета в світовому просторі, гіросфера починає свій рух — ліворуч, праворуч, ліворуч, праворуч; так вона шукає дійсний меридіан! Поступово її коливання зменшуються, і нарешті вони згасають зовсім — гірокомпас відшукав справжній норд, став показувати дійсний курс!
Сайгін, радіючи, що відкрив в учневі безмежну любов до гірокомпасів, охоче пояснював:
— Усе дуже простої — говорив він Савці.— Температура "кульки" в роботі майже така, як і в людині. Коли ж термостат покаже сорок один градус,— то між сферами перегрілася рідина. В цьому випадку "гарячка" гірокомпаса може привести до катастрофи корабель і його команду.
— А якщо я проґавлю цей момент?
— Повинна виручити автоматика. При перегріві в гіро-посту корабля спалахують червоні лампочки аварійного освітлення.
— А я... заснув і не бачу ніяких ламп. Тоді як?
— Тебе розбудить сирена ревуна. Гірокомпас вимагатиме, щоб негайно підсилили підкачку води на помпі. Небезпечний жар у ньому зникне, і гірокомпас сам погасить червоні лампи. Знову ввімкне спокійні — сині... Ти студіюй підручник Де Михайлова, а читати професора Бе Кудревича тобі ранувато.
У руці мічмана маленька книжечка з загадковою назвою: "ПШС" *.
— Дасте з собою почитати?
— Ні. Читай тут. У мене така одна-єдина...
Савка-зайшов до клубу, де містилась юнгівська бібліотека. Тут зустрів він і Аграмова, який, начепивши на носа
■ПШС — правила штурманської служби. 128 " окуляри, блукав серед стелажів — шукав для себе потрібну
кїГИ>КК]Іені,— сказав Савка вільнонайманій бібліотекарці,— дайте ПШС
Кудлаті брови Аграмова здивовано підвелися над скельцями окулярів, але він промовчав, прислухаючись.
— Нема такої,— відповіла бібліотекарка.— Прочитай краще "Морську практику" свого начальника товариша Аграмова.
Ця спроба безпардонної улесливості, здається, не сподобалась каперангу, і він сердито кахикнув за стелажами.
_ Дякую,— засумував Савка.— "Морська практика" у
нашому класі лежить, за нею ми навчаємось. Отже, ПШС нема... Шкода, що немає. Ну, тоді дайте мені якісь вірші. Щоб з приємністю читати!
Бібліотекарка довго не роздумувала:
— Ось тобі пісенник для самодіяльності...
Савка взяв пісенник і вже хотів був виходити, коли Аграмов вибрався з-за стелажів. Палець капітана першого рангу, ніби хижий гачок — смик, смик, смик! — притягнув Савку до золотих ґудзиків його мундира (начальник Школи Юнг уже носив на плечах погони).
— Нагадай мені, будь ласка,— сказав Аграмов,— про що йде мова а ПШС?
— Про гірокомпас "Новий Аншютц" радянського виробництва.
Начальник Школи зняв окуляри й заховав їх у кишеню.
— А для чого тобі це? — суворо запитав.
— Хочу знати. Дуже цікаво. Зараз трохи звик, а раніше спати не міг... Шкода, нема на Соловках трифазового живлений!
Аграмов весело розсміявся.
— Як нге нема? Трифазове й є: сніданок, обід і вечеря... А для чого тобі, стерновому, три електрофази?
— Якби наша підстанція в Савватьєві дала три фази по триста тридцять герц, ми б його запустили.
— Кого запустили?
— Гірокомпас,,.
Аграмов з цікавістю розглядав маленького юнгу.
— А звідки тн знаєш, як треба його запускати?
— Це просто. Увімкну вимикачі на борт. Спалахує синя лампа. Потім — клац! Отже, реле спрацювали. Ага, думаю, ™е гаразд. Тепер не лови гав. Дивлюсь на ампер-датчики. Стрілки показують від двох до трьох ампер — я спокійний! Есе йде як треба. Тоді я лізу прямо під ліжко і там...,там...
5 В, Шкуль
— СтійІ — затримав Аграмов бурхливу Ніагару слів.—' Під яке ще там ліжко ти будеш лізти?
— Так треба.
— Та до чого тут ліжко?
— Я служитиму неодмінно на есмінцях,— по-діловому розтлумачив Савка,— а мічман Сангін сказав мені, що мотори водяних помп на есмінцях установлені, задля економії місця, під ліжком штурманського електрика... Ось я й поліз туди! Щоб увімкнути...
Аграмов круто повернувся до бібліотекарки:
— Видайте йому 1Ш1СІ Він, далебі, вартий того.
— І дала б. З великим задоволенням,— відповіла дівчина.— Але нам не прислали. Він же з роти стернових, а штурманських електриків у нас не готують...
— Шкода,— зітхнув на це Аграмов.
Він узяв з рук Савки пісенник, розкрив навмання:
Ой, гармошко ти моя,— Балакучі планки. Що не вечір у селі Ходять три тальянки.
— І тобі це подобається? — хмикнув він, запитуючи. Савка мовчав. Наївний і необізнаний, він думав, що все
надруковане хороше вже тим, що воно надруковане.
— Не марнуй часу, хлопче,-— сказав йому Аграмов, повертаючи пісенник бібліотекарці.— Заберіть у нього цю... нісенітницю! Дайте Блока! І запам'ятай, юнго Огурцов, на все життя; краще зовсім без книжки, ніж з поганою книжкою.
— Єсть! — відповів Савка.
Збулося: капітан першого раніу Аграмов потне йому руку.
З першого квітня юнгн складатимуть екзамени за перший семестр навчання. Ця звістка ніби підхльоснула кожного,— пожадливо, немов голодні на їжу, юнги накинулися па підручники. Навіть посередній у навчанні Фінікін пожвавішав: ходив по кубрику й бубонів, бубонів:
— Уся служба корабля поділяється на "бойові частини, всього їх сім. БЧ-1 — штурманська,— БЧ-2 — артилерійська, БЧ-3 — мінно-торпедна, БЧ-4 — спостереження і зв'язку... Люкн н горловини мають маркіровку з трьох літер: "З" — задраєні постійно, "Н" — за наказом, а з літерою "Т" їх задраюють за сигналом тривоги...
Заскочив до кубрика стернових Вітька Синяков:
— Візники, невже недокурка не знайдеться?
— Ми не куримо,— сказав Коля Поскочін.
— По шмаркотинню бачу,— засмутився Синяков... Напевне, через те, що бідолаха завжди мріяв про тютюнову затяжку, вїп зовсім не мав часу на навчання.
Росомаха так сказав Вітьці:
— Йолоп і ледар ти, яких світ не бачив. Таких, як ти, а задимленим мозком, будуть після випуску відправляти прямо па ТОФ.
— Мене? На торф? — очманіло запитав Синяков, не второпавши останніх слів Росомахи.
— Бовдур! На Тихоокеанський флот, де воювати поки що не треба.
Синяков відмахнувся:
— Плювати я хотів! Як-небудь і там переб'юся. Адже вам усім,— звернувся він до хлопчаків,— ще табаннти й табанити. А в мене вже призовний вік наближається. П'ять рочків відтрублю для слави Батьківщини і — кепочку в зуби, фертом зійду на бережок...
Коли двері за ним зачинилися, Джек Баранов сказав:
— Топити таких треба. Щоб вони до берега не допливли!
Незабаром стало відомо, що ті юнги, які били байдики на політзаняттях, розвісивши вуха, повинні поплатитися за свою необачність. Події війни на суші та на морі, політична обстановка в країні й за кордоном були включені до програми майбутніх екзаменів. Німеччина після поразки під Ста-лінградом була в глибокому траурі, а на фронті настало тимчасове коротке затишшя. Але ворог ще сильний і підступний, він ще не раз здатен напружитись, і їм — юнгам! — ще доведеться з цим ворогом зчепитися...
Кравцов частенько з'являвся в роті, права, рука обов'язково в шкіряній рукавиці, а ліва тримає зім'яту рукавицю. Акуратист флотського кшталту, лейтенант аж занадто дбав про чистоту.
— Подивися на мої нігті... бачиш? Невже так важко дати й своїм лад? Як же ти збираєшся на флоті служити, якщо брудно під нігтями? Старшино, н незадоволеннй. Погано, погано...
Росомаха, виструнчившись, "їв" лейтенанта очима.
— Стежу. У вуха вранці заглядаю. Ноги мити примушую...
Кравцова юнги розпитували про екзамени,
^— Усе буде так, як у школі,— заспокоював їх лейте-пант.— Підходите до столу й берете білет. Хто знає — відповідає, хто не знає — тому одиниця.
Так, він мав рацію. Все було, як у школі. Ледарі готували шпаргалки. В цьому мистецтві особливо відзначився Фінікін, в якому не вгасла дивна любов до всього мініатюрного. Раніше, доки його не відучили, він різав свій пайок хліба на крихітні шматочки, ніби годувати горобців збирався. Тепер так само мікроскопічно він списував свої шпаргалки, і дрібний бісер поту виступав на його безталанному лобі... Перед відбоєм він довго перевертався в лігкку.
— Мені б на Чорноморський! — раптом зізнався, терзаючись.
— Для чого тобі на Че-еф? — здивувалися юнги.
— Тепло там...
