Пікнік на узбіччі - Стругацькі Брати (Аркадій і Борис)

І яке відношення мають кнопки до бананів і апельсинів, вона не розуміє. Візьмімо, скажімо, "етаки". Ми навчилися ними користуватися. Ми навіть відкрили умови, за яких вони розмножуються діленням. Але ми досі не зуміли зробити жодного "етака", не розуміємо, як вони влаштовані, і, судячи з усього, розберемося у всьому цьому ще не скоро... Я би висловився так. Є об'єкти, яким ми знайшли застосування. Ми використовуємо їх, хоча майже запевно не так, як ними користуються прибульці. Я цілковито впевнений, що в переважній більшості випадків ми забиваємо мікроскопами цвяхи. Але все-таки дещо ми застосовуємо: "етаки", "браслети", які стимулюють життєві процеси... різні типи квазібіологічних мас, що спричинили такий переворот у медицині... Ми отримали нові транквілізатори, нові типи мінеральних добрив, переворот в агрономії... Утім, що я вам перераховую! Ви знаєте все це не гірше за мене — "браслетик", я бачу, самі носите... Назвемо цю групу об'єктів корисними. Можна сказати, що якоюсь мірою людство ними облагодіяне, хоча ніколи не слід забувати, що в нашому евклідовому світі[13] будь-яка палиця має два кінці...

— Небажані застосування? — вставив Нунан.

— Саме так. Скажімо, застосування "етаків" у військовій промисловості... Я не про це. Дія кожного корисного об'єкта нами більш або менш вивчена, більш або менш пояснена. Тепер затримка за технологією, але років через п'ятдесят ми самі навчимося виготовляти ці королівські печатки і тоді вже досхочу колотимемо ними горіхи[14]. Складніше з іншою групою об'єктів — складніше саме тому, що ніякого застосування вони в нас не знаходять, а їхні властивості в рамках наших сьогоднішніх уявлень абсолютно непояснимі. Наприклад, магнітні пастки різних типів. Ми розуміємо, що це магнітна пастка, Панов це дуже дотепно довів. Але ми не розуміємо, де джерело такого потужного магнітного поля, у чому причина його надстійкості... нічого не розуміємо. Ми можемо тільки висувати фантастичні гіпотези стосовно таких властивостей простору, про які раніше навіть не підозрювали. Або К-23... Як ви їх називаєте, ці чорні гарні кульки, що йдуть на прикраси?

— "Чорні бризки", — сказав Нунан.

— От-от, "чорні бризки"... Гарна назва... Ну, ви знаєте про їхні властивості. Якщо пустити промінь світла у таку кульку, то світло вийде з нього із затримкою, причому ця затримка залежить від ваги кульки, від розміру, ще від деяких параметрів, і частота вихідного світла завжди менша за частоту вхідного... Що це таке? Чому? Є божевільна ідея, ніби ці ваші "чорні бризки" — це велетенські ділянки простору, наділеного іншими властивостями, ніж наш, і замкненого у таку згорнуту форму під впливом нашого простору... — Валентин витяг сигарету і запалив. — Коротше кажучи, об'єкти цієї групи для нинішньої людської практики цілковито некорисні, хоча із суто наукової точки зору вони мають фундаментальне значення. Це відповіді на запитання, які впали з неба і які ми ще не вміємо поставити. Згаданий вище сер Ісаак, може, і не розібрався б у лазері, але він, принаймні, зрозумів би, що така річ можлива, і це дуже сильно вплинуло б на його науковий світогляд. Я не вдаватимусь у подробиці, але існування таких об'єктів, як магнітні пастки, К-23, "біле кільце", враз перекреслило ціле поле недавно процвітаючих теорій і дало життя цілковито новим ідеям. А є ще й третя група...

— Так, — сказав Нунан. — "Відьмин холодець" та інше лайно...

— Ні-ні. Все це слід віднести або до першої, або до другої групи. Я маю на увазі об'єкти, про які ми нічого не знаємо чи знаємо тільки з чуток, об'єкти, які ми ніколи не тримали в руках. Те, що поцупили в нас із-під носа сталкери, — продали невідомо кому, приховали. Те, про що вони мовчать. Легенди і напівлегенди: "машина бажань", "приблуда Дік", "веселі привиди"...

— Хвилинку, хвилинку, — сказав Нунан. — Це ще що таке? "Машина бажань" — розумію...

Валентин засміявся.

— Бачите, в нас теж є свій робочий жаргон. "Приблуда Дік" — це те саме гіпотетичне механічне ведмежа, яке бешкетує у руїнах заводу. А "веселі примари" — це певна небезпечна турбуленція[15], наявна в деяких районах Зони.

— Вперше чую, — сказав Нунан.

— Ви розумієте, Річарде, — сказав Валентин, — ми копирсаємося у Зоні два десятки років, але не знаємо і тисячної частки того, що вона містить. А якщо вже говорити про вплив Зони на людину... От, до речі, тут нам доведеться ввести до класифікації ще одну, четверту групу. Вже не об'єктів, а впливів. Ця група вивчена зовсім погано, хоча фактів назбиралося, на мій погляд, аж задосить. І ви знаєте, Річарде, я — фізик і, отже, скептик. Але й у мене подеколи мороз йде поза шкіру, коли я думаю про ці факти.

— Живі покійники... — пробурмотів Нунан.

— Що? А... Ні — це загадково, але не більше того. Як би це сказати... Це можливо уявити, абощо. А от коли навколо людини раптом ні з того ні з сього починають відбуватися позафізичні, позабіологічні явища...

— А, ви маєте на увазі емігрантів...

— Достоту так. Математична статистика, знаєте, — це дуже точна наука, хоч вона і має справу з випадковими величинами. І крім того, це дуже промовиста наука, дуже наочна...

Валентин, очевидячки, трохи захмелів. Він почав говорити голосніше, щоки його порожевіли, а брови понад чорними окулярами високо задерлися, зминаючи чоло в гармошку.

— Розаліє! — гаркнув раптом він. — Ще коньяку! Велику чарку!

— Люблю непитущих, — з повагою сказав Нунан.

— Не відволікайтеся! — сказав Валентин суворо. — Слухайте, що вам розповідають. Це дуже дивно.

Він підняв чарку, одним духом відсьорбнув половину і провадив далі:

— Ми не знаємо, що сталося з бідолашними хармонтцями у саму мить Візиту. Аж ось один із них вирішив емігрувати. Який-небудь звичайнісінький мешканець. Перукар. Син перукаря і внук перукаря. Він переїздить, скажімо, у Детройт. Відкриває перукарню, і починається чортова маячня. Понад дев'яносто відсотків його клієнтури гине впродовж року: гинуть в автомобільних аваріях, випадають із вікон, їх вирізують гангстери та хулігани, вони тонуть на мілких місцях і так далі, і так далі. Мало того. Число комунальних катастроф у Детройті різко зростає. Удвічі частіше вибухають газові колонки. У три з половиною рази частіше виникають пожежі від несправності електромережі. Утричі збільшується кількість автомобільних аварій. Удвічі зростає смертність від епідемій грипу. Мало того. Зростає кількість стихійних лих у Детройті та його околицях. Звідкись беруться смерчі і тайфуни, яких у цих місцях не бачили від тисяча сімсот затертого року. Розверзаються мокви небесні, й озеро Онтаріо, або Мічиган, або де там стоїть Детройт, виходить із берегів... Ну й усе в такому самому дусі. І такі катаклізми відбуваються в будь-якому місті, в будь-якій місцевості, де селиться емігрант із району Візиту, і кількість цих катаклізмів прямо пропорційна до числа емігрантів, осілих у даному місці. І зауважте, подібний вплив справляють тільки ті емігранти, котрі пережили сам Візит. Народжені після Візиту на статистику нещасних випадків ніякого впливу не мають. Ви прожили в Хармонті десять років, але ви приїхали сюди після Візиту, і вас без побоювань можна селити хоч у Ватикані. Як пояснити таке? Від чого треба відмовитися — від статистики? Чи від здорового глузду? — Валентин схопив чарку і залпом допив її.

Річард Нунан почухав за вухом.

— Та-а-к, — сказав він. — Я взагалі багато чув про такі речі, але я, чесно кажучи, завжди гадав, що все це, м'яко кажучи, дещо перебільшено... Просто знадобився привід, аби заборонити еміграцію.

Валентин гірко усміхнувся:

— Нічого собі привід! Та хто ж такій маячні повірить? Ну, придумали б які-небудь епідемії... небезпеку розповсюдження шкідливих чуток... та мало ще чого!

Він уперся ліктями у стіл і засумував, опустивши обличчя у долоні.

— Я вам співчуваю, — сказав Нунан. — Справді, з точки зору нашої могутньої позитивістської науки[16]...

— Або, скажімо, мутагенний вплив Зони, — перебив його Валентин. Він зняв окуляри і втупився у Нунана чорними підсліпуватими очима. — Всі люди, котрі досить довго спілкуються із Зоною, зазнають змін — як фенотипних, так і генотипних[17]. Ви знаєте, які діти бувають у сталкерів, ви знаєте, що буває із самими сталкерами. Чому? Де мутагенний фактор? Радіації в Зоні ніякої. Хімічна структура повітря і грунту в Зоні хоч і має свою специфіку, проте жодної мутагенної небезпеки не становить. Що ж мені в таких умовах — у чаклунство почати вірити? В лихе око?.. Слухайте, Річарде, давайте ще по чарці. Я щось розійшовся, хай воно все западеться...

Річард Нунан, усміхаючись, зажадав ще чарку коньяку для лауреата і кухоль пива для себе. Потім він сказав:

— Так ось. Я вам, звичайно, співчуваю у вашому борсанні. Але, відверто кажучи, особисто мені воскреслі покійники б'ють по мізках значно сильніше, ніж дані статистики. Тим паче, що даних статистики я ніколи не бачив, а мерців і бачив, і нанюхався предосить.

Валентин легковажно махнув рукою.

— А, покійнички ваші... — сказав він. — Слухайте, Річарде, вам не соромно? Ви ж усе-таки людина з освітою... Невже не зрозуміло, шо, з точки зору фундаментальних принципів, ці ваші небіжчики — анітрохи не більша і не менша дивовижа, ніж вічні акумулятори. Просто "етаки" порушують перший принцип термодинаміки, а небіжчики — другий, от і вся різниця. Всі ми в якомусь сенсі печерні люди — нічого страшнішого за привида чи вурдалака уявити собі не можемо. А, попри те, порушення принципу причиновості — значно страшніша річ, ніж цілі табуни привидів... і всяких там чудовиськ Рубінштейна... чи Валленштейна?

— Франкенштейна.

— Так, звичайно, Франкенштейна. Мадам Шеллі. Поетова дружина. Чи донька.[18] — Він раптом засміявся. — У цих ваших небіжчиків є одна цікава властивість — автономна життєздатність. Можна в них, приміром, відтяти ногу, і нога ходитиме... тобто не ходитиме, звичайно... загалом, житиме. Окремо. Без усяких фізіологічних розчинів... Так от, нещодавно доправили в Інститут одного такого... незатребуваного. Н-н-ну, препарували його... Це мені лаборант Бойда розповідав. Відокремили праву руку для якихось там потреб, приходять наступного ранку, а вона дулю показує... — Валентин зареготав.