Воно - Кінг Стівен
Дерево впало до річки з жахливим тріском, бризнувши тирсою. Від переляку Бен хапнув ротом повітря й відчув щось гаряче, дике й гниле. Дерев'яним стовбуром пробіглася куляста блискавка, сяйнула яскравіше й згасла. Ревнув грім — не над Невдахами, а навколо них, ніби вони стояли в самому його епіцентрі. Дощ ринув як із відра.
Білл постукав його по спині, розбудивши від замилування природою.
— В-В-ВПЕРЕД!
Бен помчав берегом, спотикаючись та розбризкуючи воду; волосся звисало йому на очі. Добіг до дерева (малу печеру між її корінням стерло з лиця землі), вчепився за мокру кору і переліз через нього, подряпавши руки.
Білл із Річі підсадили Едді, а Бен впіймав його з іншого боку. Обидва полетіли на землю. Едді зойкнув.
— Ти в порядку?! — крикнув Бен.
— Здається, так! — відповів той та звівся на ноги.
Едді намацав інгалятор і мало не впустив його. Бен підхопив пристрій і подав його другові. Едді вдячно подивися на нього, вставив інгалятор до рота й натиснув на клапан.
Річі переліз через стовбур, а за ним Стен і Майк. Білл допоміг Беверлі, а Бен із Річі зловили її на тому боці. Її волосся прилипло до голови, а блакитні джинси тепер здавалися чорними.
Останнім був Білл — він підтягнувся на стовбур і звісив ноги з іншого боку. Він побачив, що Генрі та двоє його друзяк женуться за ними, хляпаючи мілководдям, і, зісковзнувши з дерева, закричав:
— К-к-каміння! Кидайте каміння!
"Снарядів" на березі було вдосталь, а звалене блискавицею дерево стало чудовою барикадою. Зо хвилю-дві всі семеро вже жбурлялися камінням у ворогів. Генрі та його поплічники вже майже добігли до дерева, тож їх закидали мало не впритул. Вони були змушені відступити, волаючи від люті й болю, коли каміння гамселило їх по обличчях, грудях, руках та ногах.
— Ану, повчіть нас кидатися! — крикнув Річі й метнув у Віктора камінець величиною з куряче яйце.
Він влучив Крісові в плече й відскочив просто вгору. Віктор завив.
— Шоу за діла?.. Шоу за діла… ну шоу, поучи-но нас, хлоупче! Ми шуидко вчимоуся!
— Йі-і-і-і-ха-а-а-а! — вигукнув Майк. — Що, подобається? Подобається?!
Відповіді не почулося. Генрі з товаришами відбіг на безпечну відстань, а потім вони згуртувалися. Через секунду вони подерлися на берег, хапаючись за гілля, аби не впасти, ковзаючи та спотикаючись на мокрому, слизькому ґрунті, поораному маленькими струмочками.
І зникли в підліску.
— Вони пішли в обхід, Великий Білле, — сказав Річі й підсунув окуляри на носі.
— Ні-ні-нічого, — сказав Білл. — Д-давай, Б-б-бене. Ми з-з-за то-то-тобою.
Бен попростував уздовж берега, зупинився, боячись, що наступної миті Генрі з його друзяками вискочать прямо перед його носом, і нарешті побачив насосну — вона була за двадцять ярдів попереду. Решта Невдах рушили за ним. На протилежному березі виднілися інші насосні станції: одна була досить близько, а інша стояла за сорок ярдів вище за течією. Вони вивергали в Кендаскіґ потоки брудної води, але з труби, що стирчала поблизу насосної на їхньому боці, бігла лише тонка цівочка. Бен помітив, що ця станція не гуде. Зламався насосний мотор.
Він поглянув на Білла — замислено і… налякано.
Білл обвів поглядом Річі, Стена та Майка.
— Н-н-нам т-треба в-відсунути к-к-кришку, — сказав він. — Д-д-допоможіть.
У залізі були хапальні отвори для рук, та від дощу вони зробилися слизькими, а сама кришка була надзвичайно важкою. Бен став поряд із Біллом, і той посунувся, аби дати йому трохи місця. Бен чув, як усередині скрапувала вода, — лункий, моторошний звук, подібний до того, як вода падає в колодязь.
— Р-Р-РУШ! — крикнув Білл, і всі п'ятеро крекнули в унісон.
Кришка посунулася з жахливим скреготом.
Беверлі схопилася за руків'я поряд із Річі, Едді також штовхав здорового рукою.
— Раз, два, три, руш! — заскандував Річі.
Кришка циліндра з'їхала трохи далі. Показався півмісяць темряви.
— Раз, два, три, руш!
Півмісяць потовщав.
— Раз, два, три, руш!
Бен штовхав так, що перед очима в нього забігали червоні плями.
— Відійдіть! — скрикнув Майк. — Рушила, рушила!
Вони повідскакували — велика кругла ляда перехилилася й упала. Вона проорала колію в мокрій землі та перекинулася, наче велетенська шашка. З неї в притоптану траву розбіглася комашня.
— Фе, — скривився Едді.
Білл зазирнув досередини. Залізні прути сходинок спускалися до води — у чорне коло, поверхню якого цяткували краплі дощу. Посередині, напівзанурений у басейн, стояв насос, зловісний і мовчазний. Він бачив, як із горловини впускної труби в насосну станцію лилася вода, і його нутрощі перехопило від поганого передчуття. "Ось, куди нам треба. Туди".
— Е-е-едді, х-хапайся за м-мене.
Едді просто дивився на нього. Він не міг збагнути, чого від нього хочуть.
— Вилазь н-на п-п-плечі. Ха-хапайся з-з-здоровою р-рукою, — і Білл показав йому як.
Едді зрозумів, та вагався.
— Хутко! — гаркнув Білл. — В-в-вони в-в-вже д-десь тут!
Едді обхопив Білла за шию, а Стен із Майком підсадили його, щоб він зміг схрестити ноги в Білла на животі. Коли Білл незграбно переліз через край циліндра, Бен помітив, що очі в Едді міцно заплющені.
За шумом дощу він чув ще дещо: свист та хрускіт гілля, голоси. Генрі, Віктор та Ригайло. Найбридкіша у світі кавалерія йде в наступ.
Білл ухопився за грубий обід бетонного циліндра, намацав ногою першу сходинку та почав обережно спускатися. Залізне пруття було слизьким. Едді вчепився в нього так, наче тонув, і Білл подумав, що йому досить непогано продемонстрували, що значить хворіти на астму.
— Білле, мені лячно, — прошепотів Едді.
— І м-м-мені.
Білл відпустив бетонний обід та схопився за верхній прут. Хоча Едді душив його і вже, здавалося, набрав сорок фунтів, Білл зупинився на хвильку й окинув поглядом Пустовище, Кендаскіґ, швидкі хмари. Голос у його нутрі — не нажаханий, а впевнений голос — порадив йому гарно роззирнутися на той випадок, якщо він більше ніколи не побачить горішній світ.
Тож він роззирнувся і почав спускатися.
— Я довго не протримаюся, — видихнув Едді.
— А й н-не треба, — відказав Білл. — М-ми вже майже т-там.
Одна нога опустилася в прохолодну воду. Він пошукав нею наступний прут, знайшов його. Під ним була ще одна сходинка, а потім драбина скінчилася. Білл стояв по коліно у воді поряд із насосом.
Він присів, здригнувшись від мокрого холоду, і дав Едді злізти. Він набрав повні груди повітря, видихнув. Пахло там не надто хороше, та все ж було чудово позбутися захвату Едді.
Білл поглянув угору. Горловина циліндра знаходилася приблизно за десять футів над його головою. Його друзі скупчилися біля обода й дивилися вниз.
— Д-да-давайте! — гукнув він до них. — Од-дин з-за од-дним! Хутч-чіш!
Легко перемахнувши через край і схопившись за прути, першою почала спускатися Беверлі, за нею — Стен. Решта полізла слідом. Останнім був Річі: він затримався, дослухаючись до руху в підліску. Йому гадалося, що Генрі з його друзяками вигулькне лівіше від насосної, та точно не надто далеко, аби це мало якесь значення.
Наступної миті Віктор заволав:
— Генрі! Оно! Тозіер!
Річі озирнувся і побачив, як вони мчать до нього. Віктор біг попереду… та потім Генрі відштовхнув його, та так грубо, що Віктор гепнув на коліна. У Генрі в руках був ніж, схожий на свинокол. З леза текла вода.
Річі зазирнув до циліндра, побачив, як Бен зі Стеном допомагають спуститися Майкові, та сам переліз через край. Генрі зрозумів, що відбувається, і загорлав до нього. Навіжено регочучи, Річі вдарив лівицею в ліктьовий згин правої руки, і вистрелив передпліччям у повітря, склавши кулак у жесті, який цілком міг виявитися найстаршим в історії людства. Аби впевнитися, що Генрі все правильно второпав, він вистромив середній палець.
— Ти там згниєш! — заверещав Генрі.
— Спробуй доведи! — крикнув у відповідь Річі, сміючись.
Йому було лячно лізти до тої бетонної горлянки, та все одно він реготав без упину.
— Бойг свійдок, удайча в ойрланців нойколи не зойкінчуєцця, мой слауний пойрубче! — прогудів він Голосом Ірландського Копа.
Генрі послизнувся на мокрій траві та проїхався на дулі менш ніж за двадцять футів від Річі — той стояв на верхньому пруті залізної драбини, вмонтованої у внутрішній вигин насосної, і назовні стирчали лиш його груди та голова.
— Агов, бананоногий! — гукнув Річі, сп'янілий од тріумфу, а потім хутенько запрацював кінцівками, спускаючись.
Прути були слизькими — він мало не зірвався. А тоді його вхопили Білл із Майком, і ось він уже стоїть разом із рештою Невдах, що оточили насос широким півколом. Він тремтів із ніг до голови, відчував, як холод змагається з жаром по всій його спині, та все одно не міг нареготатися.
— Тобі требі було це бачити, Великий Білле, незграба незграбою, нічого не вчиться, дурбецало…
Голова Генрі з'явилася вгорі в круглому отворі. Його щоки посмугували подряпини від гілляччя, рот кривився, очі палали.
— Окей, — крикнув він до них. Слова в бетонному циліндрі гуркотіли пласким резонансом, не маючи змоги перетворитися на луну. — Я вже йду. Попалися нарешті.
Він перекинув ногу через край, знайшов ступнею верхній прут, поставив на нього іншу ногу.
— К-коли в-в-він сп-пуст-титься н-нижче, ха-хапаймо й-його, — голосно сказав Білл. — С-стягнемо в-в-вниз. І у в-в-оду й-його. З-з-зрозуміли?
— Слухаюсь, губернаторе! — гукнув Річі й відсалютував тремтячою рукою.
— Ясно, — кивнув Бен.
Стен підморгнув Едді, який не розумів, що відбувається, та йому здавалося, що Річі геть здурів: той реготав, як навіжений, а Генрі Баверз — той самий Генрі Баверз, гроза всіх дітей, — спускався вниз, щоб повбивати їх, як щурів у дощовій бочці.
— Так, ми готові влаштувати йому теплий прийом! — озвався Стен.
Спустившись на три сходинки, Генрі завмер. Він поглянув через плече на Невдах. Уперше на його обличчі читалася невпевненість.
І тоді до Едді дійшло. Якщо вони всі полізуть униз, їм доведеться спускатися поодинці. Було зависоко, щоб стрибати, — тим паче, що можна було б упасти на насос і забитися, — а внизу, ставши тісним колом, на забіяк чекали семеро дітей.
— Н-ну ж бо, Г-г-генрі, — єлейним голоском мовив Білл. — Ч-ч-чого т-ти чек-каєш?
— Точно-точно, — підтакнув Річі. — Тобі ж подобається знущатися з куцих дітлахів! Давай, Генрі.
— Ми чекаємо, — проспівала Бев. — Гадаю, тобі тут не дуже сподобається, та спускайся, як хочеться.
— Чи ти, курчатко, злякалося? — докинув Бен.
Він закудкудакав.
