Паперова перемога - Уліцька Людмила

хлібниця... сорочка...

Він ледве встигав зробити останній рух, як готову річ миттєво вихвачувала в очікуванні рука.

— І мені, і мені зроби!

— Тобі він уже зробив, безсовісна ти! Моя черга!

— Генічка, будь ласка, мені склянку!

— Чоловічка, Геню, зроби мені чоловічка!

Всі забули і думати про фанти. Геня швидкими рухами складав, вирівнював шви, знову складав, загинав куточки. Чоловік... сорочка... собака...

Вони тягнули до нього руки, і він роздавав їм свої паперові чудеса, і всі усміхались, і всі його дякували. Він, сам того не помічаючи, вийняв із кишені хустку, витер ніс – і ніхто не звернув на це уваги, навіть він сам.

Таке почуття він відчував тільки у сні. Він був щасливий. Він не відчував ні страху, ні неприязні, ні ворожості. Він був нічим не гірше них. І навіть більше того: вони захоплювались його дріб'язковим талантом, якому сам він не придавав ніякого значення. Він ніби вперше побачив їх лиця: не злі. Вони були абсолютно не злі...

Айтир на підвіконні крутив газетний лист, він розпустив кораблик і намагався зробити заново, а коли не виходило, він підійшов до Гені, торкнув його за плече і, вперше в житті звернувшись до нього по імені, попросив:

— Гень, подивися-но, а далі як...

Мама мила посуд, усміхалась і роняла сльози в мильну воду.

Щасливий хлопчик дарував паперові іграшки...