Пригоди барона Мюнхаузена - Распе Рудольф Еріх

У мене навіть рушниці не було з собою.

Я кинувся тікати, але він помчав за мною і неодмінно пронизав би був мене своїми іклами, якби я не сховався за першим-ліпшим дубом.

Кабан з розгону налетів на дуб, і його ікла так глибоко загналися в стовбур, що він не міг витягти їх звідти.

— Ага, попався, голубчику! — сказав я, виходячи з-за дуба.— Стривай, тепер ти від мене не втечеш!

І, взявши камінь, я почав ще глибше забивати в дерево гострі ікла, щоб кабан не визволився, а потім зв'язав його доброю вірьовкою і, завдавши на віз, урочисто повіз до себе додому.

Ото дивувались інші мисливці! Вони не могли собі й подумати, що лютого звіра можна спіймати живцем, не витративши жодного набою.

НЕЗВИЧАЙНИЙ ОЛЕНЬ

А втім, зі мною траплялись дива ще й не такі. Іду якось я лісом і ласую солодкими соковитими вишнями, які купив по дорозі.

І враз просто переді мною — олень! Стрункий, гарний, з величезними гіллястими рогами!

А в мене, як на злість, жодної кулі!

Олень стоїть і спокійнісінько на мене дивиться, неначе знає, що в мене рушниця не заряджена.

На щастя, у мене лишилося ще кілька ягід, і я зарядив рушницю замість кулі кісточкою з вишні. Так, так, не смійтеся, звичайною кісточкою з вишні.

Гримнув постріл, але олень тільки труснув головою. Кісточка влучила йому в лоб і не вчинила ніякої шкоди. За одну мить він зник у лісовій гущавині.

Я дуже шкодував, що випустив із своїх рук такого чудового звіра.

Через рік я знову полював у тому ж лісі. Звичайно, на той час я зовсім забув історію з вишневою кісточкою.

Як же я здивувався, коли з лісової гущини просто на мене вискочив розкішний олень, у якого між рогами росла висока гілляста вишня! Ах, повірте, це було дуже гарно: стрункий олень, і на голові у нього струнке дерево! Я відразу ж подумав, що дерево це виросло з тієї маленької кісточки, яка торік послужила мені за кулю. Цього разу мені не бракувало набоїв. Я прицілився, вистрелив — і олень мертвий упав на землю. Отож я з одного пострілу відразу дістав і печеню, і компот з вишень, бо дерево було вкрите великими, спілими вишнями.

Мушу признатись, що смачніших вишень я не куштував за все своє життя.

ВОВК НАВИВОРІТ

Не знаю чому, але зі мною часто траплялося, що найлютіших і найнебезпечніших звірів я зустрічав у таку хвилину, коли був неозброєний і безпорадний.

Іду якось лісом, а назустріч мені — вовчище. Роззявив пащу і просто на мене.

Що робити? Тікати? Але вовк уже накинувся на мене, звалив і ось-ось перегризе мені горлянку. Інший на моєму місці розгубився б, але ви знаєте барона Мюнхаузена! Я рішучий, кмітливий і хоробрий. Не гаючи й хвилини, я застромив кулака вовкові в пащу і, щоб він не одкусив мені руки, засував її дедалі глибше. Вовк люто дивився на мене. Очі йому горіли з люті. Але я знав, що коли витягну руку, він розірве мене на шматочки, і тому безстрашно засував її далі й далі. І раптом мені блиснула чудова думка: я захопив його нутрощі, добре шарпнув — і вивернув вовка, як рукавицю, навиворіт!

Певно, що після такої операції він мертвий упав до моїх ніг. Я пошив з його шкури прекрасну теплу куртку і, коли ви мені не вірите, охоче її вам покажу.

СКАЖЕНА ШУБА

З рештою, в моєму житті бували випадки і страшніші, ніж зустріч з вовками.

Одного разу погнався за мною скажений собака.

Я чимдуж подався від нього навтіки.

Але на плечах у мене була важка шуба, яка заважала мені бігти.

Я скинув її на бігу, вскочив у будинок і причинив за собою двері. Шуба так і лишилася на вулиці.

Скажений пес кинувся на неї і почав люто її кусати. Мій слуга вискочив з будинку, схопив шубу і повісив її у тій шафі, де висів мій одяг.

Другого дня рано-вранці забігає в мою спальню і перелякано гукає:

— Вставайте, вставайте! Ваша шуба сказилася!

Я зірвався з ліжка, відчиняю шафу — і що ж я бачу?! Весь мій одяг подертий на клапті!

Слуга казав правду: моя бідолашна шуба сказилася, бо вчора її покусав скажений пес.

Шуба люто накинулась на мій новий мундир, і від нього тільки клаптики полетіли.

Я схопив пістолет і вистрелив.

Скажена шуба вмить угамувалася. Тоді я наказав своїм слугам зв'язати її і повісити в окремій шафі.

Відтоді вона вже нікого не кусала, і я одягався в неї без ніякого страху.

ВОСЬМИНОГИЙ ЗАЄЦЬ

Так, чимало дивовижних пригод трапилося зі мною в Росії

Якось я гнався за незвичайним зайцем.

Заєць був навдивовижу прудкий. Знай скаче вперед — хоч би тобі раз присів спочити.

Два дні я ганявся за ним, не злазячи з сідла, і ніяк не міг наздогнати.

Третього дня мені таки пощастило підстрелити цього клятого зайця.

Тільки-но він упав на траву, я скочив з коня і почав розглядати здобич.

Уявіть собі моє здивування, коли я побачив, що у цього зайця, крім його звичайних ніг, були ще й запасні. У нього було чотири ноги на животі і чотири на спині!

Атож, на спині в нього були чудові, міцні ноги! Коли нижні ноги в нього стомлювались, він перевертався на спину, голічерева, і далі біг на запасних ногах.

Не диво, що я, мов очманілий, три доби ганявся за ним!

ЧАРІВНА КУРТКА

На жаль, доганяючи восьминогого зайця, моя вірна собака так стомилася від триденної гонитви, що впала на землю і за годину померла.

Я мало не заплакав з жалю і, щоб зберегти пам'ять про свою улюбленицю, наказав пошити собі з її шкури мисливську куртку.

Відтоді мені вже не потрібні ні рушниця, ні собаки.

Щоразу, коли я буваю в лісі, моя куртка так і тягне мене туди, де сховався вовк чи заєць.

Коли я наближаюся до дичини на відстань пострілу, від куртки одривається ґудзик і, мов куля, летить просто у звіра. Звір падає на місці, вбитий дивовижним ґудзиком.

Ця куртка й зараз на мені.

Ви, здається, мені не вірите, ви посміхаєтесь? Але погляньте-но сюди, і ви переконаєтесь, що я кажу вам чистісіньку правду: хіба ви не бачите на власні очі, що тепер на моїй куртці залишилося тільки два гудзики? Коли я знов ітиму на полювання, я пришию до неї дюжин зо три.

Ото заздритимуть мені інші мисливці!

КІНЬ НА СТОЛІ

Здається, я ще нічого не розповідав вам про своїх коней?

Тим часом у мене й з ними траплялося чимало дивовижних пригод.

Було це в Литві. Я гостював у приятеля, який страх любив коней.

І ось, коли він показував гостям свого найкращого коня, яким найдужче пишався, кінь зірвався з вуздечки, збив з ніг чотирьох конюхів і помчав двором, як навіжений. Усі з переляку розбіглися.

Не знайшлося жодного сміливця, що зважився б підступити до розлюченої тварини.

Тільки я не розгубився, бо, наділений великою хоробрістю, змалку вмію загнуздувати найдикіших коней.

Я миттю скочив коневі на спину і враз приборкав його. Відчувши мою міцну руку, він одразу скорився мені, наче мала дитина. З тріумфом об'їхав я увесь двір, і раптом мені закортіло показати свою вправність дамам, що сиділи за чайним столом.

Як же це зробити?

Дуже просто! Я спрямував коня до вікна і, як вихор, влетів до їдальні.

Жінки спершу дуже полякались. Але я змусив коня вискочити на чайний стіл і так спритно прогарцював серед чарок і чашок, що не розбив ані чарочки, ані найменшого блюдця.

Це дуже сподобалося дамам; вони почали сміятися і плескати в долоні, а мій приятель, зачарований моєю нечуваною спритністю, просив мене взяти цього чудового коня в подарунок.

Я дуже зрадів такому подарункові, бо збирався на війну і давно підшукував собі скакуна.

За годину я вже мчав на новому коні в напрямі Туреччини, де саме точилися жорстокі бої.

ПІВКОНЯ

В боях я, звісно, відзначався одчайдушною хоробрістю і попереду всіх налітав на ворога.

Якось після гарячої битви з турками захопили ми ворожу фортецю. Я перший удерся в неї і, прогнавши з фортеці всіх турків, під'їхав до колодязя — напоїти розпаленого коня. Кінь пив і ніяк не міг напитися. Минуло кілька годин, а він не відривається від колодязя. Що за знак? Я був здивований. Але раптом позад мене почувся дивний плюскіт.

Я оглянувся і від подиву трохи не впав з сідла.

Виявилось, що вся задня половина мого коня була геть відрізана і вода, яку він пив, вільно виливалася позаду, не затримуючись у нього в животі. Від цього за моєю спиною стояло широке озеро. Я був приголомшений. Що за дивина?

Аж ось під'їхав до мене один із солдатів, і загадка враз розкрилася.

Коли я помчав за ворогами і вдерся у браму ворожої фортеці, турки саме в ту мить зачинили браму і відтяли задню половину мого коня. Ніби розрубали його навпіл! Ця задня половина якийсь час гарцювала під зачиненою брамою, брикаючись і розганяючи

турків ударами копит, а потім побігла на сусідній луг.

— Вона там пасеться й зараз! — повідомив мені солдат.

— Пасеться? Не може бути!

— Подивіться самі.

Я помчав на передній половині коня до лугу. Там я справді побачив задню половину коня. Вона мирно паслася на зеленому моріжку.

Я мерщій послав по військового лікаря, і він, не довго думаючи, зшив обидві половини мого коня тонкими лавровими прутиками, бо ниток у нього напохваті не було.

Обидві половини чудово зрослися, а лаврові прутики пустили коріння в тіло мого коня, і через місяць у мене над сідлом заплелася альтанка з лаврового гілля.

Сидячи в цій затишній альтанці, я вчинив не один дивовижний подвиг.

ВЕРХИ НА ЯДРІ

А втім, у війну мені довелося їздити верхи не лише на конях, але й на гарматних ядрах.

Було це так.

Ми облягали якесь турецьке місто, і треба було нашому командирові довідатись, чи багато у тому місті гармат.

Але в усій нашій армії не знайшлося сміливця, який погодився б крадькома пройти у ворожий табір.

Найсміливішим, звісно, виявився я.

Я став біля велетенської гармати, що обстрілювала турецьке місто, і, коли з гармати вилетіло ядро, я скочив на нього верхи і хвацько помчав уперед. Усі в один голос вигукнули:

— Слава, слава, слава, бароне Мюнхаузен!

Спершу я летів залюбки, але коли вдалині замріло вороже місто, мене обсіли тривожні думки!

"Гм! — сказав я собі.— Улетіти-то ти, напевне, влетиш, але чи пощастить тобі звідти вибратися? Вороги не будуть панькатися з тобою, вони схоплять тебе, як шпигуна, і повісять на найближчій шибениці. Ні, любий Мюнхаузене, треба тобі повертатися, поки не пізно!

У цю мить повз мене пролетіло зустрічне ядро, що його пустили турки в наш табір.

Не довго думавши, я пересів на нього і, мов ніде нічого, полетів назад. Звісно, під час польоту я ретельно перелічив усі турецькі гармати і привіз своєму командирові щонайдокладніші відомості про ворожу артилерію.

ЗА ВОЛОССЯ

Взагалі, під час цієї війни зі мною було чимало пригод.

Якось, рятуючись від турків, спробував я перескочити болото верхи на коні.