Скляний ключ - Хеммет Дешіл

– Медвіг повагався. – Ще ні.

– Тоді моя порада тобі навряд чи сподобається.

– А все-таки? – запитав Медвіг з байдужим виглядом.

– Не даруй їй нічого.

– А, йди ти!

Нед знизав плечами.

– Діло твоє. Ти спитав – я відповів.

– Але чому?

– Подарунки дарують тільки в тому разі, якщо певні, що вони будуть прийняті із задоволенням.

– Але ж усі люблять їх отримувати ...

– Звісно, однак, тут справа складніша. Коли ти кому-небудь що-небудь даруєш, ти як ніби голосно заявляєш: я, мовляв, певен, що цій людині приємно отримати від мене подарунок.

– Я тебе зрозумів. – Медвіг встав, потер рукою підборіддя і набурмосився. – Мабуть, ти маєш рацію, – згодом його лице просвітліло. – Але хай йому грець, якщо я втрачу цю нагоду.

– Добре, – швидко мовив Нед. – Ну, тоді квіти, чи що-небудь у цьому роді.

– Квіти? О Боже ... Та я хотів ...

– Звісно, ти хотів подарувати машину чи пару ярдів перлів. Пізніше у тебе ще буде така можливість. Почни поки що з малого.

Медвіг поморщився.

– Твоя правда, Нед. На таких речах ти краще розумієшся. Так, отже, квіти.

– І не дуже багато, – кинув Нед і, не переводячи подиху, вів далі: – Уолт Айвенс повсюди трезвонить, що ти , мовляв, маєш видряпати його брата з тюрми.

– Так нехай знає: Тім не вийде до кінця виборів.

– Ти допустиш, щоб був суд?

– Так, – відповів Медвіг і з роздратуванням додав:

– Ти прекрасно знаєш, що я нічого не можу подіяти. Владнати цю історію зараз, коли ми хочемо перевибрати своїх кандидатів, коли всі жіночі клуби і організації й так готові нам горлянку перегризти, – ні вже, краще камінь на шию – і в воду.

Нед криво посміхнувся:

– Щось нас не вельми турбували жіночі клуби, допоки ми не сплуталися з аристократами.

– А тепер турбують. – очі Медвіга потемніли, стали непроникними.

– Дружина Тіма народжує у наступному місяці, – сказав Нед.

Медвіг шумно і нетерпляче зітхнув.

– Мало мені без того клопотів, – пожалівся він. – чому вони про ці речі не думають завчасно, раніше ніж потраплять у халепу? Немає в них глузду, в жодного з них немає.

– Зате у них є голоси.

– У цьому ж вся справа, – пробуркотів Медвіг. Він сердито втупився в підлогу, потім знову підвів голову. – Як тільки голоси будуть підраховані, ми про нього потурбуємось, а до того часу нічого не вийде.

– Хлопцям це не сподобається, – зауважив Нед, скоса поглядаючи на Медвіга. – З глуздом там вони чи без глузду, але вони звикли, щоб про них турбувалися.

Медвіг стиснув щелепи.

– То що? – Його очі, круглі, темно-сині, невідривно слідкували за очима Неда.

Усміхаючись, Нед відповів рівним голосом:

– Ти сам знаєш, не дуже багато треба, щоб вони почали говорити, що поки ти не сплутався з сенатором, все було інакше.

– Далі.

Нед продовжив тим же рівним голосом, з тією ж усмішкою:

– А почавши з цього, вони швидко втямлять, що Шед О'Рорі досі турбується про своїх хлопців.

Медвіг, слухаючи його дуже уважно, дав задній хід:

– Я знаю, що можу на тебе покластися, Нед, і певен, що ти зумієш заткнути балакунам рот.

Деякий час вони мовчки дивилися один одному в вічі. Перервав мовчання Нед:

– Якщо ми потурбуємося про дружину Тіма і про його дитину, це допоможе.

– Правильно. – Медвіг опустив підборіддя, і очі його посвітліли. – Прослідкуй за цим. Добре? Нехай вони ні в чому не мають потреби.

3

Уолтер Айвенс чекав Неда Бомонта внизу. Очі його блищали надією.

– Ну, що він с-сказав?

– Нічого не вийде, як я й говорив. Після виборів буде зроблено все, щоб Тім вийшов, а доти доведеться зачекати.

Уолтер Айвенс сумно опустив голову, у нього вирвався хрипкий, низький звук.

Нед поклав йому на плече руку.

– Не пощастило. Ніхто краще Поля цього не розуміє, але зараз він нічого не може зробити. Він просив передати, щоб вона не оплачувала рахунків. Посилайте їх йому – за квартиру, крамниці, лікаря і лікарню.

Уолтер Айвенс різко підняв голову і обома руками схопив руку Неда. Його очі зволожилися.

– Чорт з-забирай, це здорово. Однак, хотілося, щоб він п-поміг Т-тіму.

– Ну, може, ще виникне нагода. – Нед вивільнив руку, мовив, – ще побачимось, – і, обійшовши Айвенса, пішов до більярдної.

У більярдній нікого не було.

Нед взяв капелюха й пальто, і вийшов на вулицю. Сірі косі струмки дощу поливали асфальт. Нед усміхнувся. "Гайда, гайда миленькі, заробіть мені мої три тисячі двісті п'ятдесят доларів!"

Він повернувся до холлу і викликав таксі.

4

Нед Бомонт відсмикнув руки від трупа і підвівся. Голова вбитого сповзла з узбіччя і світло ліхтаря на розі вулиці впало на його обличчя. Убитий був молодим. На обличчі його застигла маска гніву, ще підкреслена темним рубцем, навскоси пересікавшим чоло від брови до світлого в'юнкого волосся.

Нед роззирнувся. По один бік ніби нікого не було. По другий – за пару кварталів, біля клуба "Дерев'яна хата" – з машини вилізли два чоловіки. Вони лишили автомобіль біля дверей і зайшли досередини.

Кілька секунд Нед розглядав автомобіль, затим різко повернув голову, поглянув на другу сторону, і раптово стрімко стрибнув у затінок найближчого дерева. Він важко дихав, і хоча на чолі його поблискували крапельки поту, він здригнувся і підняв комір пальто.

Нед простояв у тіні півхвилини, тримаючись рукою за дерево, потім направився рішуче до "Дерев'яної хати". Він крокував усе швидше і вже майже біг, зігнувшись вперед, коли помітив на другому боці вулиці чоловіка, що йшов йому назустріч. Він відразу зменшив крок. Чоловік на протилежному боці не встигши порівнятися з Недом, зайшов у дім. Коли Нед підійшов до "хатини", він вже оговтався, хоча і був більше блідий ніж зазвичай. Не зупиняючись, він поглянув на порожній автомобіль, скочив по сходах, освітлених двома ліхтарями, і увійшов до клубу.

З гардероба вийшли Гаррі Слосс і ще хтось. Посеред холла вони зупинилися і одночасно промовили:

– Привіт, Нед.

Слосс додав:

– Я чув, ти загріб сьогодні на Пеггі О'Тул.

– Дійсно.

– І багато?

– Три двісті.

Слосс облизнувся.

– Непогано. Мабуть, не проти сьогодні пограти?

– Пізніше, може. Поль тут?

– Не знаю. Ми щойно прийшли. Особливо не затримуйся. Я обіцяв своїй дівчинці, що повернуся скоріше.

– Гаразд. – Нед направився до вішака. – Поль тут? – запитав він у гардеробщика.

– Так, прийшов хвилин десять тому.

Нед поглянув на годинника. Половина десятої. Він піднявся на другий поверх. Медвіг у вечірньому костюмі сидів біля столу, тримаючи руку на телефоні.

Побачивши Неда, він відсмикнув руку і запитав:

– Як справи, Нед? – Його велике красиве обличчя було рум'яне і спокійне.

– Буває гірше, – відповів Нед, зачиняючи за собою двері. Він сів на стілець біля Медвіга. – Як пройшов обід у Генрі?

У куточках очей Медвіга з'явилися веселі зморщечки.

– Буває гірше.

Нед обрізав кінчик сигари. Не підводячи голови, він поглянув на Медвіга.

– Тейлор там був? – Його спокійний голос якось не в'язався з тремтячими руками.

– На обіді його не було. Чому ти запитуєш?

Нед випростав ноги, відкинувся зручніше на стільці і недбало махнув рукою, в котрій тримав сигару.

– Він мертвий. Лежить у канаві, на вулиці, неподалік звідси.

– Ось як? – незворушно відізвався Медвіг.

Нед схилився вперед. На його худих щоках виступили жовняки. Сигара, тонко хрустнувши, переламалася в його пальцях.

– Ти зрозумів, що я сказав? – запитав він роздратовано.

Медвіг поволі кивнув.

– Ну?

– Що ну?

– Його ж убили.

– Ну й що? Ти що, хочеш, щоб я забився в істериці? – запитав Медвіг.

Нед випрямився.

– То що – мені дзвонити у поліцію?

Медвіг підняв брови.

– А що – вони не знають?

Нед настійно дивився на Медвіга.

– Коли я його побачив, навколо не було жодної душі. Раніше ніж щось робити, я хотів поговорити з тобою. Отже, я можу повідомити, що знайшов його?

Медвіг опустив брови.

– А чому б і ні? – сказав він байдуже.

Нед піднявся, зробив два кроки до телефону, зупинився і знову обернувся до Медвіга. Повільно, підкреслюючи слова, він промовив:

– Капелюха його там не було.

– Він йому тепер не знадобиться. – Медвіг насупився. – Ну й дурень ти, Нед, хай тобі грець!

– Один із нас напевне дурень – це точно, – відізвався Нед і пішов до телефону.

5

"Убивство Тейлора Генрі. На Китайській вулиці знайдено труп сина сенатора.

Вчора ввечері на початку одинадцятої на Китайській вулиці поблизу Памела-авеню був знайдений мертвим Тейлор Генрі, 26 років, син сенатора Ральфа Бенкрофта Генрі. Припускають, що він став жертвою грабіжників.

Слідчий Уільям Дж. Хупс заявив, що смерть молодого Генрі настала в результаті пролому черепа і струсу мозку, що сталося наслідком удару потилицею об бар'єр тротуара, після того, як він був збитий ударом в чоло, нанесеним дрючком чи іншим тупим предметом.

Першим, очевидно, виявив труп Нед Бомонт, що мешкає в домі е914 по Рендал-авеню, котрий відразу пішов до клубу "Дерев'яна хата", що знаходиться за два квартали від місця події, щоб подзвонити про це у поліцію. Однак, до того, як йому вдалося зв'язатися з управлінням, тіло знайшов поліцейський Майкл Сміт, котрий і сповістив про подію. Начальник поліції Фредерік М. Рейні негайно віддав розпорядження про затримання підозрілих осіб у місті і заявив, що поліція знайде убивцю або убивць за всяку ціну.

Родичі Тейлора Генрі засвідчили, що він вийшов з дому близько половини десятої і ..."

Нед відклав газету, допив залишок кави в чашці, поставив чашку з блюдцем на столик поряд з ліжком і відкинувся на подушки. Обличчя він мав бліде і стомлене. Він натягнув ковдру до шиї, заклав руки за голову і похмуро втупився на гравюру в простінку між вікнами спальні.

Півгодини Нед лежав нерухомо, ворушилися лише повіки. Потім він знову взяв газету і ще раз перечитав статтю. Чим далі він читав, тим невдоволенішим ставало його обличчя. Відклавши газету, він піднявся з ліжка, повільно і ліниво накинув чорно-коричневий з мілким візерунком халат поверх білої піжами, що облягала його худорляве тіло. Всунувши ноги в коричневі домашні черевики і злегка покашлюючи, вийшов до столової.

Це була велика кімната в старовинному стилі, з високою стелею, широкими вікнами, з величезним дзеркалом над каміном і оббитими червоним плюшем меблями. Витягши із скриньки на столі сигару, він сів у величезне крісло. Ноги його спочивали на квадратній плямі пізнього вранішнього сонця, а дим сигари, підпливаючи до сонячного променя, раптово ставав густим і щільним.