Хмари - Арістофан

Землі бо сила спраглої
До себе вільгу думання притягує.
Те саме відбувається й з квасолею.
Стрепсіад
Невже?
То думка тягне вільгу і квасолю теж?
Зійди ж тепер до мене, мій Сократоньку,
Навчи того, для чого я прийшов сюди.
Сократ
Чого ж прийшов ти? [96]
Стрепсіад
Вчитись красномовності.
240 Через борги з відсотками нестерпними
Я пропадаю, гину, весь описаний.
Сократ
Ти ж як в борги так необачно вплутався?
Стрепсіад
Ох, їсть мене зараза кінська поїдом.
Отож такої мови научи мене,
Щоб не платити лихварям. А я тобі
Віддячу щедро, от богами свідчуся.
Сократ
Яких богів ти мислиш? Тут боги твої
Й гроша не варті.
Стрепсіад
Як же присягатися?
Чи не грошем залізним, як у Візантії?
Сократ
250 Чи хочеш справжню божественну істину
Ти знати?
Стрепсіад
Хочу, свідок Зевс, якщо він є.
Сократ
Бажаєш ти розмову мати з хмарами,
Що за богів у нас?
Стрепсіад
Ще й як бажав би я!
Сократ
Ну, то сідай же на священне ложе це.
Стрепсіад
(сідає)
Сідаю. [97]
Сократ
А тепер візьми вінок оцей.
Стрепсіад
Вінок? Ой-ой, Сократе! То ви хочете,
Як Адаманта, в жертву принести мене?
Сократ
Та ні. Ми всім, кого ми втаємничуєм,
Так робимо.
Стрепсіад
А що я з того матиму?
Сократ
260 В розмові тертим, як мука, розсипчастим
Ти станеш. Не тремти лиш.
(Посипає Стрепсіада борошном).
Стрепсіад
Зевс! Чи правда ж це?
Обсипаний, я стану й сам, мов борошно.
Сократ
Заспокойся, старий чоловіче, й помовч
та послухай молитви побожно.
(Молиться).
О владико й державче! Повітря ясне,
що землі широчінь обіймаєш,
Світлосяйний Ефіре і Хмари легкі,
громовинновогнисті богині!
Злиньте вгору, всевладні, свій образ явіть
мудролюбному неба дізнавцю.
Стрепсіад
Постривай, постривай, хоч закутаюсь я,
а то зовсім, до рубчика змокну.
От нещастя! Чому шкіряного бриля
не вдягнув я, виходячи з дому!
(Закутується). [98]
Сократ
О всечасно шановані Хмари, прийдіть,
звідусіль перед нами постаньте!
270 Чи Олімпа священне верхів'я гуртом
сніжносяйливим ви обступили,
Чи в підводних садах Океана-отця
Ведете нероїд хороводи,
Чи із Нільського устя ви зливи-дощу
в золоті набираєте відра,
В Меотійськім болоті туманом лягли,
чи на скелях Міманта льодистих, —
Звідусіль нас почуйте і жертву прийміть,
і цій нашій молитві радійте.
ПАРОД
Здалека лунають співи Хмар.
ОДА
Перша половина хору
Хмари одвічно живі!
Встаньмо, явімося, росяномлисті, легкі, швидкоплинні!
З лона отця Океана бурхливого
Злиньмо на гори високі та бескиди,
280 Лісом одягнені,
З далекоглядних верхів неозористих
Гляньмо на ниви родючі, зволожені,
Й ріки, що світлими плетуться хвилями,
І на моря, бурунами запінені.
Сяйвом невтомним виблискує око Ефіру,
Даль у сліпучім промінні.
Скиньмо ж тумани, дощами насичені,
З тіл невмирущих і оком всевидячим
290 Землю огляньмо священну.
Гримить грім.
Сократ
О великоповажні Хмари ясні, ви почули мій заклик побожний! [99]
(До Стрепсіада).
А до тебе долинули їх голоси в божественному гуркоті грому?
Стрепсіад
Та звичайно, й шаную, всечесні, я вас
І на ваше готов гуркотіння
Відповісти своїм: так сполохався я, так увесь я тремчу з переляку.
Вже пробачте — пристойно це буде чи ні, а до вітру повинен я бігти.
Сократ
А ти кинь свої дотепи й жарти дурні й не вдавай балаганного блазня.
Стань побожно й послухай: з піснями сюди наближається рій божественний.
АНТОДА
Друга половина хору
Діви, дощами рясні!
300 Злиньмо на землю розкішну Паллади,
Ми славне мужами
Прагнем Кекронове місто побачити.
Таміневимовні, священні містерії, —
Всім втаємниченим
Двері святилища там розкриваються;
В дар наднебесним богам побудовані
Храми там висяться, пишно оздоблені.
Там найсвятіших блаженні процесії,
Жертви, вінками уквітчані й пишні бенкети, —
310 Там цілий рік святкування.
Прийде весна, і на ігрищах Бромія —
Співів змагання і танців загонистих,
Музика флейт гучномовних.
Стрепсіад
Зевсом-батьком благаю, Сократе, скажи, хто ці діви, що так милозвучно,
Так врочисто й велично співають? Скажи,
чи не вславлені то героїні?
Сократ
Зовсім ні, піднебесні то Хмари, людей бистроумних богині великі, [100]
Що дарують нам розуму й мислення міць, і уміння словесно змагатись,
Балакучість, плести небувальщину хист, переконувать, зваблювать словом.
Стрепсіад
От чому, як почув я їх співи лункі, то душа моя злинула вгору
320 і дотепних про дим зажадала розмов, і тонких міркувань про тумани,
Щоб думками чиїсь побивати думки, позмагавшись у гострому слові.
Якщо можна, то дуже хотів би тепер я на них подивитися зблизька.
Сократ
Ну, то глянь же сюди, на горбистий Парнет!
Бачу, як вони тихо й спокійно
Звідти сходять додолу.
Стрепсіад
Де, де? Покажи.
Сократ
Он густими надходять рядами
Де по схилах лісних, де й по диких ярах,
стороною.
Стрепсіад
Оце дивовижа!
Я не бачу нічого!
Сократ
Уже під дверми.
Стрепсіад
От тепер я ледь-ледь розбираю.
Сократ
Аж тепер ти побачив їх! Замість очей в тебе, видно, гнилі кабачини.
Стрепсіад
Свідок Зевс, я вже бачу! Шановні мої! Все навколо вони заслонили. [101]
Сократ
А раніш ти не знав, що богині вони, й не складав їм належної шани?
Стрепсіад
330 Зевсом свідчусь, не знав я, вважав їх за дим, за туман або росяний випар.
Сократ
Помилився ти, Зевсом клянусь! Отже, знай: це вони мудріїв поживляють,
Лікарів, ворожбитів, у перснях нероб кучерявих, що нігті фарбують,
Танцюристів у хорі й невдах-піснярів та дурисвітів-зорелічильців,
Дармоїдів годують усяких, а ті їх у віршах своїх прославляють.
Стрепсіад
От чому вони хмари вславляють швидкі, що "громницями згубними" мечуть,
"Стоголового смерча чуприну страшну", "буревійного вітру буяння",
"Криводзьобих, метких, хижооких птахів, що в небесних ширяють просторах",
Та ще "зливи потоками з росяних хмар", а зате на обід вони мають
І "форелі грайливої" ласий шматок, і з "дроздів співомовних" смаженю.
Сократ
340 А хіба це було незаслужено?
Стрепсіад
Ні, ти скажи, я прошу тебе щиро,
Коли справді це хмари небесні, — чому до жінок вони смертних подібні?
Мають іншими бути на вигляд вони.
Сократ
Як же мають вони виглядати?
Стрепсіад
Та напевне не знаю. Мабуть, чи не так, як куделиця вовни летюча, [102]
Тільки, Зевс мені свідок, не схожі вони на жінок. А оці — ще й носаті.
Сократ
Ні, то от, що питатиму — відповідай.
Стрепсіад
То запитуй, — що хочеш ти знати?
Сократ
От скажи, коли-небудь не бачив ти хмар, щоб скидались вони на кентавра
Чи на вовка, бика, леопарда?
Стрепсіад
Авжеж, свідок Зевс! Що ж із того?
Сократ
Обернутися можуть — як схочуть вони. Кучерявого вглядять вродливця,
З гультяїв безпробудних, патлатих гульвіс, от, наприклад, синка Ксенофонта,
350 І, глузуючи з шалу скаженого їх, обертаються враз на кентаврів.
Стрепсіад
А як Сімона стрінуть, державних скарбів крадія, чим тоді вони стануть?
Сократ
Викриваючи хижу природу його, на вовків перекинуться раптом.
Стрепсіад
От чому, як зустрівсь їм гладкий Клеонім, що згубити свій щит умудрився,
То лиш глянули на боягуза вони — й полохливі з них олені стали.
Сократ
А сьогодні Клісфена зустріли вони — й на жінок обернулись, як бачиш.
Хор жінок-Хмар поволі входить на сцену. [103]
Стрепсіад
(до Хмар)
О, привіт вам, владичиці неба, привіт! Якщо будь-коли ви дозволяли
Чути смертним ваш голос з високих небес, то дозвольте й мені, о всевладні*
Провідця хору
І тобі наш привіт, сивочолий старий, красномовства й науки мисливче!
(До Сократа).
Ну, а ти, марнослів'я премудрого жрець, розкажи нам, чого ти бажаєш?
360 Так охоче нікого не слухаєм ми з мудролюбних дізнавців сучасних,
Окрім Продіка, славного бистрим умом і знаннями глибокими. Ти ж нам
Любий тим, що поважно так ходиш, на всіх поглядаючи звисока й згорда,
Хоч ти й босий, в лахмітті, у злиднях, нужді, та повагу до нас виявляєш.
Стрепсіад
Що за голос, о земле! Врочистий, дзвінкий і чудесної святості повний!
Сократ
Отже, знай: це вони лиш — богині святі, а все інше — то вигляд безглуздий.
Стрепсіад
Ну, а Зевс? Заклинаю землею, скажи, — то не бог уже й Зевс олімпійський!
Сократ
Що за Зевс? Та ніякого ж Зевса нема! Не верзи цих дурниць.
Стрепсіад
Що ти кажеш!
Ну, а хто ж нам дощі посилає? Оце ти з'ясуй мені спершу докладно. [104]
Сократ
(показуючи на хмари)
Ось — вони. І багато тобі наведу на те доказів я безперечних.
370 Ну, скажи, чи ти будь-коли бачив, щоб Зевс та без хмари дощем окропив нас?
Адже міг би і з ясного неба він дощ нам послати, — ну сам ти подумай.
Стрепсіад
От, клянусь Аполлоном, розумні слова! Переконувать ти таки вмієш.
А раніше гадав я, що й справді то Зевс відливає крізь сито небесне:
Ну, а хто ж це гримить там, скажи ти мені, — бо увесь аж тремчу я від грому.
Сократ
Та вони ж і гримлять, обертаючись.
Стрепсіад
Як? Розкажи, о відважний в усьому!
Сократ
Як водою наповняться хмари ущерть і на обрій пливуть ваговито,
То, набухши дощем, мимоволі вони прогинаються й долі звисають
І, одна на одну набігаючи, враз вибухають і лунко гуркочуть.
Стрепсіад
Ну, а хто ж їх одна на одну, чи не Зевс, громовиць володар, насуває?
Сократ
380 Зовсім ні, тільки Вихор.
Стрепсіад
Лиш Вихор? А я й не чував ще, признатись, ніколи,
Що немає вже Зевса, і Вихор тепер замість нього над світом царює. [105]
Але все ж ти нічого мені не сказав про грозу й громове гуркотіння.
Сократ
Ти ж не слухав. Як хмари набухнуть дощем і почнуть набігати взаємно,
То, як я вже сказав, гуркотять і гримлять від великого згущення й тиску.
Стрепсіад
Та невже хтось повірить цьому?
Сократ
Отже, все на самому тобі поясню я.
Як щерби наїсися донесхочу ти, погулявши на Панафінеях,
То у тебе хіба не бурчить в животі, не гуркоче від тісняви в шлунку?
Стрепсіад
Аполлон мені свідок, страшенно бурчить у кишках від щерби отієї,
І гуркоче, немовби справжнісінький грім, булькотить і клекоче страшенно.
390 Напочатку, щоправда, легенько — бур-бур, а тоді й голосніше — бурр-бурр-бурр,
А коли вже до вітру біжу, то як грім з тої хмари гуркоче — буррр-буррр-буррр!
Сократ
Ну, от бач, коли пузом нікчемним своїм стільки гуркоту сам ти вчиняєш,
То з яким же могуттям повітря гримить у безкраїх просторах небесних.
Стрепсіад
Тим-то й схожі такі між собою слова — гуркотати чи пузом бурчати
А сліпучо-яскравий вогонь блискавиць — поясни, відкіля він береться
Як улучить в людину — вбиває на смерть, а живою лишивши — обсмалить.
Не інакше, як мече перунами Зевс на отих, що клянуться облудно.