Гаррі Поттер і в'язень Азкабану - Роулінг Джоан

мій останній шанс... здобути кубок, — почав він, походжаючи з кутка в куток. — У мене більше не буде такої нагоди. Ґрифіндор не перемагав уже сім років поспіль. Зрозуміло, що нам шалено не щастило... спочатку травми... а торік узагалі скасували турнір... — Вуд ковтнув слину, мовби йому до горла знову підкотився клубок гірких спогадів. — Але ж ми знаємо, що наша... команда... найкласніша... в школі, — наголошуючи на кожному слові, він бив кулаком у долоню, а його очі знову засвітилися маніякальним блиском. — Ми маємо трьох неперевершених загоничок.

Вуд вказав на Алісію Спінет, Анжеліну Джонсон і Кеті Бел.

— Маємо двох непереможних відбивачів.

— Перестань, Олівере, не змушуй нас червоніти, — удавано засоромились Фред і Джордж Візлі.

— А ще ми маємо ловця, який не підвів нас у жодній грі! — вигукнув Вуд, гордо глянувши на Гаррі. — А також... мене.

— Ти теж супергравець, — сказав Джордж.

— Офігенний воротар! — додав Фред.

— Річ у тім, — повів далі Вуд, — що попередні два роки кубок з квідичу мав би належати нам. Відколи до нас прийшов Гаррі, я був переконаний, що ми його здобудемо. Але не вийшло. І ось цього року — останній шанс побачити на кубку назву нашої команди...

Вуд сказав це так сумно, що навіть Фред із Джорджем глянули на нього зі співчуттям.

— Олівере, цей рік буде наш! — сказав Фред.

— Ми переможемо, Олівере! — вигукнула Анжеліна.

— Обов'язково, — додав Гаррі.

Сповнена рішучості команда почала тренуватися тричі на тиждень. Дні ставали холодні, дощові і коротші, але ні грязюка, ні вітер, ні дощ не заважали Гаррі уявляти ту радісну мить, коли вони нарешті здобудуть великий срібний кубок з квідичу.

Після одного з тренувань задубілий від холоду, але задоволений Гаррі увійшов до ґрифіндорської вітальні, де панувало загальне збудження.

— Що сталося? — спитав він Рона й Герміону, які сиділи біля каміна й складали зоряні карти.

— Бачиш? — Рон показав повідомлення, що висіло на старій пошкрябаній дошці оголошень. — Кінець жовтня. Гелловін. Перші вихідні в Гоґсміді.

— Супер! — зрадів Фред, що слідом за Гаррі проліз крізь отвір у портреті. — Мушу зайти в "Зонко", у мене вже майже нема смердюляників.

Гаррі, посмутнівши, бухнувся в крісло біля Рона.

— Гаррі, повір, наступного разу ти зможеш піти з нами, — мовби прочитала його думки Герміона. — Блека скоро впіймають, його ж уже недавно бачили.

— Блек не такий дурний, щоб затівати щось у Гоґсміді, — припустив Рон. — Гаррі, запитай Макґонеґел — може, вона тобі дозволить? Хтозна, коли буде той наступний раз...

— Роне! — обурилася Герміона. — Гаррі має залишатися в школі...

— То що йому — сидіти тут самому? — не погодився Рон. — Давай, Гаррі, запитай Макґонеґел...

— Так, мабуть, я спробую, — рішуче сказав Гаррі. Герміона роззявила рота, щоб заперечити, але тут їй на коліна стрибнув Криволапик. В його зубах теліпався великий мертвий павук.

— Він що, жертиме його тут, перед нами? — насупився Рон.

— Криволапику, мій розумнику, невже ти сам його зловив? — засюсюкала Герміона.

Криволапик почав неквапно жувати павука, не зводячи з Рона своїх нахабних жовтих очей.

— Тримай його біля себе! — роздратовано буркнув Рон, не відриваючись від зоряної карти. — У мене в портфелі спить Скеберс.

Гаррі позіхнув. Його хилило на сон, але треба було докреслити свою карту. Він підсунув портфель, вийняв пергамент, чорнило, перо і взявся за роботу.

— Якщо хочеш, можеш перемалювати з моєї, — запропонував Рон. Він позначив галочкою останню зірку і підсунув Гаррі карту.

Герміона мовчки скривилася: вона ніколи не схвалювала списування. Криволапик і далі незмигно дивився на Рона, помахуючи кінчиком свого пухнастого хвоста. Раптом, без жодного попередження, він стрибнув.

— ТПРУСЬ! — заревів Рон, хапаючи портфеля, бо Криволапик уже вп'явся в нього своїми пазурями і люто почав його дряпати. — ГЕТЬ, ТУПА ТВАРЮКО!

Рон виривав портфель, але кіт вчепився в нього намертво і тільки шипів та бризкав слиною.

— Роне, йому боляче! — пискнула Герміона.

Усі погляди були прикуті до них. Рон розмахував портфелем, а Криволапик його не пускав. І тут з портфеля вилетів Скеберс...

— ЛОВІТЬ КОТА! — заверещав Рон, а Криволапик відпустив портфель і, перестрибнувши через стіл, помчав за переляканим на смерть Скеберсом.

Джордж кинувся на кота, але промахнувся. Скеберс стрімголов промайнув повз двадцять пар ніг і Щез під старим комодом.

Криволапик різко загальмував і запустив під комод передню лапу.

Підбігли Рон і Герміона. Герміона схопила Криволапика за пузо й відтягла його від комода. Рон ліг на живіт і таки примудрився піймати Скеберса за хвіст.

— Глянь на нього! — розлючено крикнув він Герміоні, розмахуючи перед нею Скеберсом. — Шкіра й кості! Не підпускай до нього свого котяру!

— Криволапик не знає, що це погано! — тремтячим голосом озвалася Герміона. — Усі коти ловлять мишей!

— Цей котяра якийсь дуже химерний! — насупився Рон, запихаючи ошалілого Скеберса в кишеню. — Він почув, як я сказав, що Скеберс у портфелі!

— Що за дурниці! — огризнулася Герміона. — Криволапик його занюхав , Роне! Бо як інакше...

— Ця тварюка має зуб на Скеберса! — бідкався Рон, не зважаючи на те, що всі довкола почали вже хихотіти. — А Скеберс живе тут віддавна, і він хворий!

Рон рішуче вийшов і подався сходами до спальні.

*

Увесь наступний день Рон не переставав ображатися на Герміону. Він майже не розмовляв з нею на гербалогії, хоч вони усі втрьох поралися біля одної й тієї самої стручкової порхавки.

— Як там Скеберс? — нерішуче запитала Герміона, зірвавши товстий рожевий стручок і вилущуючи горошини в дерев'яне цеберко.

— Забився під ліжко і тремтить, — сердито озвався Рон. Він не влучив у цеберко і розсипав горошини по підлозі оранжереї.

— Акуратніше, Візлі, акуратніше! — крикнула професорка Спраут, а горошинки на їхніх очах почали раптом розцвітати.

Далі була трансфігурація. Гаррі, що вирішив після уроку запитати в професорки Макґонеґел про Гоґсмід, став у самому хвості черги перед класом, роздумуючи, як аргументувати своє прохання. Та його увагу відвернуло якесь заворушення перед дверима.

Лаванда Браун, здається, плакала. Парваті її обняла й пояснювала щось Шеймусові Фініґану і Дінові Томасу, що мали напрочуд серйозний вигляд.

— Що сталося, Лавандо? — стурбовано запитала Герміона, коли вони разом з Роном і Гаррі підійшли ближче.

— Вона зранку отримала з дому листа, — прошепотіла Парваті. — Лисиця загризла її кролика Бінкі.

— Ох, бідна Лаванда, — зітхнула Герміона.

— Але як я могла забути?! — трагічно промовила Лаванда. — Знаєте, який сьогодні день?

— Е е...

— Шістнадцяте жовтня! "Те, чого ти так боїшся, станеться в п'ятницю, шістнадцятого жовтня!" Пам'ятаєте? Вона казала правду, так воно й сталося!

Усі оточили Лаванду. Фініґан скрушно похитував головою. Герміона завагалася, а тоді спитала:

— Ти боялася, що твого Бінкі загризе саме лисиця?

— Ну у не обов'язково лисиця, — відповіла Лаванда, піднявши на Герміону заплакані очі, — але я завжди боялася, що він помре.

— О, — вимовила Герміона. Вона знову помовчала, а тоді поцікавилася:

— А Бінкі був старий?

— Н ні! — заридала Лаванда. — 3 зовсім маленький!

Парваті ще міцніше обняла приятельку.

— Чому ж ти тоді боялася, що він помре? — допитувалася Герміона.

Парваті кинула на неї лютий погляд.

— Подумаймо логічно, — звернулася Герміона до учнів. — Бінкі ж помер не сьогодні, просто сьогодні Лаванда про це дізналася... (Лаванда ридма заридала)... Як же вона могла цього боятися, адже ця звістка стала для неї справжнім шоком...

— Не слухай її, Лавандо, — голосно сказав Рон, — їй начхати на всіх тваринок, окрім своєї.

Рон з Герміоною обмінялися вовчими поглядами, але, на щастя, тієї миті відчинила двері професорка Макґонеґел. Герміона з Роном сіли по обидва боки від Гаррі і не розмовляли до кінця уроку.

Коли пролунав дзвоник, Гаррі й далі вагався, як повести мову з професоркою, але Макґонеґел сама заговорила про Гоґсмід.

— Ще хвилиночку, будь ласка! — гукнула вона. — Ви всі належите до мого гуртожитку, тож прошу до Гелловіну здати мені бланки дозволу на Гоґсмід. Хто не здасть бланк, не поїде в село!

Руку підняв Невіл.

— Пані професорко, будь ласка, я... я, здається, загубив...

— Твоя бабуся, Лонґботоме, прислала мені дозвіл персонально, — мовила професорка Макґонеґел. — Вирішила, що так надійніше. Це все, можете йти.

— Запитай її зараз, — прошипів Рон.

— Ох... але... — почала було Герміона.

— Давай, Гаррі! — вперто наполягав Рон.

Гаррі зачекав, поки всі розійдуться, а тоді нервово попрямував до столу професорки Макґонеґел.

— Слухаю, Поттере?

Гаррі набрав у груди повітря.

— Пані професорко, мої тітка з дядьком... е е... забули підписати бланк, — почав він.

Професорка Макґонеґел глянула на нього поверх своїх квадратних окулярів, але нічого не сказала.

— Тож... е е... як ви гадаєте... можна... тобто, чи все буде гаразд, якщо я... якщо я відвідаю Гоґсмід?..

Професорка Макґонеґел схилила голову й почала перекладати папери.

— Боюся, що ні, Поттере, — сказала вона. — Ти ж чув, що я сказала: хто не здасть бланк, не поїде в село. Такі правила.

— Але ж... пані професорко, мої тітка з дядьком... розумієте... вони маґли, вони не розуміються на... на гоґвортських бланках, — не здавався Гаррі, а Рон підбадьорював його енергійними помахами голови. — Якби ви мені дозволили...

— Але я цього не дозволю, — професорка Макґонеґел підвелася й почала акуратно складати папери в шухляду. — У бланку чітко написано, що дозвіл повинні давати батьки чи опікуни. — Вона глянула на Гаррі з дивним виразом, можливо, то був жаль. — Вибач, Гаррі, але це моє остаточне слово. Біжи, бо запізнишся на урок.

*

Що було робити? Рон обзивав професорку Макґонеґел останніми словами, що страшенно дратувало Герміону, яка усім своїм виглядом підкреслювала, що "так буде краще", і це страшенно сердило Рона. Ну а Гаррі тим часом, хоч не хоч, мусив слухати, як радісні учні навперебій обговорювали, що вони робитимуть у Гоґсміді.

— До речі! Буде ж бенкет! — намагався підбадьорити Гаррі Рон. — На Гелловін, увечері, пам'ятаєш?

— Так, — понуро озвався Гаррі.

Бенкет на Гелловін був завжди розкішний, але святкові страви були б іще смачніші, якби він перед тим побував у Гоґсміді! Всі намагалися його розрадити, але марно.