Нові коментарі
15 листопада 2024 18:15
Шановна пані Галино, дякуємо Вам за Вашу творчість! Ми виправили вказану Вами неточність. Дякуємо за проявлену увагу. З повагою, адміністрація сайту
З Божою правдою
3 липня 2024 02:48
Щиро вам дякую за увагу до моєї казки з книги казок ''Богданія''. На кожному з двох сайтів, з якого ви могли передрукувати цю казку, у змісті
З Божою правдою

Воно - Кінг Стівен

Читаємо онлайн Воно - Кінг Стівен

Двадцять хвилин по тому, як з колиски забрали тільце його сина, він заціпеніло стояв, дивлячись на неї та не вірячи в те, що сталося. Він опустив погляд і побачив на дерев'яній підлозі пару слідів. Вони лишилися від води, що набігла з Патрікових гумових чобіт. Він поглянув на них, і в голові його зринула жаска думка — зринула, наче отруйний газ із глибокої копальні. Його рука повільно здійнялася, притислася до рота, очі розширилися. Почав формуватися образ того, як це могло статися. Та перш ніж він став чітким і виразним, він вискочив з кімнати, затраснувши двері, та з такою силою, що верхня рама розкололася.

У сина він так нічого й не спитав.

Більше Патрік подібного не робив, хоча не вагався б, якби з'явилася така можливість. Вини він не відчував, кошмари його не мучили. Однак з плином часу він почав усвідомлювати, що могло статися, якби його викрили. Адже існували правила. І якщо їх порушувати, з тобою могло трапитися щось неприємне. Якщо зловлять на гарячому. Тебе могли посадити за ґрати або ж на електричного стільця.

Та його не полишала згадка про те відчуття збудження, про барвистий кайф — це було надто потужне, чудесне переживання, аби викинути його з думок. Патрік почав убивати мух. Спершу він просто ляскав їх материною хляпавою, а тоді виявилося, що для цього чудово підходить і пластикова лінійка. Також він відкрив для себе радощі паперу для мух. У "Костелло-авеню маркеті" можна було купити довгий моток цієї липучки лише за два центи, і Патрік іноді стовбичив у гаражі години по дві й спостерігав, як на папір сідають мухи і починають змагатися з клеєм: щелепа відвисла, тьмяні очі жевріють від того рідкісного збудження, піт котиться круглим обличчям і гладким тілом. Патрік убивав і жуків, та завжди намагався зловити їх живими. Іноді він брав одну голку з маминої подушечки, саджав на неї японського жука, сідав у садку, схрестивши ноги, і дивився, як той умирає. Вираз у нього був такий, наче він читав цікаву книгу. Одного разу йому трапився збитий кіт, який повільно вмирав біля риштака на Головній вулиці, і хлопець спостерігав за ним, поки одна старенька не помітила, що він соває ногою цю бідолашну розчавлену істоту. Вона вперіщила його віником, яким замітала хідник.

— Забирайся додому! — закричала вона. — Ти що, дурнуватий?!

Патрік зробив, як було велено. Він не сердився на стару. Просто його спіймали за порушенням правил.

Пізніше, минулого року (Майк Хенлон та інші Невдахи не здивувалися б, довідавшись, що трапилося це того ж дня, коли вбили Джорджі Денбро) Патрік знайшов гнилого холодильника марки "Амано" — одного зі сміттєроїдів того поясу, що оточував звалище.

Як і Бев, Патрік чув застереження проти таких полишених без нагляду об'єктів, у яких щороку душилися мільйони малих тупаків. Патрік довго стовбичив там, витріщаючись на холодильник та граючись у кишеньковий більярд. Повернулося те саме збудження, і цього разу воно було сильнішим, ніж будь-коли, за винятком того випадку, коли він владнав справу з Ейвері. Збудження повернулося, бо в морозних та задимлених пустирях, що були його розумом, зародилася одна ідея.

Тиждень по тому в сім'ї Люсів, які жили за три доми від Гокстеттерів, не стало кота Боббі. Двійко юних Люсів, які росли разом із тваринкою, цілий день прочісували їхній район. Вони навіть зібрали всі гроші та розмістили оголошення в колонці "Загублене й знайдене" газети "Деррі Ньюз". Та результатів це не принесло. І якби того дня хтось із них побачив Патріка, який здавався ще круглішим у пропахлій нафталіном зимовій куртці (коли восени 1957-го зринули води, і потоп відступився, мало не одразу запанував лютий холод), Патріка, який ніс у руках картонну коробку, вони б нічого не запідозрили.

За півтора тижні до Дня подяки в Енґстромів, які жили на сусідній вулиці, якраз навпроти дому Гокстеттерів, зникло цуценя кокер-спанієля. Протягом наступних шести-восьми місяців у різних сімей зникали домашні улюбленці — звісно ж, тому що вони потрапляли до рук Патріка. Про те, скільки за цей час позникало дворняг на Пекельній ділянці, можна й не казати.

Одного за одним саджав він їх до гнилого "Амани". Щоразу, як він приносив туди наступну тваринку, серце починало стугоніти, очі загоралися й мокріли від збудження, і щоразу він думав, як прийде, а Менді Фаціо вирвав з холодильника замок або ж позбивав завіси своєю кувалдою. Та саме цього конкретного холодильника Менді не чіпав. Либонь, не знав, що він там є, або ж Патрікова сила волі захищала це місце… Патрікова або чиясь інша.

Енґстромів кокер протягнув найдовше. Коли Патрік повернувся туди втрете (а ходив він туди щодня), не дивлячись на нульову температуру, той був і досі живий, хоча колишня жвавість уже зникла: коли Патрік діставав його з коробки й заштовхував до холодильника, песик метляв хвостом і вилизував йому руки. Гокстеттер повернувся наступного дня, і цуцик мало не втік. Патріку довелося гнатися за ним до самого смітника — лише там він цибнув та схопив пса за задню лапу. Кокер гризнув його своїми маленькими гострими зубками. Патріку було байдуже. Незважаючи на укуси, він відніс цуцика до холодильника й заштовхав досередини. Коли він це робив, у нього був стояк. Він уже звик.

На другий день песик знову спробував утекти, та рухався він надто повільно. Патрік запхнув його назад, загрюкнув іржаві двері "Амани" і сперся на них спиною. Він чув, як цуценя шкрябає в них з іншого боку, чув його приглушене скавчання.

— Хороший песик, — сказав Патрік Гокстеттер. — Хоро-о-о-ший песик.

Очі в нього були заплющені, він важко дихав.

— Хоро-о-оший.

Коли двері розчахнулися третього дня, цуценя лише кволо поглянуло Патрікові у вічі. Його бік гойдався від рвучкого, неглибокого дихання. Патрік прийшов наступного дня, і кокер уже помер. На мордочці замерзла кірка піни — вона нагадала Патрікові кокосове морозиво. Він розреготався і продовжував гиржати, коли витягував задубілий труп із залізної морилки. Патрік пожбурив його в кущі.

Того літа кандидатів на роль жертви (Патрік думав про них, як про "піддослідних тварин") було зовсім негусто. Попри збочене сприйняття дійсності, він мав чудовий інстинкт самозбереження і неймовірно розвинену інтуїцію. Він підозрював, що його підозрюють. Та він був не певний, хто саме. Містер Енґстром? Можливо. Якось навесні Патрік ходив до супермаркету "Ей енд Пі", і містер Енґстром саме купував цигарки, а тоді розвернувся й пильно подивився на нього. Місіс Джозефс? Теж можливо. Вона часто сиділа у своїй вітальні, припавши до телескопа, і, як казала місіс Гокстеттер, була "довгоносою бабою".

Містер Жекебва, в якого на бампері була наліпка "АТЗЖПТ"?[688] Містер Нелл? Ще хтось? Патрік не знав напевне, та інтуїція підказувала йому, що його підозрюють, а у своїй чуйці він ніколи не сумнівався. Він зловив кількох бездомних здохляків, що вешталися Пекельною ділянкою, відбираючи лише худих та хворих на вигляд тварин, та то й усе.

А ще йому відкрилося, що в "Амани" з'явилася над ним дивовижно сильна влада. Він малював його у школі, коли нудився. Інколи він йому снився, і уві снах холодильник був із сім футів заввишки — білий склеп, масивна гробниця, осяяна холодним місячним світлом. Гігантські двері у цих видіннях розчинялися, і він бачив, як на нього витріщаються велетенські очі. Він просинався в холодному поту, та однаково не міг повністю відмовитися від приємностей, які дарував йому цей мертвий агрегат.

Сьогодні він урешті дізнався, хто його підозрював — Баверз. Знання про те, що Баверз тримав у своїх руках таємницю його морилки, підвело Патріка так близько до паніки, наскільки це взагалі можливо. Насправді це було геть не близько, та однаково подібне відчуття (навіть не страх, а тривога) здалося йому гнітючим і неприємним. Генрі знав. Знав, що Патрік порушує правила.

Його останньою жертвою став голуб, якого два дні тому він знайшов на Джексон-стрит. Пташку збив автомобіль, і вона не могла злетіти. Патрік сходив додому, взяв з гаража свою коробку й поклав голуба всередину. Птах кілька разів клюнув його в руку, лишивши на зворотній стороні долоні кілька неглибоких кривавих подряпин. Патрік не мав нічого проти. Коли він зазирнув до холодильника наступного дня, голуб уже сконав, та Патрік не викинув його тільце. Його наполохали погрози Генрі, і він вирішив, що краще одразу ж позбутися трупика. Певне, він навіть принесе відро води та кілька ганчірок і вичистить нутрощі холодильника. Пахло там не дуже приємно. Якщо Генрі плескатиме язиком, прийде містер Нелл, і полісмен може довідатися, що щось — насправді, не одне щось — там померло.

"Якщо він допече мене своїми ябедами, я розповім, як він зламав руку Едді Каспбраку", — думав Патрік, стоячи серед сосен і дивлячись на іржавого "Аману". Звісно, люди й так про це знали, та не могли нічого довести, бо всі хлопці сказали, що гралися в Баверза вдома, і навіжений батько Генрі це підтвердив. "Настукає — і я настукаю. Зуб за зуб".

Та це буде потім. Зараз йому треба було позбутися пташки. Він полишить холодильник відкритим, а тоді повернеться з відром і ганчірками та вичистить його. Отак.

Патрік відкрив двері холодильника, випустивши власну смерть.

Спершу він був просто збитий з пантелеку, бо ніяк не міг второпати, що бачить. Воно зовсім нічого не означало. Не мало контексту. Патрік просто витріщався, схиливши голову набік.

Від голуба лишився сам скелет в оточенні подертого пір'я. На кістках не було й крихти плоті. А навколо нього, обсівши внутрішні стінки холодильника, почіплявшись до низу морозильної камери й дротяних полиць, висіли кілька дюжин об'єктів, схожих на маленькі бліді мушлі. Патрік помітив, що вони ледве ворушилися — тремтіли, наче від вітерцю. Та вітру не було. Хлопець насупився.

Зненацька одна з тих мушель розпустила маленькі комашині крильця. Перш ніж він устиг як-небудь зреагувати, вона пролетіла коротку відстань між холодильником та Патріковою лівою рукою. Біле, кольору шкіри створіння з плямканням приліпилося до його руки. Запекло. Відчуття відразу ж зникло, і Патрік знову почувався, як завжди. Та бліда плоть мушлеподібної істоти зарожевіла, а тоді з разючою швидкістю почала червоніти.

Хоча Патрік майже нічого не боявся (не боявся у звичайному розумінні цього слова — важко боятися того, що не є реальним), все ж таки була річ, яка одного разу сповнила його страшною відразою.

Відгуки про книгу Воно - Кінг Стівен (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: