Воно - Кінг Стівен

Вони ж гарно до тебе ставляться?

— Так, — погодився Едді.

Містер Кін відкинувся на спинку (стілець знову скрипнув, наче цвіркун) і прикрив одне око, та важко було зрозуміти, підморгує він, чи ні.

— Закладаюся, мамі твоїй вони не дуже подобаються. Хіба ні?

— Подобаються, будьте певні, — сказав Едді, а сам подумав про уїдливі ремарки матері щодо Річі Тозіера ("Йому треба рота з милом помити… і я чула той запах, Едді… гадаю, він курить"), про зневажливі слова щодо Стена Юріса ("Нічого йому не позичай, він єврей!"), про її відразу до Білла Денбро та "того товстуна".

— Дуже подобаються, — повторив він.

— Та невже? — мовив аптекар, так само посміхаючись. — Ну, помиляється вона щодо них чи ні, та принаймні в тебе є друзі. Може, тобі варто поговорити про свою проблему з ними. Про цю… розумову слабкість. Побачиш, що вони скажуть.

Едді змовчав. Він вирішив, що нічого більше не казатиме — так безпечніше. І він боявся, що коли не забереться звідти якнайшвидше, то розплачеться.

— Ну шо! — сказав містер Кін і підвівся. — Гадаю, на цьому нашу розмову можна завершити. Пробач, якщо засмутив. Я лише зробив те, що вважав за свій обов'язок. Я…

Та перш, ніж він сказав бодай ще щось, Едді схопив інгалятора, білий пакет з пігулками й іншими ліками та дав дьору. Однією ногою він посковзнувся на калюжі морозива й мало не впав. А тоді, незважаючи на свистіння в горлі, він кулею вилетів з аптеки на Центр-стрит. Рубі відірвала погляд від свого журналу про кіно й витріщилася на нього з роззявленим ротом.

Йому здається, що позаду, у дверях свого офісу, стоїть містер Кін і спостерігає за його безславною втечею — худий, охайний, замислений. Стоїть і посміхається. Посміхається тією сухою пустельною посмішкою.

Він зупинився на розі потрійного перехрестя Канзас, Головної та Центр-стрит. Сів на невисоку кам'яну огорожу біля автобусної зупинки та зробив ще одну глибоку затяжку з інгалятора. Тепер у його горлянці було стільки того медичного смороду,

(лише вода із засипкою камфори)

що коли до кінця дня йому знову доведеться користатися інгалятором, він усі тельбухи виблює.

Він засунув його до кишені й взявся спостерігати за дорожнім рухом: автомобілі їздили туди-сюди, спускалися з Горбатого Пагорба, котилися Головною вулицею. Едді намагався ні про що не думати. По голові лупили розпечені, сліпучі сонячні промені. Від кожного проїжджого автомобіля відбивалися яскраві зайчики й летіли йому просто в очі; у скронях почав набухати головний біль. Він не міг знайти причини, аби й далі злитися на містера Кіна, проте причин пожаліти Едді Каспбрака він мав удосталь. Бідний-біднесенький Едді Каспбрак… Він подумав, що Білл Денбро ніколи не марнував часу на жалість до себе, та не міг нічого вдіяти.

Понад усе йому хотілося зробити саме те, що пропонував містер Кін — піти до Пустовища, розповісти про все друзям, послухати, що вони скажуть, дізнатися їхні думки з цього приводу. Та він не міг зробити цього просто зараз. Його мати чекає, коли він повернеться з ліками,

(твій мозок… або мати)

і якщо він затримається —

(твоя мати впевнена, що ти хворий)

буде біда. Вона подумає, що він гуляв з Біллом, Річі або "тим єврейчиком" — так вона звала Стена й при цьому наполягала, що це ніяка не упередженість, і, кличучи його "єврейчиком", вона просто "відкриває карти" (фраза, якою вона користалася, коли потрібно було говорити правду у складній ситуації). Едді сидів там, на розі, безпорадно намагаючись розібратися в невловимих думках, та він точно знав, що б вона сказала, якби дізналася, що іншими його двома друзями були негр та дівчина, та ще й дівчина досить доросла, аби мати груди.

Він повільно рушив до Горбатого Пагорба, боязко дослухаючись до того, як стискалося його серце. Стояла така спека, що, здавалося, на хіднику можна було яєчню посмажити. Уперше він побажав опинитися в класі, де панували б дивакуваті вимоги нових учителів, — побажав, щоб це літо скінчилося.

На півдорозі до маківки Горбатого Пагорба він зупинився неподалік від того місця, де двадцять сім років по тому Білл Денбро заново відкриє могутність свого велосипеда Сілвера, і дістав з кишені інгалятора. "Аерозоль ГідрОкс", — було написано на етикетці. "Використовувати за потребою".

Іще дещо стало на місце. "Вживайте за потребою". Він був усього лише дитиною, ще й молоко на губах не обсохло (як казала його мати в один з тих випадків, коли "відкривала карти"), та навіть одинадцятирічному хлоп'яті було зрозуміло, що справжніх ліків з написом "Вживайте за потребою" нікому не дають. Справжніми ліками запросто вколошкати себе, якщо дурбелити й уживати їх, коли в голову стрелить. Він подумав, що так можна дати дуба, нажершись навіть звичайного аспірину.

Він утупився поглядом в інгалятор і не помітив старенької, яка спускалася до Головної вулиці, перекинувши через плече сумку з покупками. Він почувався зрадженим. Одної миті він мало не пожбурив пластикову соску в канаву. Та можна зробити ще краще — запустити нею в риштак. Точно! Чому б ні? Хай Воно там подавиться й здохне серед свої загиджених труб. Осьо, скуштуй пла-це-боу, ти, наволоче тисячопика! Він навіжено зареготав і ледь-ледь саме так і не вчинив. Та, врешті-решт, звичка виявилася сильнішою. Він повернув інгалятора до передньої кишені своїх штанів та пішов собі далі, практично не чуючи періодичного волання клаксонів або коли повз нього торохкотів дизельний двигун автобуса, що прямував до Бессі-парку. А ще він не здогадувався, як скоро дізнається для себе, що таке, коли тебе кривдять. По-справжньому.

3

Коли за двадцять п'ять хвилин по тому Едді вийшов з "Костелло-авеню маркету", тримаючи в одній руці "Пепсі", а в другій — шоколадки "Пейдей", на нього чекала неприємна несподіванка: ліворуч від невеличкої крамниці на гравії навколішки стояли Генрі Баверз, Віктор Кріс, Лось Седлер та Патрік Гокстеттер. Спершу Едді подумав, що хлопці грають в крепс, а тоді побачив: вони складають гроші на бейсбольну сорочку Віктора. Підручники для літньої школи були скидані обабіч.

Звичайної днини Едді просто нишком позадкував би в крамницю та попросив містера Ґердо вийти через чорний хід, однак день звичайним не був. Замість зникнути, Едді закляк на місці, однією рукою тримаючи двері з дротяною сіткою (на ній були жерстяні реклами цигарок: ""ВІНСТОН" СМАКУЄ ЧУДОВО, ЯК СПРАВЖНЯ ЦИГАРКА", "ДВАДЦЯТЬ ОДНА ПЕРШОКЛАСНА ЦИГАРКА СТАЄ ДВАДЦЯТЬМА НЕПЕРЕВЕРШЕНИМИ СИГАРЕТАМИ"[671] й одна — зі швейцаром, який кричить "КЛИЧТЕ ФІЛІПА МОРРІСА!"), а другою — стискаючи паперовий пакет з покупками та білий аптечний кульок.

Віктор Кріс помітив його і штовхнув Генрі ліктем. Той звів погляд, Патрік Гокстеттер — теж. Реле в Лося працювали повільніше, і перш ніж усвідомити раптову мовчанку, він ще зо п'ять секунд рахував пенні, а тоді, врешті, теж глипнув на Едді.

Генрі звівся на ноги, обтрушуючи камінчики з колін свого комбінезона. З обох боків його замотаного носа малися мініатюрні були, і він гугнявів, як протитуманний ріжок на морі.

— А бодай мене чорти вхопили, — мовив Генрі. — Це ж один із кидунів. Де твої друзі, гімнюче? У магазині?

Едді тупо хитав головою, коли до нього дійшло, що він припустився ще однієї помилки.

— Ну, нічого, — посмішка Генрі поширшала. — Я не проти виловити вас по одному. Ходи сюди, гімнюче.

Віктор став поряд із ним; Патрік Гокстеттер стояв трохи позаду й бездумно, зловісно всміхався — Едді знав ту мордату посмішку ще зі школи. Лось тільки почав зводитися на ноги.

— Ну ж бо, гімнюче. Давай побазаримо про те, як жбурляються камінцями. Давай побазаримо, га?

Тоді Едді з запізненням вирішив, що було б розумніше сховатися в крамниці. У крамниці були дорослі. Він почав відступати, та Генрі метнувся вперед і вхопив його. Баверз сіпнув його за руку, сильно сіпнув, і його посмішка перетворилася на звірячий вишкір. Генрі відірвав Едді від дверей і штовхнув його зі сходів. Він пропахав би гравій підборіддям, та Віктор вхопив його під руки, а тоді штовхнув. Едді ледь втримався на ногах, двічі крутнувшись навколо своєї осі. Четверо хлопчаків тепер дивилися на нього з відстані в десять футів — трохи попереду стояв усміхнений Генрі. На потилиці в нього півнем стирчало волосся.

Трохи позаду й лівіше від Генрі стояв Патрік Гокстеттер, по-справжньому лячний хлопчина. Раніше Едді його ні з ким не бачив. Він був повним якраз достатньо, аби його черево трохи звисало на пояс із пряжкою "Червоний вершник",[672] мав ідеально кругле обличчя з блідою, наче пряжене молоко, шкірою. Та сьогодні лице в нього було припечене: найбільше присмажило носа, і шкіра вже почала облазити, а опіки крилами розкинулися на щоки. У школі Патрік любив убивати мух зеленою пластиковою лінійкою "СкулТайм" і складати їх до пенала. Іноді на гральному майданчику він показував ту колекцію якомусь новачку (новачки зазвичай трималися осторонь) — м'ясисті губи усміхнені, сіро-зелені очі серйозні й замислені. Що б йому не казали новачки, показував мертвих мух він завжди мовчки. Поряд із Генрі він стояв саме з таким виразом.

— То як діла, Людино-камінь? — мовив Генрі й почав скорочувати дистанцію. — Прихопив із собою камінців?

— Облиште мене, — сказав Едді тремтячим голосом.

— "Облисьте мене", — перекривив його Генрі, змахнувши руками, ніби дуже боїться. Віктор заіржав. — А що, як не облишу, Людино-камінь? Га?

Його рука вдарила, наче блискавка, і врізала Едді по щоці з ляском пострілу. З лівого ока полилися сльози.

— У крамниці мої друзі, — пробурмотів Едді.

— "У крамниці мої друзі!" — провищав Патрік Гокстеттер. — Ой-ой-ой!

Він почав обходити Едді справа.

Едді вже розвертався до нього, коли рука Генрі знову майнула, і цього разу спалахнула інша щока.

"Не плакати, — думав він, — вони хочуть саме цього, та навіть не думай, Едді, Білл би витримав, він би не заплакав, так що не плакати, бо. А"

Віктор ступив наперед і сильно штовхнув Едді просто в груди. Едді спіткнувся, відступивши на півкроку назад, перечепився об Патріка, який присів точно позаду його ніг, і полетів на гравій. Він гепнувся на долівку, обдерши руки. "Вуф!" — повітря вибило з легень.

Наступної миті Генрі Баверс наскочив на нього, притиснув колінами руки та всівся гузном на живіт Едді.

— Маєш каміння, Людино-камінь?! — навіжено прогорлав йому в обличчя Генрі, і Едді більше перелякав божевільний блиск в його очах, аніж біль в руках чи неспроможність відсапатися.