Відкриття Рафлса Гоу - Конан Дойл Артур
Рафлс Гоу чемно його вислуховував, кивав головою, усміхався, однак ніколи не виявляв анінайменшого бажання посприяти буркотливому старому зброяреві в поверненні на його п'єдестал.
Але якщо багатство цього відлюдника було спокусою, що приманювала прошаків з ближчих і дальших околиць, як лампа притягує комашню, то так само приваблювало воно й представників іншого, куди небезпечнішого суспільного прошарку. На вулицях містечка стали помічати якихось непевних типів, поночі між молодими ялинами снували крадькома незнайомі постаті, а з поліції Бірмінгема та центру графства сповіщали, що в напрямку Темфілда вибираються поїздом якісь підозрілі візитери. Але, як вважав Рафлс Гоу, багатство має майже необмежені можливості, у тім числі й стосовно охорони, в чому декотрі особи мали нагоду переконатись на власному досвіді.
— Чи не хотіли б ви заглянути до мене? — запропонував він раз уранці, стромляючи голову в двері вітальні Макінтайрів. — Я маю дещо цікавеньке для вас.
Тепер він був уже в приятельських стосунках із цією родиною, і рідко траплявся день, щоб вони не зустрічалися.
Макінтайри усі втрьох охоче подалися з ним до його будинку, вже добре знаючи, що такі запросини неодмінно обіцяють якусь приємну несподіванку.
— Колись я показував вам тигра, — мовив він до Лори, коли вони були на порозі їдальні. — А тепер покажу щось, так само небезпечне, хоч і менш привабливе.
В одному кутку кімнати була прилаштована система дзеркал, а ще одне дзеркало, велике й кругле, містилося вгорі під гострим кутом до решти.
— Ось подивіться сюди, в це верхнє дзеркало, — сказав господар.
— Боже милостивий! Які відразливі типи! — скрикнула Лора. — Їх там двоє, і один від одного бридкіший.
— Але що вони там роблять? — спитав Роберт. — Вони так наче сидять на підлозі в якомусь погребі.
— Дуже небезпечні особи, — висловив думку старий Макінтайр. — Я б рішуче радив вам викликати поліцію.
— Я так і зробив. Але це, здається, зайвий клопіт — саджати їх до в'язниці, коли вони й без того надійно запаковані. Хоча, звичайно, закон ще за них візьметься.
— А що вони за одні і як вони там опинилися? Розкажіть нам, містере Гоу.
Лора промовила ці слова так благально, що це навіть додало їй своєрідної приваби, коли зважити, як назагал велично трималася вона.
— Хто вони — я знаю не більше, ніж ви. Єдине, що ввечері їх там не було, а вранці вони вже були, з чого можна зробити певний висновок: потрапили туди ці суб'єкти вночі, тим паче, що служниці знайшли одне з вікон унизу відчиненим. Що ж до роду занять і намірів, то це виразно видно з їхніх облич. Добрячі красунчики, еге ж?
— Але я ніяк не можу второпати, де вони сидять, — озвався Роберт, вдивляючись у верхнє дзеркало. — Ось один з них наче буцнувся головою в стіну. Ні, це він нахилився, щоб другий виліз йому на плечі. Тепер цей другий випростався, і світло падає на його обличчя. Яке воно розгублене й нахабне! Ото б намалювати таке! Мені цей ескіз придався б у роботі над картиною з доби терору.
— Я спіймав їх у свою патентовану пастку на зломників, — пояснив Гоу. — Вони мої перші пташки, але не маю сумніву, що не останні. Я покажу вам, як ця пастка діє. Це справжня новинка. Підлога у нас під ногами міцна, як тільки може бути, але на ніч вона роз'єднується на окремі частини. Це робиться водночас в усіх кімнатах нижнього поверху за допомогою центрального механізму. Коли підлога роз'єднана, досить ступити три-чотири кроки від вікна чи дверей, як відповідна ділянка підлоги обертається на спеціальних шарнірах, і ви плавно сповзаєте в замкнене підвальне приміщення з м'якою оббивкою, де можете вволю собі тупотіти, аж поки прийдуть вас звільнити.
Посередині кожної кімнати між шарнірами є така собі непорушна оаза, куди на ніч переставляють усі меблі. Після того як непроханий зайда перемістився вниз, підлога повертається до свого нормального положення, а я можу, коли мені треба, будь-якої хвилини поглянути на нього завдяки цьому нехитрому оптичному пристроєві, Я подумав, що вам буде цікаво кинути оком на моїх бранців, перше ніж я здам їх старшому констеблеві — он якраз він і надходить алеєю.
— Бідні злодюжки! — скрикнула Лора. — Не диво, що у них такий приголомшений вигляд: вони ж, мабуть, не знають ані де вони, ані як тут опинились, — правда, містере Гоу? Я рада, що у вас так добре все охороняється, а то я вже подумувала, чи не піддаєте ви себе небезпеці у власному домі.
— Справді? — озвався господар, з усмішкою обертаючись до дівчини. — Ні, мій дім цілковито неприступний для зломників. У мене тільки одне вікно, що його можна використати як вхід-вихід, — це середнє вікно в лабораторії, Я зробив його таким, бо, якщо казати правду, часом люблю поблукати серед ночі, і коли на мене нападає таке бажання, волію виходити й повертатися без усяких церемоній. Проте злодієві треба бути неабияким щасливцем, щоб надибати зі ста вікон саме це вікно, хоча й там його підстерігає вовча яма. Констебль уже прийшов. Але ви залишіться, міс Макінтайр, ви ще дещо цікаве зможете добачити у мене. Пройдіть, будь ласка, до більярдної, а я за хвилинку приєднаюся до вас.
Розділ VIII
МІЛЬЯРДЕРОВІ ПЛАНИ
Цього ранку, як і багато ранків перед тим та опісля, Лора кілька годин провела в Новому Палаці, переглядаючи скарби музею, милуючись коштовними цяцьками з колекції Рафлса Гоу, переносячись скляним ліфтом з курильні до розкішних оранжерей. Господар ненав'язливо її супроводив, як вона змінювала одну забаву на іншу, пурхаючи мов той метелик поміж квіток. Він спостерігав за нею краєчком ока й подумки тішився її захопленнями. Зрештою, єдина радість, яку він мав від своїх дорогоцінних набутків, полягала в тому, щоб робити людям приємне.
Останнім часом знаки його уваги до Лори Макінтайр були такі очевидні, що вже не лишалося. місця ні для яких сумнівів. Він явно жвавішав при дівчині й невтомно винаходив тисячі способів, щоб її врадувати чи зробити їй сюрприз. Щоранку, коли в Макінтайрів ще спали, челядник з Нового Палацу приносив великого букета найрідкісніших і найпрекрасніших квітів оздобити їм стіл до сніданку. Найменше Лорине бажання, хоч би й яке фантастичне, негайно вдовольнилося, якщо тільки це могли зробити гроші та людська винахідливість. Поки тривали морози, струмок під містечком загатили й пустили воду на два сусідні лужки, аби зробити там ковзанку, й дівчині було де кататись на ковзанах. Коли зійшли сніги, щодня надвечір з'являвся грум з премилою й симпатичною конячкою задля того, щоб міс Макінтайр могла при бажанні прогулятися верхи. Все вказувало на те, що вона заволоділа серцем відлюдника з Нового Палацу.
А Лора зі свого боку виконувала свою роль блискуче. З чисто жіночим чуттям вона прилаштувалася до перепадів настрою Рафлса Гоу й. навчилась дивитись на світ його очима. Всі розмови її крутилися довкола питань про богадільні, безплатні бібліотеки, філантропію і різноманітні вдосконалення. Хоч би чого торкався господарів проект, вона щоразу зауважувала щось посутнє, спрямоване на його поліпшення й більшу довершеність. Власникові Нового Палацу здавалося, що нарешті він спіткав людську душу, повністю суголосну з його власною душею. В ній Рафлс Гоу побачив можливу подругу життя, яка не тільки ніде за ним, а й вестиме його самого тим шляхом, що він обрав.
Роберт та його батько не могли не помічати, до чого йдеться. Щодо старого, то він і помислити собі нічого кращого не міг, як поріднитися, хоч і опосередкованим чином, з власником такого незміренного багатства. Блиск золота затьмарив і Роберта, заморожуючи заперечення у нього на устах. Це ж було неабияк приємно мати справу з такими великими коштами, нехай навіть тільки в ролі довіреного агента! Навіщо йому втручатися й псувати усталені вже приємні стосунки? Це сестрин клопіт, а не його, коли ж говорити про Гектора Сперлінга — ніхто тут не винен: кожен сам коваль власного щастя. Вочевидь найкраще було — дозволити подіям плисти своїм плином.
Самому ж Робертові й художницькі його роботи, і хатнє оточення ставали дедалі більш осоружними. Відколи він познайомився з Рафлсом Гоу, малярські студії вже не давали йому такої насолоди. Бо ж який сенс тяжко натужуватись і гибіти за якусь мізерну суму, коли досить попросити й ти дістанеш ті самі гроші за так? Правда, він ні разу ще не звертався з проханням, але ж чималі кошти для нужденних постійно переходили через його руки, і коли він потребуватиме, новий друг, звісно, йому не відмовить. Отож римські галери на великому полотні так і лишалися ледь накреслені, а дні свої Роберт збував або в розкішній бібліотеці Нового Палацу, або у прогулянках околицею, де вислуховував людські розповіді про свої нестатки, щоб згодом повернутись у ролі янгола в твідовому костюмі, приносячи нещасним допомогу від Рафлса Гоу. Місія не аж надто амбітна, але якраз по ньому, коли вважити, який він слабовільний і легковажний.
Помічаючи, що мільйонера не так і рідко обсідали гнітючі думки, Роберт бувало запитував себе: а чи не тому це, що величезні витрати серйозно підірвали його капітал, і він мусить тривожитись за своє майбутнє? Відсторонений погляд, стягнені брови, нахилена голова — все свідчило, що душа його чимось заклопотана, і тільки при появі "Пори він мовби скидав із себе цей потайний тягар. Щодня на п'ять годин він замикався у себе в лабораторії, віддаючись улюбленим дослідам, але з якоїсь незбагненної примхи не дозволяв ані одному з челяді, ані навіть Лорі чи Робертові переступати порога цього окремішного приміщення. День крізь день він зникав там, щоб показатись через кілька годин блідим та втомленим, і тільки гул машинерії та дим з високого димаря свідчили, який значний обсяг роботи здійснював він самотужки.
— Може, я міг би чимось допомогти вам у лабораторії? — запропонував якось Роберт, коли вони сиділи після ленчу в курильні. — Я ж бачу, що ви перетруджуєте себе. Мені було б навіть приємно стати вам у пригоді, адже я трохи знаюся на хімії.
— Невже й справді? — відказав Рафлс Гоу, зводячи брови. — Я й не подумав, що це можливо, бо ж дуже рідко у кого мистецькі й наукові інтереси йдуть поруч.
— Та я не маю якихось особливих знань у цій галузі, але все-таки пройшов курс хімії і два роки працював у лабораторії інституту сера Джосіа Мейсона.
— Мені дуже приємно це чути! — багатозначно мовив Гоу.
