Коли боги сміються - Лондон Джек

За обідом у кают-компанії, такій тьмавій, що там завжди горіли розгойдані морські лампи, він видавався синяво-блідий, як наймізерніший з матросів. Та й споглядання капітана Дена Калена навпроти за столом нітрохи не звеселяло Дорті. Капітан мовчки сидів і жував, злий, насуплений. Злий він був на бога, і в такт із рухом щелеп у голові йому ворочалась єдина його думка: "Правуй на захід!" Ціла подоба того здоровезного волохатого звіра не додавала охоти до їжі. Дорті був йому наче за пророка Йону[17], і він щодня натякав йому на те за обідом, зненацька переносячи свою лють з бога на пасажира.

Помічників вигляд теж не вельми присмачував їжу. Джошуа Хігінс на ймення, моряк з фаху й протекції та помивач натурою, помічник був розвезистий сопун, безсердий, бездушний, себелюбний боягуз, що трусився перед Деном Каленом, зате козиривсь перед матросами: вони-бо знали, що за помічником стоїть капітан Кален, законодавець, деспот, поштурхач і мучитель, страшніший за цілий десяток горлодерів-помічників. У ті дні лютої негоди на південному краю світу Джошуа Хігінс зовсім покинув умиватись, і закисла його пика звичайно вбивала в Дорті й останні рештки апетиту. Іншої пори капітан був би враз завважив таку свинячу нехлюйність і вибатькував помічника, але ті дні голова його була вщерть повна думкою "Правуй на захід!", і все, що не помагало тому правуванню в неї не лізло. Чи вмита помічникова пика, а чи замурзана — те судна на захід не посуне. Згодом, як вони перетнуть п'ятдесятий градус у Тихому океані, Джошуа Хігінс умент почне вмиватись. А тим часом у кают-компанії, де сіру сутінь зміняло жовте світло ламп, Джордж Дерті мусив сидіти за обідом поміж тигром та гієною І дивуватися, навіщо сотворив їх бог. Другий помічник, Метю Тернер, був справжній моряк і таки людина, але Дорті не міг знаходити втіхи в його товаристві, бо Тер пер обідав сам, уже після них.

Уранці 24 липня, в суботу, Дорті прокинувся й відчув, що судно в русі, в нестримному бігові. Вийшовши на палубу, він побачив, що "Мері Роджерс" несе вперед, завиваючи, свіжий зюйд-ост. Судно йшло під самим фоком та марселями, не годне в такий вітер нести більше вітрил, иле й так робило чотирнадцять вузлів[18], як гукнув у вухо Дорті містер Тернер. І все на захід, на захід! Нарешті вони обійдуть мис Горн… якщо вітер не переміниться. Містер Тернер відверто радів. Адже ось-ось уже кінець їхнього змагання з морем! Одначе капітан Кален начебто зовсім не радів. Проходячи повз Дорті, він глипнув на пасажира спідлоба. Капітан не хотів дати богові взнаки, що цей вітер тішить його. Бог у його уявленні був істота лиха, і Кален десь на дні душі вірив: якби той бог знав, що цей вітер такий йому жаданий, то враз би спинив його й наслав скажену бурю з заходу. Отож він не хизувався перед богом, а ховав свою радість під поглядом спідлоба ти прокльонами крізь зуби, цебто хотів одурити бога — у всьому-бо світі Ден Кален тільки бога й боявся.

Цілий той день і цілу ніч "Мері Роджерс" мчала на захід. І весь час робила свої чотирнадцять вузлів, отже, до ринку покрила три з половиною сотні миль. Якби вітер Подержався, вона вийшла б у Тихий океан. Але якщо він ' паде та дмухне звідкись із західного чи північного боку, Мері Роджерс" відкине назад, туди, де вона мотлялася Им тижнів. І ось у неділю вранці вітер таки спав. Розбурхані хвилі почали влягатись. Обидві вахти піднято на палубу, і матроси розпускали вітрило за вітрилом, тільки-но і удію могло їх понести. А капітан Кален тепер пишався, Ми дів грубою сигарою, всміхався на всю губу, мовби в захваті від того, що погода стихає, хоч потайки він лютував на бога, що той відбирає силу благословенному вітрині. "Правуй на захід!" Еге, так би він і робив, якби бог не мішався до того. Потай він знову обіцював душу пекельним силам, щоб вони помогли йому прямувати на захід. Він так легко зрікався тої душі тому, що не вірив ні в які пекельні сили. Він насправді вірив тільки в бога, хоч і сам того не знав. Але в його переверненій догори дном теології богом був якраз Князь тьми. Капітан Кален поклонявся дияволові, тільки що називав його іншим іменням, ото й усе.

Опівдні, як вибило вісім склянок[19], капітан звелів розпускати бом-брамселі. Матроси подерлися вгору куди моторніше, ніж бувало останніми тижнями. Не лише тому вони пожвавішали, що пливли тепер на захід: їхні закляклі тіла розігріло вже й ласкаве сонечко. Джордж Дорті стояв на кормі, біля капітана Калена, вже не такий навдяганий, як перше, і, купаючись у благодійному теплі, дививсь, як розпускають вітрила.

Нещастя сталося в одну мить, цілком несподівано. З фок-щогли хтось закричав: "Людина за бортом!" Хтось кинув у море рятувального буйка, і ту саму мить на корму долетів гучний і владний голос другого помічника:

— Стерно круто на борт!

Та стерничий і не ворухнув штурвалом. Йому було краще знати: адже біля нього стояв сам капітан Кален. Матрос аж тремтів повернути стерно, крутонути щосили, бо ж його товариш потопав у морі. Він зиркнув на капітана, але Ден Кален і оком не моргнув.

— На борт! Круто на борт! — горлав другий помічник, біжачи на корму. Але враз спинився й замовк, угледівши біля стерничого самого капітана Калена. А здоровега капітан пахкав сигарою й мовчав. За кормою, хутко даліючи, виднів на хвилі матрос, що вже впіймав рятувального буйка й держався за нього. Ніхто не озивався. Ніхто не рухався. Матроси позастигали на реях і дивились назад, збілілі від жаху. А "Мері Роджерс" усе гнала вперед, простуючи на захід. Так минула в мовчанці довга хвилина.

— Хто то? — спитав нарешті капітан Кален.

— Мопс, сер, — квапливо відповів стерничий.

Матроса за кормою підняло на хребет хвилі, потім він сховався в западину. Хвиля була висока, однак не білогрива. По такому морі цілком безпечно могла б попливти навіть невеличка шлюпка, та й сама "Мері Роджерс" легко могла завернутись. Але вона не могла водночас завертатись і прямувати на захід.

Уперше зроду Джордж Дорті побачив навіч справдешню драму, де йшлося про життя й смерть — дріб'язкову гидку драму, де на одній шальці терезів лежало життя незнайомого йому моряка, що прозивався Мопс, а на другій — кілька миль західного курсу. Спершу він не міг відірвати очей від людини за кормою, тоді звів їх на вені кого, зарослого, засмаглого чоловіка з сигарою в зубах, наділеного владою над життям і смертю.

Капітан Кален мовчки курив ще цілу довгу хвилину. Потім узяв сигару в руку, поглянув угору, на щогли, і на море довкола.

— Розпускайте бом-брамселі! — гукнув він.

А за п'ятнадцять хвилин вони вже сиділи в кают-компанії, за обіднім столом. По один бік Джорджа Дорті сидів Ден Кален — тигр, а по другий Джошуа Хігінс — гієна. Всі троє мовчали. Нагорі матроси розпускали вже й верхні вітрила. Джордж Дорті чув їхні покрики, а перед очима йому все стояв матрос на прізвисько Мопс, живий і цілий, що держався за рятувальний буйок десь кілька миль позаду в цьому пустельному океані. Дорті зиркнув на капітана Калена, і його аж занудило, бо той їв свій обід смачно, мало не пожадливо.

— Капітане Калене, — озвався Дорті,— ви господар на цьому судні, і не моє діло критикувати вас тепер. Але в хочу сказати вам одну річ. Це плавання колись скінчиться, і гаряче доведеться вам тоді!

Капітан Кален навіть не насупився. Тільки відмовив із жалем у голосі:

— Надто дужий вітрюга віяв. Урятувати того матроса ніяк не можна було.

— Він упав з бом-брам-реї! — в запалі вигукнув Дорті.— Ви тоді саме ставили бом-брамселі! А за п'ятнадцять хвилин наказали й верхні вітрила розпустити!

— Адже був дужий вітер, хіба ні, містере Хігінсе? — обернувся капітан Кален до помічника.

— Якби ми спробували завернутися, з нас би тільки тріски полетіли, — відповів помічник. — Ви слушно зробили, капітане Калене. Шкода було й гадки його підібрати.

Джордж Дорті не сказав на те нічого, і до кінця обіду вже ніхто не промовив ані слова. Від того дня Дорті події вали обід до каюти. Капітан Кален уже не поглядав на нього спідлоба, хоч більше вони не розмовляли ні разу. А "Мері Роджерс" усе мчала на північ, у тепліші широти. Під кінець тижня Ден Кален перепинив Дорті на палубі.

— Що ви хочете зробити, як прийдемо до Фріско? — спитав він навпростець.

— Я хочу піти й заявити, щоб вас заарештували, — спокійно відповів Дорті.— Хочу звинуватити вас в умисному вбивстві. І побачити, як вас повісять.

— Ого, який ви герой, — глузливо кинув капітан Кален, відвертаючись.

Минув ще тиждень, і ось одного ранку Джордж Дорті вистромив голову з люка спереду довгого юту й спинився на трапі, розглядаючись по палубі. "Мері Роджерс" ішла круто до свіжого вітру. Всі вітрила було нап'ято, аж до стакселів. Капітан Кален саме йшов з корми наперед. Ішов, звільна ступаючи, й краєчком ока поглядав на пасажира. Дорті дивився якраз в інший бік. Він стояв на трапі, вистромивши з люка тільки голову й плечі, і капітанові видно було саму ту голову. Ден Кален бистрим оком перебіг від неї до блока грот-стакселя й зміряв відстань. Тоді роззирнувся по палубі. Ніхто в його бік не дивиться. Хігінс, що ходив туди й сюди по кормі, саме повернувся спиною й ішов від нього. Капітан Кален раптом нахилився й скинув стаксель-шкот із нагеля. Важкий блок просвистів у повітрі, мов гарбуза, розтрощив голову Дорті й загойдався над палубою, а стаксель залопотів на вітрі. Хігінс обернувся подивитись, що там зірвалося, і капітан сипонув на нього щонайдобірнішою лайкою.

— Та я ж сам закріпив шкота, — заскиглив помічник, щойно капітан замовк перевести дух. — Ще й зайвий шлаг накинув задля певності. Добре пам'ятаю!

— Закріпив? — знову розходився капітан на втіху матросам, що силкувалися спіймати стакселя, поки його не постригало на гноття, — Бабусі б твоїй закріпило, партачу нещасний! Як ти його закріпив зайвим шлагом, то чого ж він у дідька скинувся? Чого, я питаю! Чого вій у дідька скинувся?

Помічник щось жалісно пробелькотів.

— Ет, заткни пельку! — ще кинув капітан Кален і відвернувся.

А за півгодини він здивувався, як і всі, коли в проході під Трапом знайшли мертве тіло Джорджа Дорті. По обіді, зачинившись у своїй каюті, капітан розгорнув суднового журнала.

"Матрос Карл Брен, — дописав він на одній сторінці,— під час шквалу впав за борт із фок-щогли.