Ціна помилки - Ruslan B

Він склав усе в машину і сам сів за кермо. Якусь хвилю вони просто сиділи і мовчали. Це було чимось новим. Радик не міг повірити у те що щойно було.

Йому було дивно з малої і водночас чомусь страшно. Чого він боявся? Сімнадцятилітньої дівчини, котра просто чіпляється за першого ліпшого? Можливо так. А може й ні. Проте сам він цього не видавав. Між ними по суті чотирнадцять років різниці. Це просто жахлива дурниця. Така дружба не можлива.

– Ну і куди поїдемо красуне – нарешті розірвав тишу Радимир.

– Не знаю, мені і тут не погано.

– Що прямо в машині сидітимеш? – засміявся він – А може взяти і відвести тебе додому?

– Хочете мене позбутися?

– Поясни чого ти хочеш цим від мене добитися? Віка, мені за тридцять! Ти розумієш?! Я живу на іншому континенті. В іншому світі. Я інша людина. Я лише приїхав до матері в гості. Але досить скоро поїду…

– Той що? – якимось дивним голосом запитала дівчина – Хіба я про щось прошу?

– Добре. А чого б ти хотіла? Давай краще поїдемо на одне місце. Я знаю тут не далеко.

– Добре.

– Ну і ти не боїшся зі мною їхати? Ти ж мене навіть не знаєш!

– І що? Ну а от що ти мені зробиш?

Цілу ніч Радик не міг заснути. Знову одне і те саме. Старі кошмари виринали ніби нізвідки. Вони гризли його порване життям серце. Ні, йому не було так багато років. Не було чогось аж надто такого. Але була біль у середині. І цього було досить аби знищити себе як особу.

Картини міняли одна одну. Все життя ніби пропливало перед очима у короткометражному фільмі. Кажуть це буває перед смертю. Але Радикові було ще рано вмирати. Він мав іще жити. Але у втомленому серці вже марив привид забуття і неспокою.