Небезпечний - Ніколь Кові

СОФІ КЕРР

-Слухаю.-каже Кемерон відповівши на дзвінок. Він виглядає напруженим і я розумію що це щось серйозне, тож не лізу з запитаннями. Мовчки сиджу на пасажирському сидінні, смикаючи край своєї куртки. Після розмови з Інес я теж не в найкращому настрої. Мої думки вихорем змінюють свої напрямки.

Я пробачу? Як? Вона стільки бридоти наробила! Софі, вона твоя подруга. То й що? Через неї я майже місяць страждала. Але я б не зустрілась з Кемероном, аби не Інес. Та до біса, ту Інес!

Господи, Керр, ти маєш заспокоїтись. Я прикриваю очі і важко зітхаю, відкидаючись на сидіння. Голова страшенно болить і здається, що кожен суглоб в тілі ниє. Нестерпна втома, емоційне виснаження і щось схоже на нервовий зрив. Мені потрібен відпочинок. Однозначно.

-Добре. Я передзвоню тобі пізніше, маю справи.-відповідає Тернер і я відкриваю очі. Його голос буквально повертає мене в реальність.

Коли я дивлюсь на хлопця він відключається і вже хоче кинути телефон в кишеню, як раптом зупиняється. Кілька секунд дивиться на екран, зводить брови і все ж повертається до початкових дій.

-Щось важливе?-запитую я і хлопець хитає головою.

-Ні. Дрібниці.-відповідає він, та я не вірю. Певно справа дуже серйозна, але він як завжди не хоче мене у це вплутувати.-Що ж,  повернемось до сюрпризу.

На обличчі Тернера зʼявлється посмішка і він заводить свого мерседеса. Я не маю жодного уявлення що він вигадав, та з задоволенням прийму будь яку його витівку, адже мені не завадить відволіктись.

____________

КЕМЕРОН ТЕРНЕР

Я зупиняю машину біля нового будинку і Софі стурбовано на мене дивиться. Я посміхаюсь і виходжу з авто, доки пташка сидить на пасажирському місці і не розуміє що відбувається.

Я відкриваю її двері і подаю руку.

-Ми на місці.-кажу я і дівчина кладе свою долоню в мою. Я допомагаю їй вийти, потім зачиняю дверцята і переплітаю наші пальці.

Надворі досі йде лапатий сніг, який лишає сніжинки в волоссі світлому Керр.

-Що ми тут робимо?-здивовано запитує дівчина, та я не відповідаю. Намацую в кишені ключі і міцно їх стискаю.

-Софі, я хочу аби ти знала, що я завжди буду поруч і вимагатиму того самого від тебе. Хочеш ти чи ні, та я вже не відпущу тебе. Не зможу. Тому що кохаю тебе.-кажу я.

Софі знервовано закушує нижню губу і я посміхаюсь.

-Я більше не хочу жити в Паялі. Не хочу всіх цих небезпек для тебе. Тому...-кажу я і дістаю з кишені ключі.-Це наш новий дім.-пояснюю я і вкладаю звʼязку в руку дівчини.

-Кемерон...-видихає вона і її очі починають блищати.

-Відкривай.-кажу я і показую дівчина потрібний ключ.

Вона виконує мої вказівки і коли ворота відчиняються, я штовхаю дівчину на подвірʼя.

-Будь ласка, скажи що ти пожартував.-просить вона.

Доріжки вже розчищені, а фонарики підсвічуються.

-Я не жартую, Керр. Заходь вже.-кваплю я.

-Ти орендував цей будинок для нас?-досі не вірить дівчина і вчепившись в мою руку йде в дім.

-Ні, Керр.-сміюсь я і вказую на ключ, яким потрібно відчинити двері. Вона киває і я допомагаю їй піднятись по сходинкам.-Я купив цей будинок.-пояснюю я і дівчина завмирає.

-Купив?-перепитує вона і розгублено дивиться на мене.-Це ж шалені кошти.

-Вимкни вже свій калькулятор.-гарчу я і штовхаю її вперед.-Відкривай, я страшенно змерз.

-Господи, Кемерон...-зітхає вона і нарешті впоравшись з замком ми заходимо в дім.

Прибиральниці довели його до ідеального стану, тож тепер тут тепло і чисто. Я вмикаю світло і дівчина вражено ахає.

-Скажи, що це сон.-благає вона, та я лише сміюсь, допомагаючи дівчині зняти куртку.

-Ні.-відповідаю я і, розправившись з взуттям і верхнім одягом, беру крихітку за руку.-Ходімо.

Ми проходимо у вітальню, потім на кухню і далі всіма кімнатами, що тут є. Керр ледь не плаче, та обмацує все що тільки бачить. Сідає на диван, збиває подушки і врешті так загорається, що починає сміятись і коли ми заходимо в одну з кімнат на другому поверсі, вона розкриває широко очі і стискає мою руку.

-Нехай це буде наша спальня!-вигукує вона і біжить до ліжка, падаючи на нього.

-Ось ця?-запитую я.-Я хотів іншу.-відповідаю я, і Керр дивиться на мене такими очима, що я починаю сміятись.-Добре, нехай буде ця.

Я підходжу до крихітки і лягаю поруч.

В кімнаті висока стеля, два великих вікна, між якими стоїть ліжко, телевізор на протилежній стіні, в кутку двері в гардеробну, а понад іншою стіною стіл. Зліва від ліжка туалетний столик з дзеркалом. На вікнах важкі зелені штори, а на стелі розкішна люстра, та кілька ламп для підсвітки на стінах.

-Тут просто неймовірно.-каже Софі і встає з місця.-Давай поставимо он туди якусь велику рослину, а постільну білизну придбаємо зелену, щоб підходила під штори?-пропонує вона і я киваю. Мені однаково як вона облаштує цей будинок. Головне, що це зробить Керр, а не хтось інший.

Ми встаємо з мʼякого матрацу і вона відкриває ще одні двері, які ведуть у ванну.

-Це дивовижно!-каже вона і я йду за дівчиною.

Ванна вся в чорному кафелі, дуже простора, ледь не завбільшки самої кімнати. Тут є тропічний душ, велике джеркало, кілька поличок для всілякого непотрібу, сушарка, пральна машина, гачки для рушників і дещо дуже особливе. Ванна, на золотистих ніжках.

-Я ще не бачила такого!-вигукує Софі і знову торкається, до всього, що тут є.

Я не хочу її зупиняти. Навпаки, мені подобається бачити дівчину такою щасливою. Та врешті, вона біжить до мене і міцно обіймає.

Мої руки піднімають її за талію і ми прямуємо в кімнату.

-Кемерон, навіщо ти це зробив?-не розуміє вона, доки я виношу її в коридор, аби ми роздивились усі кімнати.-Це ж так дорого.

-Тому що я хочу бути з тобою, Керр. А ти варта кращого, ніж якась орендована квартира в Паялі. Це смішно - жити там з тобою. Я хочу почати нове життя, без всіх цих старих звичок. Не хочу більше шниряти містом з хлопцями, не хочу боїв. Хочу бути з тобою, тут. Кожну секунду.-кажу я і вона міцно мене обіймає.