Право на другий шанс - Тая Смоленська
АРТЕМ
Я заводжу мотор, різко вдавлюю педаль газу в підлогу і від'їжджаю від орендованого будинку в якому залишив Поліну. Мене все ще трясе від нашої розмови. Сваритися я не хочу, тому вирішив дати Поліні подумати в спокійній обстановці. Без мене. Та й сам зірватися боюся і зіпсувати той крихкий мир, який почав між нами зароджуватися.
Зізнатися їй в свїй проблемі виявилося не так просто. Але щось потрібно вирішувати. Не можу я більше так. І ненавиджу її за минуле, і тягне так нестерпно, що зірватися готовий серед ночі аби її побачити.
Хочу дати нам другий шанс. Адже не просто так доля нас так звела. Випадковостей не буває. Не в нашому з Поліною випадку. Ми стільки пережили. І хорошого, і поганого, а щастя так і не знайшли. І спокою без неї немає. Захистити її хочеться, раптом знову кудись влипне? Насправді не уявляю як вона взагалі всі ці роки з дитиною одна жила. Адже вона навіть не знала в минулому як платити за комуналку. Всі фінансові питання на мені завжди були.
Варіант з дитиною мені здався ідеальним. Поліна любить дочку, значить і я зможу якось звикнути до дівчинки. Все ж вона зовсім маленька ще. І батька не знає. Було б набагато складніше, якщоб їй виповнилося вісім або десять років. Тоді б я для неї чужим дядьком був, а так за півроку може звикнути до того що я тато, а виростить і не згадає що ми колись з Поліною окремо жили.
Головне, щоб цей залітний татусь не з'явився. Потрібно дізнатися хто взагалі такий. Пробити його. Тільки б ім'я якось знайти. Може, в свідоцтві про народження дочки Поля вказала?
Десять хвилин без неї, а вже розвернути тачку хочеться. Увірватися в будинок, притиснути Полю у ванній до стіни і знову відчути себе всередині неї.
Веде мене від неї конкретно. Від запаху, сміху і смаку.
Немов заново закохався, як колись хрінову купу років тому.
Розлучення мого хоче. Що ж, це не складно. Мене з Алісою нічого не тримає. Не тягне вже до неї. Не вставляє. Це три роки тому поплив якогось хріну від її довгих струнких ніг і посмішки, а потім згас.
В голову чомусь лізуть спогади про наше знайомство з Поліною. Так яскраво пам'ятаю всі деталі. Побачив її в квітковому магазині, вона вибирала тюльпани і іриси, я ж застиг прямо біля входу абсолютно забувши навіщо сюди прийшов.
У неї тоді було волосся нижче попереку. Густе, хвилясте і красиве. Спадало каскадом по спині, відтіняючи молочну шкіру.
Я вийшов за нею, хвилювався як хлопчисько. Просто йшов слідом, не наважуючись ніяк заговорити. Відчував себе справжнім маніяком. І мені було все одно що спізнювався на день народження матері. Не міг її ось так просто втратити.
Вона зупинилася біля кав'ярні і це був відмінний шанс познайомитися. Несподівано для неї заплатив за її каву, вона намагалася відпиратися. А потім я намагався зав'язати розмову і взяти номер телефону.
Поля ніяковіла, червоніла і відводила погляд. А я раптом зрозумів що закохався. Ось так відразу. З розбігу і в бетонну стіну.
До батьків запізнився тоді на години дві. Не міг змусити себе попрощатися з Поліною. Мати невдоволено насупилась, коли я з посмішкою розповідав про те, що зустрів дівчину і обов'язково одружуся з нею.
Стільки води витекло з тих пір, що не віриться. Хороші часи були. А потім ми десь не там звернули і розійшлися в різні боки.
- Так, - гаркаю я в трубку. Телефон дзвонить не затикаючи. Відключити через роботу не можу, дзвінки Аліси просто ігнорував, але зараз мати дзвонить. Мало що? Вона вже в віці у мене.
- Артемчику, у тебе щось сталося? - стривожено питає вона.
- З чого ти взяла?
- Аліса тобі додзвонитися не може. Каже ти вночі поїхав і слухавку не береш.
- Якщо не відповідав, значить зайнятий був. Що тут незрозуміло? - починаю дратуватися я.
Навіщо було матері дзвонити? У тієї і так серце хворе, а дружина дає їй зайвий привід для хвилювання.
- Що за тон в розмові з матір'ю? - осаджує мене, я ж закочую очі.
Звичайно, повага до матері має бути в будь-якому віці. Але її повчання дратують. Немов мені все ще десять років. І сказати поганого нічого не можу. Мати ж.
- Мамо, я зараз дуже зайнятий, - вимовляю, а сам зменшую швидкість, щоб з бардачка пачку сигарет дістати.
Нерви ні до біса .
- Добре-добре, ми просто з Алісою в торговому центрі зараз, вона розповіла що сьогодні у вас зустріч з якимось дуже дорогим дизайнером. Алісочка молодець, звичайно, що надумала ремонт зробити.
- Мамо, можна швидше?
- А, ну так. Вона хотіла сказати тобі що зустріч в три дня. Але ти слухавку не брав. Я теж вирішила прийти послухати. Пораду дати слушну.
- Мамо, ось тебе там тільки не вистачало, чесне слово, - кривлюсь я. - Загалом так, Алісі скажеш що буду. І нехай нічого не планує на другу половину дня, нам дещо важливе вирішити потрібно. А ти їдеш додому, я до тебе завтра приїду, новини є важливі. Але це не телефонна розмова.
- Ем-м, добре, - розгублено вимовляє мати. - А що за новини-то?
- При зустрічі, мамо. Все, до зв'язку, мені пора, - відключаюся першим і поки їду в місто намагаюся зрозуміти як вибудувати сьогоднішній день.
У три зустріч з дизайнером. Години нам вистачить. Потім оголошу Алісі про своє рішення подати на розлучення. У ресторані вона навряд чи зважиться закотити істерику. Так що це максимально безпечна для мене територія. Потім поїдемо оформляти всі папери на розлучення. Значить, треба на годину п'яту з юристами домовитися.
Швидше б з усім цим покінчити і стати вільним. Даремно я одружився на Алісі, сто разів встиг пошкодувати. Ще б мамі якось повідомити це. Бажано до того як Аліска поскаржитися на мене встигне.
