Небезпечний - Ніколь Кові

СОФІ КЕРР 

-То у вас все добре?-перепитав Ремі, коли ми вже йшли додому. Нам по дорозі, тож я попросила Кемерона мене не забирати сьогодні.

-Так добре, що страшно навіть говорити про це.-зізналась я і друг всміхнувся.

-Я радий за тебе.-відповідає рудий.-Знаєш, Кем правильно зробив, що наваляв тому Кіту. Я не хочу аби ти зустрічалась з кимсь іршим. Можливо я егоїст, та мені подобається що ти тепер в Паялі, працюєш зі мною в салоні, ходиш на вечірки. Ця Софі якою ти стала мені набагато більше подобається.

-Не впевнена, але здається ця Софі і є справжня, бо мені подобається нове життя. Я ніби стала відчувати себе вільно. Не потрібно стримуватись, весь час думати про свою поведінку, правила. Я це я і можу робити все що хочу зі своїм життям.-казала я.

-Так.-кивнув Ремі і ми зупинились на перехресті.-Добре, що ми прогулялись.-сказав хлопець.

-Якби ще було не так холодно і менше снігу, було б взагалі супер.-засміялась я і друг мене підтримав.

-До завтра, Софі.

-До завтра!

Ми розійшлись у різні боки і вже за дві хвилини я підходила до квартири Кемерона. Хотілось швидше сховатись від жахливої погоди і нарешті відігрітись.

-Я вдома!-сказала я, знімаючи куртку, та у відповідь тиша. Я зазирнула в кімнату і зрозуміла, що хлопець в душі, тож не поспішала йти на кухню. Я впала на ліжко, позіхнула і вирішила спершу дочекатись брюнета, а потім сідати вечеряти.

Мої думки кружляли навколо останніх подій і розмови з Ремі. Чи справді нова Софі краща? Веселіша? Привабливіша? Чи дійсно я відчуваю себе справжньою?

Певно що так. Але чому я раніше такою не була? Не порушувала правила, не прогулювала, не займалась сексом, не зустрічалась з поганими хлопцями?

В мене була лише одна логічна відповідь на це питання - бо поруч не було Кемерона. Це з ним я розкриваюсь, з ним стаю тою, ким хочу бути. І мені не страшно, бо я знаю, що він спіймає мене якщо я буду падати. Не дасть мені наробити дурниць і буде зі мною попри все. Навіть якщо весь світ стане стіною між нами, Тернер її зламає.

Та раптом на тумбочці задзвенів телефон, вириваючи мене з думок. Я смикнулась від неочікуваності і привстала на ліктях.

Це був телефон Кемерона. Я не збиралась відповідати, та взяла аби поглянути хто дзвонив.

«Батько»

Мої очі округлились. Кемерон розповідав про історію з батьками і я знала що в них погані відносини через минуле Тернера, та навіть не підозрювала, що вони знову налагодили спілкування.

Тож, не думаючи головою, я відповіла на дзвінок і приклала телефон до вуха.

-Ало.-почала я.

-Пробачте...-замʼявся чоловічий голос на тому боці дроту.

-Це телефон Кемерона. Він не може зараз відповісти, та може йому щось передати?-сказала я чомусь мурашко пробігли по моєму тілу.

-Так. Передайте йому, щоб він нарешті взяв від мене трубку. В мене до нього важлива розмова.

-Добре.-сказала я і до мене дійшло, що спілкування ніхто не налагодив, а я зробила велику помилку, відповівши.-А чого стосується розмова?

-Його майбутнього і сімейного бізнесу, тож хай буде такий ласкавий, візьме нарешті телефон.

-Я передам йому.-тихо відповіла я і почула як двері з ванної відповідають.-На все добре.

Кемерон зʼявився в одних лиш сірих спортивках і одразу побачив свій телефон у мене в руці.

-Що ти робиш?-зі смішком запитав він.-Перевіряєш мої переписки чи щось типу того?

-Ні.-відповіла я і прикусила нижню губу. Та краще б я дійсно робила це.

-Що таке?-напружився хлопець, побачивши мою реакцію і підійшов до ліжка.

-Тобі телефонували і я відповіла.-зізналась і протягнула Кемерону телефон.-Пробач, я не подумавши.

Він поглянув в телефонну книжку і його скули заграли. Погляд став злим і я чітко зрозуміла, що наробила дурниць.

-Пробач, Кемерон, будь ласка.-молила я, схопившись з місця.

-Якого чорта ти взагалі вирішила, що можеш відповідати?-проричав він і я знову вкусила себе за губу.

-Не знаю. Я не хотіла, правда. Я знаю, що це не моя справа. Пробач, прошу.-казала я переминаючись з ноги на ногу і потираючи долоні.-Мені дуже соромно.

______________

КЕМЕРОН ТЕРНЕР
 

Здавалось, моєму гніву не було меж. Я не міг повірити, що Софі знаючи всю ситуацію відповіла на дзвінок.

Я відкинув телефон на ліжко і стиснув кулаки. Софі помітила це і зробила крок назад. Вона думала, що я можу її вдарити? Вірила, що я можу нашкодити своїй пташці?

Це змусило мій гнів трохи вщухнути.

-Пробач, я справді не подумала.-виправдовувалась вона відступаючи назад, а я йшов за нею. В моїх очах вже горів вогонь, який спопеляв крихітку. Як би я на неї не злився, коли вона так спокусливо закушувала нижню губу, мій гнів перетворювався в агресивне бажання. Бажання взяти її. Знову відчути.

Керр вже майже втікла від мене, та я схопив їїза руку і притягнув до себе. Вона зажмурила очі і я зірвався.

-Якого біса, Керр? Ти справді віриш, що я тебе вдарю?-гарчав я.

Софі в ту ж секунду відкрила свої неймовірні блакитні очі і подивилась на мене, знову закусивши губу. Це вже занадто...

-Я в біса ніколи не торкнусь тебе таким чином, Керр! Що б ти не зробила, я ніколи, чуєш, ніколи тебе не вдарю! Звідки в тебе такі думки?!

-Ти завжди всіх бʼєш, коли злий.-шепоче вона і я хапаю її за підборіддя.

-Всіх, але не тебе!-гарчу я.-Та знай, що коли я в біса злий на тебе, без покарання ти не лишишся.-додаю я і так пристрастно цілую свою пташку, що та ледь не падає, та вчасно хапається за мою шию. Я роблю кілька кроків, не розриваючи поцілунок і притискаю дівчину до стіни.-Що він хотів?-крізь поцілунок питаю я і кладу обидва лікті на стіну, над головою блондинки.

-Щоб ти передзвонив.-шепоче Керр мені в губи і я вдаряю кулаком по стіні.

-Не дратуй мене, пташко! Переказуй слово в слово!

-В нього є розмова до тебе стосовно твого майбутнього і сімейного бізнесу.-відповідає вона і я накинуюст на її шию.-Більше нічого не сказав і нічого не питав. Тільки це.-шепоче вона, закинувши голову.