Ціна помилки - Ruslan B

Ранкову тишу порушив телефонний дзвінок. Так рано давно йому ніхто не дзвонив. Радик вже забув про ранкові звуки телефону ще від часу, коли перестав спілкуватися з Беккі. Дивно, хто б це міг бути. Він довго не брав трубку. Однак телефон не переставав дзвонити. Хтось дуже вже хотів щось від нього. хлопець нарешті після довгих вагань все ж відповів на настирливість раннього нахаби. Хто б міг подумати – дзвонила Лео.

Для хлопця вона була просто одна з інших. Він насправді нічого особливого не відчував до цієї гарячої мексиканки. Однак, і відмовитися від неї він теж просто так не міг. Красу тіла, що зігрівала його довгими ночами розпачу. Красу, котра так заворожувала. Дівчина хотіла зустрітися. Так, сьогодні був вихідний день. І він мав намір його провести в свій спосіб.

«Ну що ж, – подумав Радик, – можна і зустрітися. А чого чекати, якщо звір сам іде до клітки». Вони домовились зустрітися біля старого скверу на Палм стріт.

Праця в Лос–Анджелосі змушувала проживати не далеко від центру цього великого міста. Якихось сорок хвилин і він вже на робочому місці. Такий маршрут майже щодня. І от сьогодні він мав намір відіспатися від багатотижневої безперервної зйомки. Добре що хоч не треба нікуди їхати. Відчуття хронічної втоми уже стали йому настільки звичними, що хлопець їх уже й не помічав. Так ніби все нормально.

«Міцна кава і все буде добре» – переконував себе завжди він. Будиночок в тихій частині міста і хороша машина – ну що більше треба людині. Високооплачувана робота, маса друзів, тисячі зустрічей, щоразу нові і нові враження, повний відрив. Хіба цього мало, щоб забути за всі старі біди і жити по новому? І справді, чого себе обманювати! Всі ми готові забути про все на світі і те, що було колись – дай лише трохи кращі умови.