Небезпечний - Ніколь Кові

СОФІ КЕРР

Весь суботній вечір ми не розмовляли, мовчки лягли спати, мовчки прокинулись і лише після обіду, коли я прибирала посуд, Кемерон заговорив.

Він був в тому ж чорному спортивному костюмі, накинув на голову капюшон і коли став зашнуровувати кросівки я обернулась.

-В мене сьогодні бій. Я спробую швидко повернутись.-сказав Тернер і поглянув на мене.-Клянусь, якщо тебе не буде тут, коли я повернусь...-почав він.

-Я буду тут.-запевнила його я. Бо дійсно не збиралась тікати від нього через ту дурну сварку на парковці. Її взагалі варто було б вже закінчити, та здається Кемерон був надто впертим, аби просто визнати, що він так само як і я був не правий.-Кемерон...-зітхнула я.-Ми всі іноді робимо дурниці, та треба вміти це визнавати і прощати один одному.-намагалась поговорити я.

Але проблема було в тому, що Тернер не вважав, що буває не правий.

-То я винний в тому, що ставлю на місце всіх твоїх кривдників?-підняв одну брову він.

-Я не про це, господи!

-А про що?

-Добре, Тернер!-підвищила голос я.-Цього разу я поступлюсь! Я винна, що не сказала тобі! Пробач! Ти задоволений?!-зірвалась я.

-Так.-спокійно відповів брюнет і здається жоден нерв у його тілі не поворухнувся - настільки самовдоволеним він був.

Не побачивши жодної реакції на свої слова, я кинула грязну тарілку в мийку так, що вона вщент розлетілась і просто пішла в кімнату. Нестерпно бачити повне ігнорування твоїх емоцій в очах іншої людини. Чому він такий холодний? Чому постійно такий знервований і злий?

Я сіла на край ліжка і опустила голову на руки. З ним важко. Важко пробити цю крижану стіну.

То чому я досі тут?

Бо кохаю його!

Та певно Кемерон не кохає мене так само сильно, бо просто вдягнув куртку і зачинив за собою двері.

-Та пішов ти, Тернер!-вигукнула я, але він точно вже цього не почув.

Я впала на ліжко і взяла свій телефон, набираючи номер Інес. Після такого я не збиралась чекати його вдома, доки хлопця гемселитимуть за шалені гроші. Бо він в біса і так мав достатньо грошей! Нащо він взагалі туди ходить? Випускає пар? То мені теж треба іноді випускати пар і я збиралась йому це показати.

-Алло?-відповіда подруга і я оживилась.

-Привіт, Інес! Не хочеш посидіти десь в барі чи щось типу того?-пропонувала я, сама не розуміючи навіщо, бо я навіть не вміла пити.

-Із задоволенням!-без жодних питань погодилась вона.-Ти не будеш проти, якщо я візьму Кіта? Він зможе організувати нам напої і провести в якийсь клуб.-говорила Інес.-Насправді він такий відчуджений після того, як його кинула дівчина. Я б хотіла аби він розвіявся.-вже тихіше додала вона.

-Добре.-погодилась я.-Мені без різниці.

-Супер! То де ми зустрінемось?

Мені було байдуже де випускати пар. Я просто хотіла відволіктися від Тернера, від пліток в Марії, від цих клятих повідомлень. Від усього.

Тож за двадцять хвилин, я стояла біля одного бару на околиці Паялу і чекала друзів. Я обрала чорні капронові колготки і чорну джинсову міні-спідницю. Чорні ботальйони вище коліна на каблуку, чорну кофтинку з відкритими плечима. Я б доповнила все це ще й чорною курткою, та на жаль в мене буда тільки біла. Волосся підкрутила, нафарбувала чорні стрілки на очах і чорвоною помадою губи. Я ще ніколи в житті не виглядала так відкрито, так розбещено. Але я хотіла, щоб ввечері, коли повернусь додому, Кемерон побачив мене такою і зрозумів, до чого призводить його холодне відношення до мене.

Це була моя маленька помста.

-Софі!-вигукнула Інес і підбігла до мене.-Ти так гарно виглядаєш!-дивувалась вона. Я посміхнулась і ми обійнялись.

-Дякую. Ти теж.

-Софі.-підійшов Кіт і я поглянула на нього.-Справді, тобі дуже пасує чорний.

-Певно тому що я блондинка.-засміялась я і ми з ним теж обійнялись.

-Що ж, побачивши тебе, я не жалкую що дозволив Інес витягнути мене в такий холод.

-Мило.-відповіла я і ми зайшли в середину. Людей майже не було, тож ми обрали один з багатьох вільних столиків. Кіт замовив бутилку текіли і хоч я і не мала уявлення, яка вона на смак, погодилась пити.

-Що ж, за перший сніг!-засміялась Інес і ми вдарились маленькими рюмками.

_________

КЕМЕРОН ТЕРНЕР
 

-Чортівня.-зітхнув я, коли зрозумів, що Керр немає вдома. Мені не варто було залишати її ось так.

Бій виявився дуже легким і від суперника мені тільки дісталась розбита губа, тож вдома я був ще до опівночі.

Я дістав з кишені телефон і набрав Шелбі.

-Я забираю готівку, в тебе щось термінове?-відповів на дзвінок він і я посміхнувся, бо він завжди так говорив, коли рахував гроші.

-Керр знову нема.-сказав я і Шелбі теж зітхнув.

-Слухай з нею так важко. Не розумію, чому ти так за неї вчепився. Нексі мені подобалась більше, її хоч не потрібно було постійно шукати.-втомлено казав друг.

-Дізнайся де вона і повідом мені.

-Не відключайся.-попросив Шелбі і утримав виклик. За кілька хвилин заговорив знову.-Ти ще тут?

-Так.-сказав я.

-Сьогодні Юджин за нею стежить. Каже, що вона в барі Алігатора.

-Що?-не повірив я.

-Не знаю, чувак, розбирайся сам, якщо я не перерахую готівку нас точно надурять на кілька сотень.

-Гаразд, на звʼязку.-відповів і я сховав телефон в кишеню.-В барі. Неймовірно.-потер кінчиками пальців очі я і пішов до машини.

Що вона взагалі там робить? Вирішила показати мені, яка доросла і самостійна? Чи просто на зло втікла, аби я понервува?

Я вийшов з машини біля бару сціпив зуби. Керр стояла перед входом, в короткій спідниці і тримала в руках цигарку, а поряд стояв якийсь хлопець і дивився на неї так, ніби готовий трахнути просто тут.

Я не стримуватимусь.

***
 

Ваша активність впала, тож я не поспішала з написанням нової частини😅

Підписуйтесь, та залишайте свої коментарі, щоб швидше побачити продовження❤️