Зрада. Втекти чи залишитися - Ірина Романовська

Переді мною замаячив реальний шанс стати суперзіркою одного з найголовніших заходів у світі високої моди, але все, що я можу зараз думати — цеце Баженова поряд із моїм чоловіком. Це стерво щонайменше місяць, а то й два, під приводом загальної опіки над сином, що хворіє, вилятиме хвостом перед моїм Назаром в іншій країні.

З усього достатку інформації, яку щойно на мене вивалив Горський, моя голова чіпляється за неочевидне.

— Нью-Йоркський тиждень моди проходить у середині лютого. — Брови чоловіка повзуть угору, коли він чує, про що я питаю. — Тож до того часу я можу бути з тобою в Німеччині, проте ти принципово не кличеш мене туди. Чому?

— Не думаю, що це доречно, Кароліно. Я буду багато часу з дитиною у лікарні. А тобі що в цей час робити? Сидіти в квартирі та цькувати мене у всьому?

— Краще робити це там, ніж чекати на тебе тут. Я помру від ревнощів, якщо ти одного вечора не відповіси на мій дзвінок. Я вважатиму, що ви з Аннет у цей момент працюєте над зачаттям другої дитини, поки мене немає поруч.

— Кароліна, припиняй дуріти. Сама чудово розумієш, що якби я хотів такого, то давно все здійснив би.

— Може я й дурію, але так просто ти мене не позбудешся, Горський. Навіть якщо ти не вважаєш Аннет небезпечною, то я впевнена у протилежному. Ця жінка здатна багато на що. І я відчуваю, що вона щось задумала. — Штурхаю чоловіка пальцем у груди. Кожне слово вбиваю мов молотком у його тіло. — Навіть якщо ти не хочеш цього, я все одно полечу до Німеччини разом з вами.

Горський хапає мою руку, притискає долоню до грудей. Відчуваю, як під подушечками пальців гуркотить його серце. Дивимося один на одного, важко дихаємо. Другу руку Назар запускає в моє волосся, тисне на потилицю.

Наш поцілунок виходить жадібним, різким та дуже пристрасним. Ми лаємось і одночасно миримося через дотики наших губ. Ми кусаємося, б'ємось зубами. Чоловік по-господарськи таранить мій рот своїм язиком. Підхоплює мене під сідниці та садить на підвіконня. Вклинюється стегнами між колін, змушує ногами обвити його тіло.

— Я дуже цього хочу, Веснянко, дуже хочу, аби ти була поряд завжди, — притулившись чолом, зізнається Назар. — Але ти впевнена, що готова до такого занурення?

  Ще один поцілунок чоловіка накриває мої вуста. Цього разу Назар більш стриманий та ніжний.

— Ні звичайно. Але хіба я маю вибір? Здається, настав час мені показати, як сильно я тебе кохаю.

— Божевільна моя Каро.

— А ще дурна, проблемна, істерична та худа.

— Ідеальна.