Мій найкращий ворог - Ірен Карк

-Може залишишся? - Запитав дядько Паша.

-Не можу, рано-вранці потрібно вирішити справи з фірмою і до слідчого. Через кілька днів відлітаю назад, роботи багато. - Ми стояли біля хвіртки і чекали коли тітка Марина принесе мені полуничне варення, яке я дуже люблю. - Дядь Паш, я вас попрошу доглянути за будинком. Не знаю поки що, коли зможу приїхати, а без нагляду залишати не можна.

- Ображаєш, - обурився сусід. - Ключі у мене є, я частенько заходжу і взимку протоплюю періодично. Не хвилюйся. Але приїжджай частіше, без батька твого дуже тяжко буде, ще й ти далеко. Не забувай старих, хоч дзвони іноді.
Повернулася сусідка з повним кошиком консервації. Я подякувала їй за частування, ми ще раз обнялися і я пішла додому. Настав час було повертатися.
Коли вже зачиняла ворота, підбіг Костик:

-Інга, це мій новий номер. Дзвони мені, якщо потрібно буде будь-яка допомога. Та й якщо не потрібно, все одно дзвони, не пропадай. І знай, я все одно чекатиму і сподіватимусь.
Він цмокнув мене в лоба і швидко повернувся додому. А я завела машину і плавно рушила до виїзду із села.