Право на другий шанс - Тая Смоленська

- Мені не вистачало цього, зізнайся, тобі ж теж сподобалося, - усміхається Артем, віддихавшись. 
 
Ми сидимо прямо на підлозі у ванній кімнаті, притулившись спиною до стіни. Не соромлячись один одного. Та й правий був Артем: ми за роки подружнього життя встигли вивчити один одного дуже добре, щоб тепер прикриватися і зображати сором.                
 
- Так, у мене давно нікого не було, тому я не втрималася. Так що не приймай на свій рахунок. 
 
- А як же твій хлопець? Ти ж говорила що у тебе хтось є. Він не проти ділити тебе з іншим чоловіком? 
 
- У нас вільні стосунки, так що ні - не проти. Але взагалі це не повинно тебе стосуватися.Не тіш себе ілюзією, Артем, цього більше не повториться. Просто захотілося пригадати минулі часи, а ще трішки нашкодити твоїй новій дружині. Пробач за необережність, - невинним голосом вимовляю я, перевівши погляд на його подряпані моїми нігтями плечі, - тепер тобі доведеться якось пояснювати звідки у тебе це.                  
 
- Це мої проблеми, - глузливо вимовляє він і нахиляється до мене. 
 
Його дихання обпікає моє обличчя. Він опускається нижче. До моєї шиї. Ніжно цілує, викликаєчи мурашки по всьому тілу.            
 
А я чомусь не поспішаю його зупиняти. Напевно, тому що впевнена, що другого разу сьогодні точно не буде. Надто вже спустошені ми. І в фізичному, і в емоційному плані. 
 
Дитячий плач через двері змушує нас відсторониться один від одного, а час знову текти в звичайному ритмі.                     
 
Я збираю з підлоги свій одяг, натягую на себе, не дивлячись на чоловіка. Він же забирає з кошика для брудної білизни свої пом'яті сорочку і штани. Коли я виходжу з ванної кімнати, він включає в раковині воду і умиває обличчя. 
 
- Що трапилося, малюк? Мамуся поруч, - лягаю поруч з дочкою. 
 
Мене досі трусить від того, що сталося і я все ще не можу зрозуміти наскільки погано поступила за десятибальною шкалою. Добре що Артем не став сипати свої бридкі жарти на мій рахунок. Інакше я б точно зненавиділа себе. 
 
- Я переночую в будиночку охорони, - чується напружений голос поряд зі мною. 
 
В кімнаті з'являється одягнений Артем. Волосся вологе, погляд все ще блищить. Він морщиться від плачу Ані, киває мені на прощання і залишає спальню.                                
 
На вулиці повний місяць, тому двір добре освітлений. Я спостерігаю за фігурою колишнього чоловіка, яка швидко рухається в бік сторожки.                                 
 
Прикриваю очі, наспівую колискову дочці і намагаюся впоратися зі своїми почуттями. Найогидніше, що ні з ким я не відчувала себе так добре як з Артемом. І це шалено дратує.