Право на другий шанс - Тая Смоленська

З роздумів мене виривають звуки кроків, по гравійній доріжці хтось швидко наближався в мою сторону. Я різко повертаю голову і натикаюся поглядом на наїжаченого Артема. Серце чомусь пропускає удар. Всього на  секунди, але дух захоплює від того, як його потужна фігура виглядає променях сонця, що заходять за горизонт. 
      
Один погляд на нього і я відразу можу визначити, що він чимось незадоволений. Напружений. І роздратований. 
 
На ньому біла сорочка і штани, краватка розв'язаний і звисає з шиї як непотрібний аксесуар. В руках пляшка віскі. Він дивиться на Аню, яка бігає по галявині за метеликом, потім зупиняється поруч зі мною, переводячи погляд з дочки на мене. 
 
Я сиджу на траві, тому дивлюся на Артема знизу вверх. Його фігура затуляє сонце. Він мовчки розглядає мене кілька миттєвостей, а потім питає: 
 
 - Облаштувалися? Все нормально? 
 
 - Так, дякую.         
 
Ми розмістилися в будиночку для гостей у басейну. Там одна спальня і просторий санвузол. Панорамні вікна розтягнулися на всю стіну. Незвично. Добре що є щільні штори. Тому що на території будинку багато сторонніх людей, які ведуть будівельні роботи, і важко розслабитися, коли на тебе через вікно витріщаються.                              
 
- Що за привід? - кивком вказую на пляшку в його руці. Артем опускає на неї погляд, хмуриться, немов до цього моменту забув, що прийшов з випивкою.          
 
 - Я  вирішив твої проблеми, але зо два тижні тобі доведеться пожити тут. Потрібен час, - ігноруючи моє запитання відповідає він.  
 
- І як ти це вирішив? - схвильовано питаю я, бо боюся, що Артем може наробити дурниць. Наприклад, підлаштувати аварію.    
 
- Не так як ти собі нафантазувала, - швидше за все в моїх очах відбився мій переляк і колишній чоловік як завжди легко прочитав мої думки. - На кожного хижака в лісі знайдеться звір побільше. Йому зроблять попередження після якого він навіть думати не посміє про тебе, - жорстко чеканить Артем і його риси обличчя загострюються. 
 
Я ковтаю ставший поперек горла ком. 
 
 - І що я повинна тобі буду за це? - мій голос звучить глухо, я вся напружена. Ілюзій щодо Артема не маю. Просто так він би не став мені допомагати, це ясно як божий день.
 
- Нічого. Це просто допомога. Безоплатна, - байдуже знизує плечима і відводить від мене погляд.

Тепер він уважно стежить за дочкою, а всередині мене піднімається страх за наше майбутнє. 
 
Рано чи пізно Артем докопається до істини. І тоді він не буде настільки великодушним до мене як зараз. Все ж я переховувала тривалий час від нього дитину. Але я навіть не уявлала що колись ми зустрінемося знову.  
 
 - А що у тебе попросили вщамін за послугу? - задаю хвилююче мене питання.

Я не дурепа. Ніхто в світі великих грошей один одному просто так не допомагає. За все потрібно платити.
 
Артем повертає погляд на мене. Потирає щетину. мовчить занадто довго перед тим як відповісти.
 
- Це вже мої проблеми, - відмахується від мене. - Постав пляшку охолодитися, а я поки поговорю з будівельниками, подивлюся що встигли зробити. 
 
Коли він простягає мені віскі, наші пальці стикаються і я швидко обсмикую руку, немов обпеклася. Артем одразу ж йде геть. Обходячи Аню по великій дузі. Немов одне вже одне її існування виводить його з себе. 
 
Я беру доньку на руки і йду в будиночок. 
 
Холодильник тут маленький і забитий їжею з ресторану, яку мені привіз охоронець. Кухні тут немає, та й готувати бажання особливо немає. Я відриваю від зв'язки банан, очищаю шкірку і даю Ані. Опускаю дочку на підлогу, вона відразу ж біжить до своїх іграшок, які ми привезли з собою.

Я сідаю на ліжко і закриваю долонями обличчя. Стомлено потираю очі. Знаходиися поруч з Артемом нестерпно. Одна його присутність заподіює біль. Поки ці три роки не бачила його, було все чудово. Здавалося, навіть і забула що колись кохала його, а зараз ось знову. Не вистачало мені ще відчувати щось до нього. 
 
І все ж я не розумію навіщо він допоміг. Ні, я йому безмежно вдячна, але це ж Артем. Упертий, цинічний осел. У його стилі швидше влаштуватися в кріслі зручніше і спостерігати за моїм падінням, ніж прийти на виручку. 
 
Я повертаю голову в бік вікна. Через скло спостерігаю як Артем розмовляє з робітниками, щось розглядає, ходить туди-сюди по двору. На вулиці вже темніє, а він не поспішає їхати геть. А в його присутності розслабитися неможливо. Я навіть не виходжу у двір, щоб не зіткнутися з ним. Забилася в нору, немов миша, і вичікую коли він  зникне з території будинку. 
 
Я дивлюся на час і розумію що потрібно погодувати Аню. Потім викупати і можна готуватися до сну. 
 
Набираю повну ванну води, додаю піни. Залишаюся в одній нижній білизні і приймаю ванну разом з дочкою. Вона верещить від захвату, махає руками, ловить піну, дме на неї. Ми сміємося, дурачимося.

Так нас і застає Артем.

Я навіть не відразу помічаю його, настільки захоплена грою з дочкою. Просто краєм ока раптово помічаю чоловічий силует біля входу. Він притулився плечем до стіни, схрестив руки на грудях і жадібно стежив за нами.