Мама для Зефірки - Поліна Ендрі

Дзвінкий тріск чашки відбивається хорошим таким оглушливим шоком на моїх барабанних перетинках.

Я моргаю, дивлячись на розпливчасту чорну пляму, що розповзається по підлозі і биті уламки. Щойно я розбила білу порцелянову чашку з унікальним розписом. До речі, це був чай ​​для Кирила.

- Невдалий ранок? – на кухню заходить Кирило.

Мої брови злітають вгору, я дивлюся на нього так, ніби він тільки-но мені повідомив, що збирається втекти з цирком, що гастролює.

- Якщо невдалий ранок - це збожеволіла труба на кухні, моя голова, що розколюється, і як наслідок - розбита улюблена чашка, то так - він невдалий. Плюс до цього, схоже, що ти залишишся без чаю, - дивлюся на нього, знизуючи плечима. – Він закінчився.

- Вау, - дивується Кирило. - Зухвало.

- Ага, - фиркаю я, витираючи підлогу і підмітаючи уламки.

- Ну то що, моє запрошення в силі? - Він дивиться на мене, явно чогось чекаючи.

- Яке запрошення? - навіть на мить зупиняюся.

- Ти пообіцяла, що проведеш цей день зі мною та Златою... Невже забула?

Кирило смикає бровою вгору, а потім хмуриться, коли бачить моє дуже спантеличене обличчя.

- Гаразд, я пожартувала, - згладжую риси обличчя, посміхаючись. - Звичайно пам'ятаю. Мені тільки треба підготуватися, заїхати до магазину ще і вирішити кілька буденних питань. І тоді… Я вся твоя.