Небезпечний - Ніколь Кові

СОФІ КЕРР
 

Я прокинулась від дзвінка на мій телефон. Протерла очі, розуміючи, що надворі вже день. Взяла в руки мобільний.

-Так.-відповіла я.

-Я під твоїм підʼїздом.-сказав знайомий голос і я зітхнула.

-Я не хочу з тобою розмовляти, Нік.-відповіла я, та він не дав мені договорити.

-Вийди будь ласка.

Я скинула трубку і таки встала з ліжка. Натягнула чорні спортивні штани і худі.

Нік стояв біля своєї машини в джинсах, білому світрі і новенькій брендовій курточці. Я закотила очі.

-Чому ти приїхав?-почала я.

-Нам треба поговорити.

Я витягнула руку вперед аби блондин замовк.

-Нам нема про що говорити.

-Навпаки.-продовжив Нік.-Я хочу знати що відбувається. Ти ігнорувала мене, потім зʼявилась з головним Паяльским гангстером, який ще й розбив мені носа. Ти маєш пояснити мені все, Софі.

-Ти мене кинув з тим, як ти сказав «гангстером», саму. Він міг щось зі мною зробити!-підвищила голос я.

-Чого ж ти таскалась з ним, якщо боїшся, що він щось зробить?

Я похитала головою.

-Йди звідси і не приходь більше.-сказала я.-Ти звичайнісінький боягуз.

-Софі!-гаркнув хлопець і його тон значно змінився.-Я не дозволю Тернеру забрати тебе! Він розказує тобі казки про кохання, але насправді в нього інші наміри!

-Він не розповідає мені казки про кохання! Між нами взагалі нічого нема!-голосно заперечила я.

-То збери бісові речі і поїхали до мене! Моя дівчина не буде жити в смітнику, зрозуміло?! Мені вже набридло щодня в коледжі слухати, що моя дівчина повія і спить з Паяльцями за гроші!

Я відчувала щось схоже на відчай. Не хотіла більше бачити таку людину поряд з собою. Ми дійсно дуже різні - і не тільки фінансово. Ми по різному думаємо і в нас різні цінності.

Тож я зітхнула і похитала головою.

-Наші дороги розходяться, Нік. Здається я більше тебе не кохаю.-сказала я, хоч як боляче мені не було від цього прощання. Я не хотіла ображати людину, з якою раніше мені було добре.

Нік вхопив мене за руку і притягнув до себе.

-А кого ти любиш, Софі?-гаркнув він.-Клятого Тернера? Він просто ідіот, який тільки те робить, що міняє дівчат і бʼється з кимось. Він звичайнісінький злочинець!

-Та все ж в нього більше шляхетності ніж в тебе.-кинула я і сама не зрозуміла, чому так захищала Кемерона.

-Ти хоч знаєш, чому він бігає за тобою?-та Нік не чекав моєї відповіді.-Він хоче помститись мені! Тому що через мене він сидів за гратами!

Я відсахнула свою руку і сильно стиснула зуби. Хотіла щось відповісти, та не знаходила слів.

Він брехав? Чи ні?

Та раптом за моєю спиною почулись кроки.

_________________________

КЕМЕРОН ТЕРНЕР
 

-Не перекладай свою вину на когось.-сказав я, стоячи позаду Софі і вона обернулась, а тоді зробила крок до мене. Я вхопив її за руку і підтягнув до себе спиною, а потім цією ж рукою обійняв її талію.

-Ти використовуєш її, зізнайся, Тернер.-гаркнув до мене Нік і єхидно посміхнувся.-Хочеш зруйнувати наше кохання, аби помститись.

-Я не така тварюка, як ти.-відповів я і Софі трохи смикнулась, та я не відпустив її.

-Про що ви говорите?-не витримала Пташка.

-Його через мене посадили.-поспішив пояснити Нік.

-Замовкни, у*бок. Софі не стосуються наші справи.-попередив я і той послухався, та через кілька секунд мовчання звернувся до Керр.

-Не роби помилку, Софі.-почав він.-Гарно подумай перш ніж закінчити те, що ми вже маємо.-він відчинив двері машини і сів за руль.-Я дам тобі кілька днів на роздуми.

Щойно машина зникла з горизонту, блондинка виплуталась з моїх обіймів і звела наші погляди.

-Про що говорив Нік?-серйозно запитала красуня і я закотив очі.

-Не забивай свою голову всілякими дурницями.

-Я хочу знати, про що йшла мова!-вимагала вона.

-Розкажу тобі іншим разом.-весело відповів я і потягнув її за талію до себе.-Краще запитай, чому я тут.

-Чому ти тут?-так само серйозно запитала пташка, відштовхнувши мене.

-Номер.-відповів я і очі блондинки засвітились.

-Ти дізнався кому він належить?-не повірила вона.

-Так. Та спочатку...-відповів я і так і не договорив, бо вже палав від бажання.

Я підтягнув Софі до себе за лікоть і обома руками взяв її лице, ніжно звівши наші губи в один поцілунок.

Від неї так солодко пахло... такі мʼякі були вуста... це зводило мене з розуму.

Та врешті Керр знову відштовхнула мене. Щоб я не робив, як не намагався, вона постійно мене відштовхувала і я не розумів чому.

Хай скільки я намагаюсь забути про неї, та все марно. Вона день і ніч в моїй голові, а щойно зʼявляється десь поряд я взагалі божеволію.

Як позбутись цієї хвороби?

-Не роби так більше, Кемерон.-застерегла мене крихітка, та я лише посміхнувся.

-Ти забула, що обіцяла мені в обмін на інформацію?-піднявши куточок губ, запитав я.

-Я сказала, що не спатиму з тобою!

-Тоді ти не отримаєш нічого, пташко.-пожав плечима я і сунувши руки в кармани, пішов вздовж вулиці.

Вона передумає. Я змушу її це зробити. Пташка буде в моїй клітці.

Щойно я завернув за ріг, як мій телефон розірвався дзвінком.

-Так, Шелбі.

-Сьогодні бій, ти памʼятаєш?-нагадав друг і все моє тіло зрадницьки заболіло.

-Так.-відповів я.

Якщо не можу трахнути когось, аби забути про неї, то можу хоча б вилити на когось весь свій гнів.

-Шелбі, маю прохання до тебе.-сказав я і весело посміхнувся.

-Слухаю.-відповів він.

-Хочу аби Керр прийшла на бій. Зроби це будь якою ціною.

-Все ще бігаєш за нею?

-Шелбі.-попередив я.

-Що ти вигадав?

-Тебе це не стосується.

-Це буде не просто.-зітхнув рудий.-Та я знаю за які ниточки смикати.

-Не сумнівався в тобі.-я вже хотів завершити розмову, та раптом друг продовжив.-То що з Ніком? Він був у Софі?

Шелбі знав це, бо за моєю крихіткою постійно слідкують його люди.