Кохання проти субординації - Оксана Мрійченко

Сівши до таксі, Каріна нарешті розслабилася. Машина проїхала близько двох кварталів, згорнула на тиху і темну вулицю та раптово зупинилася.

— У чому справа? Чому ми зупинилися? — запитала вона у водія.

— Ще не знаю, зараз з'ясуємо.

Водій вийшов на вулицю і відкрив капот. Він покопався там кілька хвилин, а потім зачинив кришку і повернувся у салон.

— Прошу вибачення, але я не зможу вас відвезти. У мене серйозна несправність, — звернувся він до дівчини.

— Що ж мені робити?

— Викликайте іншу машину. Якщо зателефонуйте у нашу службу, то вас відвезуть безкоштовно. Вибачте за завдані незручності, мені дійсно дуже шкода.

— Нічого, я розумію. Доброї ночі!

Каріна, зітхнувши вийшла з машини. Вулиця була дуже темною і дівчина пішла за поворот — на більш освітлену ділянку, щоб інший таксист помітив її, коли під'їде. Вечір ставав холодним і Каріна хотіла скоріше дістатися додому. Дівчина досить швидко йшла по темному тротуару та раптом почула хруст, а потім відчула, що падає. Вона незграбно впала на газон і намацала у темряві свою ногу. Каблук на одній туфлі був зламаний — напевно вона не помітила якусь яму в темряві та зачепилася за неї. Це була остання крапля. Каріна відчула, що її очі наповнюються сльозами.

Якось піднявшись на ноги, дівчина накульгуючи підійшла до ліхтаря. Стояти було незручно, а присісти було ніде, тому Каріна втомлено опустилася на бордюр і почала схлипувати. Потрібно викликати інше таксі, але як їй пояснити куди їхати? На темних будинках не було видно жодної таблички, тому вона не могла назвати своє точне місце розташування. Згадавши про GPS, дівчина дістала телефон і відкрила мапу, відчуваючи, що починає по-справжньому плакати.

Неподалік почувся шум — по дорозі їхала машина. Каріна із запізненням зрозуміла, що може привернути до себе зайву увагу, перебуваючи на видному місці у таку пізню годину. Але ховатися було вже пізно. Порівнявшись із ліхтарем, машина раптом зупинилася і з неї вийшов Денис.

— Каріно? Що ви тут робите? — з подивом запитав він. — У вас щось трапилось?

Денис помітив, що вона сидить на бордюрі та швидко підійшов до дівчини.

— Все гаразд, я просто намагаюся викликати таксі, — Каріна вже не могла зупинитися і починала схлипувати все голосніше.

— Що сталося, чому ви плачете? — Денис опустився перед нею на одне коліно. — І чому ви сидите на землі? Вас хтось образив?

Каріна негативно замотала головою. Говорити щось зараз вона була неспроможна. Денис доторкнувся до її руки та відчув, що пальці дівчини дуже холодні.

— Каріно, подивіться на мене, — він поспіхом зняв із себе піджак і накинув його на плечі дівчини. — Скажіть, що у вас сталося?

— Нічого… Я їхала на таксі, але машина зламалася, — Каріна нарешті змогла трохи опанувати себе. — Потім я йшла по темному тротуару і напевно не помітила яму... І зламала каблук.

Денис перевів погляд на ногу дівчини та побачив зламаний каблук. Після цього він зітхнув із полегшенням. За той час, поки Каріна мовчала, він вже встиг припустити найгірше — напад чергових хуліганів, ДТП, таксиста маніяка. Каріна знову почала схлипувати.

— Не треба плакати! Зламаний каблук — це ж не кінець світу, — підбадьорливо посміхнувся Денис. — Ви не забилися, коли падали?

— Ні.

— Це найголовніше! Давайте я допоможу вам встати. Ви застудитесь, якщо будете сидіти на холодній землі.

— Так, але… Я не можу стояти зі зламаним каблуком.

— Хм... Тоді я бачу лише один вихід.

З цими словами Денис акуратно зняв із дівчини туфлі та віддав їх їй. А після цього легко підхопив Каріну на руки.

— Що ви робите? Поставте мене на землю, — зніяковіла дівчина.

— Не поставлю! Ви самі сказали, що не можете стояти зі зламаним каблуком. А босоніж ви можете застудитися. Сподіваюся, ви ще не встигли викликати інше таксі?

— Ні.

— Чудово, і не потрібно! Я сам відвезу вас додому.

— Я не хочу вас затримувати.

— Каріно, ви забули, що ми з вами живемо в одному районі. І він, до речі, знаходиться на іншому кінці міста. Ви будете чекати інше таксі цілу вічність. Я думаю, що для вас на сьогодні цілком достатньо пригод і я простежу, щоб ви успішно дісталися додому.

Каріна мовчала, поки Денис ніс її до своєї машини. Коли він допоміг їй сісти на переднє сидіння, вона звернулася до нього:

— Ви сильно ризикуєте, пропонуючи відвезти мене. Мені здається, що останнім часом я буквально притягую неприємності, — дівчина спробувала посміхнутися.

— Дурниці! Просто у вас був не зовсім вдалий вечір, — Денис сів за кермо і вони поїхали. — Світлана Єгорівна казала, що вам стало погано у ресторані. Що трапилося?

Каріна знову згадала епізод з Олексієм і прикусила губу, щоб не розплакатися. Денис помітив це і подивився на неї.

— Каріно, ви можете розповісти мені, правда, — промовив він. — Можливо я зможу допомогти вам.

— Ні, тут ніхто не допоможе... Та й розповідати особливо нічого.