Зрада. Втекти чи залишитися - Ірина Романовська

— Аннет, люба. Яким вітром? Багато років тебе не бачив.

Зустрічаюсь поглядом із Назаром. Його кам'яне обличчя підтверджує мої припущення. Не привиділося.

Це справді голос Аннет Баженової. Колишня співробітниця чоловіка, його права рука, особистий помічник тут власною персоною.

Жінка, яку я ненавиджу всіма фібрами душі. Жінка, яка завжди цілилась на моє місце, завжди хотіла бути дружиною бізнесмена Назара Горського. Але, на її превеликий жаль, він ніколи не виявляв до неї закоханої уваги. Лише суто робочі відносини.

Два роки тому Аннет підірвала довіру Назара, зв'язавшись із його конкурентами, за що й була вигнана з ганьбою не лише з фірми, а й з міста.

Два роки про цю жінку не було чути. Два роки я жила в тиші та спокої, не думаючи про те, що якась жінка постійно крутиться біля мого чоловіка та тягне до нього свої рученята.

І ось тепер Аннет тут, на одному з найбільш масштабних заходів країні.

— Я подбаю про це. Тобі не можна відвертати увагу.

Назар швидко зникає за імпровізованими дверима великою гримеркою.

Кусаю губи, знову смикаюсь на стільці. Гриша крутиться навкруг мене, продовжуючи перевтілювати мене в блискучого лебедя-нареченої.

Моє волосся покрите товстим шаром прозорого гелю, тож почухати сверблячу шкіру за вухом не має можливості. Пух та пір'я, яке кріплять на мої щоки, лоскоче ніс, ледь вдається стримуватися та не чхати. Клей для блискучих каменів, якими обклеюють брови, дуже стягує тонкі волоски.

Попри відчутний зовнішній дискомфорт, подумки мене більше турбує зовсім інше. В голові як заведені шестерні крутяться думи про те, чому ж ця гадина з'явилася саме сьогодні. Вона планує якусь підставу? Хоче зіпсувати мій тріумф?

Нервово тарабаню пальцями по пластиковому стільцю, смикаю ногою. Коли Гриша оголошує, що з макіяжем та зачіскою закінчив, я з радістю схоплююся з насидженого місця.

Дівчатка, які допомагають одягатися, вже чекають на мене з нарядом у руках. Прошу у них дві хвилини, щоб збігати до туалету.

— Дуже тисне сечовий міхур, — театрально прикладаю руку до низу живота, танцюючи босими ногами по підлозі.

— Тридцять секунд, — командує координатор показу.

Несусь серед інших гримерних столів у бік коридору. Ніхто не реагує на мою блискучу голову у поєднанні зі звичайною майкою та спортивними штанами. Усі, хто працює на модних показах, які давно звикли до такого роду видовищ.

Усміхаюся всім дівчаткам, яких бачу тут. Зовні я сама ввічливість та доброта, але подумки я та ще мегера. Деяким «колегам» бажаю сьогодні на подіумі як мінімум підвернути ногу.

Я досі не забула, як блондинка Міна підсипала скло в мої туфлі, а брюнетка Жанна підрізала мій корсет таким чином, щоб під час ходьби він сповз униз та оголив перед усіма глядачами мої груди.

Модель бізнес жорсткий. Дівчата, попри свою тендітність та досить часто ангельський погляд, у душі, ті ще хижаки. Кожна готова вигризти зубами місце під сонцем. І я не виключення.

В обличчя ми — подруги, за спиною — гримучі змії. Дружити тут можна лише поки ви з подружкою перебуваєте на одному рівні. Як тільки тобі випадає шанс піднятися вище, відразу стаєш її ворогом номер один.

Гострі язики колишніх подруг швидко розносять усі твої таємниці по жовтих газетках, завзято плюють у спину, коли ти опиняєшся хоч трохи краще, ніж інші.

Повертаю вправо. Заповітні двері туалету за п'ять метрів. Але побачивши біля них Назара та Аннет, я одразу повертаю назад за кут.

Обережно виглядаю зі свого укриття. Вслухаюся в їхню розмову. Не в моїх правилах ховатись. Зазвичай я мчу на всіх парах мчу в гущу подій, але зараз...

Розгубленість в очах Назара, яку я раніше ніколи не бачила, мене чомусь зупиняє. Він стоїть навпроти Аннет та тримає в руці чиюсь фотографію.

— Нашому синові, Горський, рік та чотири. Звати Мир, Мирослав. І нам потрібні гроші. Багато грошей.

Насилу вдається стримати сміх. Ця жінка божевільна. Прийти до Горського та просити милостиню. Що там за такий чоловік недолугий у Баженової, що жінка приходить жебракувати до колишнього боса?

Та чи не соромно їй? Тисне на жалість використовуючи маленьку дитину.

Розпростовую зігнуту спину та виходжу зі свого укриття.

— Оце так зустріч кого дверей вбиральні! Кого, кого, а тебе, Аннет, тут побачити я точно не хотіла.

— Вітаю, Кароліна. Рада, що ти до нас приєдналася.

Кидаю у бік блондинки мимохідь глузливий погляд, повністю зосереджуючи увагу на своєму чоловікові.

— Все добре? — струшую з його піджака невидимі порошинки, торкаюся гладко виголеного підборіддя.

Складка між його бровами стає глибшою, звужуються очі.

— Я ж казав, Кароліна, сам розберуся. Повертайся до гримерки. Показ ось-ось розпочнеться. — голосно карбує Горський.

Підтискаю невдоволено губи. Знову цей його командний тон, та ще й перед Баженовою. Бісить. Я вже готова влаштувати скандал, але судина, що роздулася на шиї чоловіка, привертає мою увагу.

За роки нашого шлюбу я встигла помітити, що вона стає помітною лише в тому випадку, коли чоловік страшенно злий. Всі, хто знає про цей маячок, вважають за краще усунутись та перечекати бурю десь в іншому місці.