Небезпечний - Ніколь Кові

СОФІ КЕРР
 

-Тримай свій телефон.-гаркнула, зайшовши до студії і сунула Ремі його мобільний.

-Софі...-зітхнув він і відклав телефон на стіл. Рука Ремі торкнулась мого плеча, та я її скинула.

Я була у відчаї. Плакала цілу ніч. Я жаліла себе.

Нік був моїм хлопцем, та замість захищати мене - втік. Ремі був моїм другом і замість допомогти мені - пішов. Вони обидва кинули мене самотужки розбиратись з монстром. Я вмить відчула себе одинокою.

В голові все крутились слова Кемерона.

Дійсно, якби на його місці був хтось інший? Якби мене згвалтували чи побили? Нік і Ремі всеодно б мене кинули?

-Мене не буде кілька днів.-повідомила я і зібралась покинути салон.

-А як же твої клієнти?-запитав Ремі і я обернулась.-А як же я, Софі?-додав він. Його болючий вираз обличчя мене збив з пантелику.-Що сталось, Софі?-вже тихіше запитав він і на моїх очах зібрались сльози.

-Ви кинули мене, Ремі! Ви всі кинули мене! Ти і Нік! Ви боїтесь клятого Тернера як вогню, а він просто людина! Він такий же як і ви! Де ваша мужність? Невже жоден з вас не ладен захистити дівчину?!-кричала я, а сльози лишали солоні доріжки на щоках.

-Що він з тобою зробив?-болісно запитав Ремі і я похитала головою.

-Нічого.-відповіла я.-Поки що нічого.

Я була впевнена, що мої слова вірні. Цього разу я змогла втриматись на плаву, але наступного... Кемерон ще в першу зустріч дав зрозуміти чого йому від мене треба. Він дізнався моє прізвище, де я живу, звідки родом. Цю інформацію Тернер дістав за одну ніч. Тож не варто думати, що я зможу ховатись від нього кілька тижнів чи місяців. Він ось-ось зʼявиться і буде домагатись свого.

Я вийшла з салону, витираючи рукавами чорної кофтинки сльози. Хотілось швидше повернутись додому, влягтись під ковдру і забути про все, що зі мною відбулось за ці два дні.

Та зрештою мені не судилося цього зробити. На телефон прийшло повідомлення. Я поглянула на екран, впевнена що це Нік. Хотіла заблокувати його, та ні... це був зовсім інший номер.

«Лишилось два тижні, солоденька.»

Чорт... я по вуха в багні.

________________________

КЕМЕРОН ТЕРНЕР
 

-Друже, ти навіть не уявляєш, хто викликає тебе на бій!-крикнув Шелбі, схопившись зі сходів, щойно я вийшов з авто. Я буквально засинав на ходу і мене не цікавили бої.

-Не сьогодні, Шелбі.-відповів я, відчиняючи двері.

-Що з тобою?-не розумів друг, заходячи до квартири.

-Цілу ніч просидів в барі.-відповів я і друг закотив очі.

-Навіщо тобі та Софі? Ти через неї став якийсь дивний!-не розумів Шелбі. Я повернувся до нього, одарувавши холодним поглядом.

-Це не через неї.

-Кем, я знаю тебе тисячу років. Та дівка забила тобі всі баки. Ти як зачарований - бігаєш навколо неї, стежиш. Ще й той Нік. В нас і так було багато проблем через нього.

-Не лізь у мої справи, брате.-попередив я і той знизав плечима.

-То мені відмінити бій?-запитав він, розуміючи, що я не в настрої.

-Так.-підтвердив я, навіть не бажаючи знати, хто хотів отримати струс мозку від мене сьогодні.

-Зрозумів.-трохи ображенно відповів друг і вже хотів йти, але я його зупинив.

-То що там з Софі?-запитав я і той закотив очі.

-Я ж кажу - ти залежний від неї.-зітхнув він.-Сьогодні вона не працювала. Лише на кілька хвилин зайшла до салону і повернулась додому.

-Продовжуй за нею наглядати.

-Добре.

Наша розмова на тому була закінчена і Шелбі пішов. Я ж вирішив прийняти душ і коли нарешті впав на ліжко, просто заснув, ні про що не думаючи.

Ніч в барі з пересічними красунями мала запевнити мене, що пташка мені не потрібна. Я більше не маю за нею бігати, не маю турбуватись. Нехай зустрічається з боягузом Ніком, тільки залишить мою голову в спокої.

Не знаю скільки годин я проспав, та коли відкрив очі від стуку в двері, за вікном вже було темно. Ігноруючи гостя, я перевернувся на інший бік, та стук не припинявся.

Я здер себе з ліжка, натягнув спортивні штани та пішов до дверей. Відчинивши їх, перше що я відчув - холодний листопадній вітер.

Після сну я ще погано орієнтувався і не одразу помітив гостя.

-Привіт.-тихо почала Софі. Її біле волосся було розпущене і хвилями спадало на плечі. На ногах вільні блакитні джинси, конверси та чорна толстовка. Вона тремтіла від холоду і натягувала рукава кофти на пальці, аби міцніше вкутатись в річ.

Я оперся плечем об дверну коробку і сунув руки в кишені.

-Чого прийшла?-запитав я, пропустивши момент того, як вона дізналась де я живу. Та це явно було не складно. В Паялі кожна бродяча собака знала де мене знайти.

-В мене є до тебе справа.-тихо відповіла Софі.

Від її голосу по тілу розійшлось приємне тепло і я ледь тримався аби не поцілувати її солодкі губи просто зараз. В голові вже була купа думок, чому вона тут і чого хотіла. Та я вперто їх ігнорував концентруючись лише на її мініатюрному тілі. Вона провокувала мене на необдумані дії...

-Нехай у*бок вирішує твої справи.-відповів я і Софі ледь не розплакалась. Дивно, але мене це зачепило.

-Будь ласка, Кемерон, допоможи мені.-ледь вимовила вона і по щокам побігли сльози. Я стиснув зуби і в ту ж секунду, схопив її за ремінь на джинсах, підтягуючи до себе.

-Ти ж знаєш, що я нічого не роблю просто так?-запитав я її майже в губи і Керр кивнула.-Ти готова до будь-якої ставки?-уточнив я і кутик моїх губ піднявся вверх. Тіло Софі здригалось, а волосся розвивалось від вітру. Я майже не бачив її обличча, бо в будинку було темно, а світла від вуличного ліхтаря геть не вистачало. Та я відчував цей приємний аромат, який так запамʼятався мені ще з першої зустрічі.

Блондинка кивнула головою, даючи позитивну відповідь на моє питання і я облизнув губи.

-Тоді заходь.