Ціна помилки - Ruslan B

Вони йшли зимовими вулицями. Він оглядав кожен куток, кожне вікно, кожну людину. Вона ж йшла з похмурим виглядом. Що вона думала? Що змушувало її очі заблищати якимось дивним вогником? Чому серце так билося швидко? Де поділися всі думки з голови, котрі ще так мучили цілий ранок? Що це за нове якесь відчуття, котре забирає розум і розпирає дихання?

Радик ішов спокійно, хоча його переповнювало якесь не зрозуміле відчуття. «Боже, що я тут роблю? – питав себе хлопець. – Для чого все це? А може це просто сон? Невже це мені не сниться? Невже це все насправді? Невже це зі мною зараз відбувається?...»

Так минуло всі три зупинки в повному мовчанні і тиші. Кожен намагався зрозуміти, що ця зустріч для нього означає. Чому така зміна різко відчутна в серцях. І хоч вони мовчки дивилися одне на одного все було і так ясно, що щось не так як завжди.

– Ну от ми і прийшли! –  нарешті почувся голос дівчини.

– Гарно тут! –  захоплено сказав Радик. – Ти тут живеш?

– Так, з татом! Проходь! Зараз лише одинадцята, тому що робити будеш?

– Не знаю… а … коли прийде?

– Ввечері! Пізно! Так що лягай спати! Там твоя кімната. – і вона вказала рукою на двері з права в кінці коридору.

– Дякую тобі! Але я ще спати не хочу! Надто рано!

– Нічого собі рано! Ти ж з дороги, та ще й пішком скільки йшов!

– Три зупинки! Це мало! Дуже мало! Якигось два кілометри.

– Досить! Я б сказала навіть більше ніж досить!

– Це дуже мало! Я більше ходив! Завжди! Це здорово!

– Ага і потім ледь дихаєш!

Хлопець пройшов до кімнати вказаної Веронікою і поклав сумку біля порога. По середині стояло велике ліжко. З боку  по ліву сторону висіла на стіні велика картина. Це була картина (ясна річ не оригінал) якогось італійського художника на тему Данте «Божественна комедія». Сюжет був саме таким, що Данте з Вергілієм розмовляють з одним із «мешканців» пекла. У кутку стояла тумбочка. По середині на підлозі лежав великий темно–червоний килим. Вікно виходило на внутрішню частину двору, тому хлопець бачив лише те, що там робило і аж ніяк не вечірні вулиці великого міста. Радик пройшов кілька кроків, поглянув у вікно, оглянув картину і посміхнувся. Так, цей сюжет йому знайомий. Він страшенно любив цей твір. І тепер ця картина бавила око.

– Ну, якщо хочеш щось їсти то… Коротше, на кухню пройдеш.

– Дякую! Я б не проти випити гарячого чаю.

– Тоді роздягайся і ходи на кухню. – дівчина вказала на двері рукою.

Радик скинув куртку, з сумки витягнув інші штани, переодягнувся і вийшов з кімнати.