Сучасна проза - читати книги

отсутствует

У повісті-хроніці І. С. Нечуя-Левицького (1838– 1918) з неперевершеним гумором, іноді навіть карикатурно змальовано життя українського духовенства 20—40-х років минулого століття. Читача захоплюватимуть смішні пригоди і старосвітських, і новітніх батюшок і матушок – численні «гарбузи» Балабухи,

Ми, українці, не в тім'я биті. Ось, наприклад, один хлопець довго вештався світами, навчився усіляких див, а потім осів у Англії та взявся учити тамтешнє жіноцтво латиноамериканських танців. Та так добре, що до нього потяглися молоді бразилійки, аргентинки… Одне слово, талановитий був хлоп.

Перед вами пригодницька сага, в якій йдеться про мовчазні гори, пекучі джунглі та холодну пустелю. Це книга про далекі екзотичні краї, де відчайдушні головорізи з легкістю випотрошать тельбухи необережних мандрівників, підловивши їх при перетині кордону, де грізні андійські демони потай прослизають

Біографічний твір відомої письменниці з часів 1 Світової війни Текст взято з журналу «Вітчизна», №2-3 за 1989 рік.

«Діви ночі» — один з найвідоміших бестселерів української літератури. За визначенням критиків — це перша українська кримінальна повість, написана за всіма законами жанру. Світ повій і кримінальних злочинців, партійних босів і збоченців — все це знайдете саме у «Дівах ночі». І нарешті в повному, а

«Я прожив у Москві майже два роки, і то було чи не найщасливіші мої часи. Мабуть, саме з цієї причини в моєму романі стільки злості й чорної невдячності. Я досі не знаю, що в ньому більше важіть: втрачені можливості чи здобуті примари.»

Сей-шьонаґон (966 – 1017) – відома японська письменниця. Її «Записки в узголів’ї» – один з кращих творів доби Хейан (794 – 1185), написаний у жанрі дзуйхіцу – філософського ліричного есе, сповіді. Особливістю цього оригінального есеїстичного жанру літератури середньовічної Японії була необмежена

Військова драма, заснована на мемуарах майора військово-повітряних сил США Мері Дженнінґз Геґар, яка відпрацювала три відрядження в зоні бойових дій в Афганістані. Вона була пілотом пошуково-рятувального вертольота й під обстрілами Талібану вивозила з поля бою поранених солдатів. Навіть коли

…Вони довго сиділи, ніби боялися вийти на вулицю, і, мнучи обличчя в долонях, як пластилін, розповідали, як їм гидко й страшно від самих себе: запрошували побути з ними в їхньому аду. Потримати їх там за руку. Вточити їм трошки живої крові: їхня власна вже була перетворена і, напевно, мусила