З ким би побігати - Давид Гроссман

Судоми ридання пробігли по його обличчю, і Тамар подумала, що завжди, скільки себе пам’ятає, це вона була старшою в їхній родині.

— Проїхали, Ватсоне... Тікай сама. Просто зараз. Утікай, поки ще можеш. Тебе він не чіпатиме. З тобою в нього немає нічого спільного.

— Але чому не вийде? — пристрасно зашепотіла Тамар. — Я все розрахувала. Я купу книжок прочитала про це. Я вже кілька місяців готуюся. Купу людей розпитала. Я взагалі... Шаю, любий, це важко, страшенно важко, просто жахливо, але це можливо. Іншим же вдавалось, і нам вдасться. Ти з цього виберешся. Тільки не здавайся. Будь ласка!

Вони вийшли на площу. Їм слід було замовкнути, але вони були занадто збуджені. Не дивлячись на Тамар, Шай хитнув головою:

— Ти з глузду зсунулась, ти просто не розумієш, у що нас втягуєш! Це не іспит. Тут зубріння не допоможе. Ти уявлення не маєш, що таке ломка. Адже я... я вбити можу.

Тамар зупинилася, схопила його за плече, розвернула до себе обличчям:

— Ти уб’єш мене?

Він довго дивився на неї, і лице його тряслося від зусиль не розридатися.

— Ось так, Тамі... Я не той, кого ти знала...

На площі вони знайшли місце в затінку, біля банку. Шай вийняв гітару, розкритий футляр поклав долі. Потім сів на маленьку кам’яну лавицю, настроїв інструмент.

Коли він заграв, її душа, всупереч усьому, сповнилася радістю.

Люди зупинялися. Дехто навіть пам’ятав Тамар за минулими виступами. Інші впізнавали Шая. І перш ніж вона почала співати, довкола зібрався чималий натовп. Віддалік, біля бар’єру, стояли двоє рослих поліцейських, яких можна було прийняти за близнюків, такі вони були схожі у своїй уніформі. Тамар зраділа їм, усміхнулась очима, і поліцейські відгукнулись усмішками. Один легенько штовхнув іншого ліктем, і обоє покволом рушили в їхній бік. Тамар вирішила, що заспіває «Сюзанну», з якою почала свою недовгу кар’єру вуличної співачки. І як завжди, досить було зазвучати її голосу, натовп почав зростати, і незабаром їх із Шаєм уже обступали п’ятьма колами слухачі.

Погляд Тамар зачепив картату сорочку Міко, що мигтіла у двох задніх рядах. Шишако вона не бачила, і це її занепокоїло.

Тамар доспівала і розкланялася під аплодисменти. Люди підходили ближче, монети летіли у футляр. Подружня пара відрядила кинути п’ять шекелів свого синочка — малюка в коротеньких штанцях, хлопчик підійшов до артистів, засоромився і кинувся назад до батьків, ті виштовхнули його вперед, і він ризикнув — під веселі оплески. Тамар змусила себе солодко усміхнутися, але всі її душевні сили зосередилися на тому, що мало бути далі. Шай ніяк не реагував. Їй здавалося, що він відключився, забув про все, чи то вручивши їй свою долю, чи то наплювавши на неї.

Мазнувши по ньому поглядом, Тамар з відчаєм подумала: «Я сама!» Дінка встала, потягнулася всім тілом і знову лягла. Та одразу ж схопилася, мовби відчуваючи нервозність Тамар.

— «Урок Бать...» — почала Тамар і затнулася. — «Урок Батьківщини».

Шай зіграв вступ. Тамар відчула, як стиснувся в горлі голос, закашлялась. Шай знову заграв вступ. Вона заспівала про селянина, який іде за плугом на старенькій картинці, що висить у класі на стіні. А позаду — кипариси, бліде спекотне небо і земля...

Тамар доспівала перший куплет і почала слухати гітару, навіть не помітивши, коли Шай відійшов од відомої мелодії і кілька хвилин імпровізував, немов шепотів щось, призначене тільки для неї. Це була тиха і ласкава музика, щось подібне до його власного плачу, що пробрався в ностальгічну пісеньку про наївну країну, якої вже немає, якої, можливо, ніколи й не було. І потім так само обережно Шай повернувся до мелодії пісні. Тамар підвела голову й облизала губи, побачивши Міко, що стояв за спиною літньої жінки. З дивною мрійливістю Тамар дивилася на неї і думала, яка вона гарна: струнка, срібне волосся зібране у вузол, немов виточене обличчя злегка вкрите зморшками, що виказували сильну вдачу, блакитні очі сяють. Тамар уявила пальці Міко, що швидко відкривають застібку її сумочки і порядкують всередині. Газета, яку той тримав у другій руці, приховувала його долоню від людей поруч. Тамар у відчаї повернула голову, шукаючи поглядом Шишако. Де він ховається? Де затаївся?

Тамар урвала пісню на півслові і закричала:

— Злодій! Злодій! Картатий! Поліція!

В очах Міко промайнули, змінюючи одне одного, здивування, ненависть і люте знущання. Хапати його ніхто не ризикнув, але люди зрушилися, затиснувши його в пастку зі своїх тіл. Поліцейські рвонулися в його напрямі. Люди закричали, почалася штовханина. Тамар схопила Шая за руку і смикнула. Він важко підвівся. Дінка, збита з пантелику, кидалася між ногами в натовпі. Тамар гукнула, щоб Шай тікав. Він послухався, але рухався так повільно, ніби хотів, щоб його схопили. Дінка Гвалтувала, Тамар, не