Вулик - Каміло Хосе Села

— Давно чекаєш?

— Ні, ще й п’яти хвилин немає. Що сталося?

— Зараз скажу, тільки спершу зайдімо сюди.

Вони заходять до якоїсь пивнички й сідають за стіл у віддаленому темному закутку.

— Ось читай.

Вентура запалює сірника, щоб дівчина могла читати.

— Ну й ускочив твій приятель у халепу!

— Саме тому я тобі зателефонував.

Хуліта замислюється.

— Що ж він тепер робитиме?

— Не знаю, я його не бачив.

Дівчина бере хлопця за руку й глибоко затягується.

— Біда та й годі.

— Так, до худого собаки всі блохи чіпляються... Я подумав, добре було б, якби ти навідала його сестру, вона живе на вулиці Ібіси.

— Але ж я з нею не знайома!

— Байдуже, скажеш, що ти від мене. Варто поїхати просто зараз. У тебе є гроші?

— Ні.

— Ось тобі два дуро. Візьми таксі туди й назад — що швидше ми це зробимо, то краще. Треба його десь сховати, іншого виходу немає.

— Так, але... Ми самі не вскочимо в халепу?

— Не знаю, але іншого виходу немає. Якщо Мартін побачить, що всі відвернулися від нього, то може накоїти дурниць.

— Гаразд, як хочеш.

— Ну, то йди.

— Який номер будинку?

— Не знаю, якщо підніматися вулицею Нарваеса з лівого боку, то це на розі другої вулиці, що її перетинає,— назви я не пам’ятаю. Дім стоїть на протилежному, парному боці, одразу за перехрестям. Її чоловіка звати Гонсалесом, Роберто Гонсалесом.

— Ти чекатимеш на мене тут?

— Так, лише забіжу до одного приятеля — він дуже впливова людина, а за півгодини знову буду тут.

Сеньйор Рамон розмовляє з доном Роберто, котрий не пішов на службу — відпросився по телефону в свого шефа:

— Це дуже нагальна справа, доне Хосе, запевняє вас — дуже нагальна і неприємна. Самі знаєте, я ніколи не відпрошуюся з роботи без поважної причини. Йдеться про сімейну справу.

— Гаразд, можете не приходити, я скажу Діасові, щоб він наглянув за вашим відділом.

— Щиро вам дякую, доне Хосе, Господь винагородить вас за вашу милість. І я постараюся бути гідним її.

— Пусте, чоловіче, пусте, ми повинні допомагати одні одним, як добрі друзі, головне, щоб ви залагодили свою справу.

— Щиро дякую, доне Хосе, можливо, все владнається...

У сеньйора Рамона заклопотаний вигляд.

— Що ж, Гонсалесе, коли вже ви мене про це просите, я притулю його в себе на кілька днів, але потім йому доведеться шукати інше місце. Звісно, тут порядкую я, та якщо Пауліна дізнається, вона оскаженіє.

Мартін дибає довгими алеями цвинтаря. Біля дверей каплиці священик читає ковбойський роман. Під лагідним промінням грудневого сонця цвірінькають горобці, перелітаючи з хреста на хрест, погойдуючись на голому вітті дерев. Доріжкою на велосипеді їде дівчинка, наспівуючи ніжним голоском невигадливу модну пісеньку. А навкруги — благословенна тиша. На серці в Мартіна невимовне блаженство.

Петрита розмовляє зі своєю хазяйкою, сеньйорою Філо.

— Що це з вами, господине?

— Нічого, малюк захворів, сама знаєш.

Петрита лагідно всміхається.

— Та ні, хлопчик здоровий. А от з вами щось негаразд.

Філо підносить до очей носовичка.

— Це життя завдає стільки прикростей, люба, ти ще надто молода, щоб це зрозуміти.

Ромуло у своїй букіністичній книгарні читає газету.

«Лондон. Московське радіо повідомляє, що кілька днів тому в Тегерані відбулася конференція за участі Черчилля, Рузвельта й Сталіна».

«Цей Черчилль — справжній диявол! У такому віці носиться по світу, мов хлопчисько!»

«Головна ставка фюрера. В районі Гомеля, у центральному секторі Східного фронту, наші війська залишили населені пункти...»

«Ти ба! Здається, справи у них кепські!»

«Лондон. Президент Рузвельт прибув на острів Мальту на своєму