Майстер і Маргарита - Михайло Опанасович Булгаков
— Голими?
— Ні, прокураторе, — команда узяла із собою на цю мету хітони. На пальці похованим було надіто кільця. Єшуа з одною насічкою, Дисмасові з двома й Ґестасові з трьома. Яму закрито, привернуто камінням. Пізнавальний знак Толмаєві відомий.
— Ах, якби я міг передбачити! — зморщившись, промовив Пилат. — Адже мені треба було побачити цього Левія Матвія…
— Він тут, прокураторе!
Пилат, широко розширивши очі, дивився якийсь час на Афранія, а тоді сказав так:
— Дякую вам за усе, що зроблено в цій справі. Прошу вас завтра прислати до мене Толмая, оголосити йому заздалегідь, що я задоволений ним, а вас, Афранію, — тут прокуратор дістав з кишені череса, що лежав на столі, персня й подав його начальникові таємної служби — прошу прийняти це на згадку.
Афраній вклонився, сказав:
— Велика честь, прокураторе.
— Команді, що провела поховання, прошу видати нагороди. Сищикам, які впустили Юду — догану. А Левія Матвія зараз до мене. Мені потрібні подробиці в справі Єшуа.
— Слухаю, прокураторе, — озвався Афраній і став відступати й кланятися, а прокуратор плеснув у долоні й заволав:
— До мене, сюди! Світильника в колонаду!
Афраній вже йшов до саду, а за спиною Пилата в руках служників вже мерехтіли вогні. Три світильники на столі з’явилися перед прокуратором, і місячна ніч відразу відступила до саду, немовби Афраній повів її за собою. Замість Афранія на бальконі постала маленька й худа людина поруч із велетенським кентуріоном. Цей другий, вловивши погляд прокуратора, відразу відступив до саду й зник.
Прокуратор вивчав прибулу людину пожадними й трохи сполошеними очима. Так дивляться на того, про кого чули багато та хто нарешті з’явився.
Прибулий чоловік, років під сорок, був чорним, обірваним, обліпленим засохлим багном, дивився вовкувато, спідлоба. Словом кажучи, він був дуже непоказним і радше скидався на міського жебрака, яких чимало юрмиться не терасах храму або на базарах галасливого й брудного Нижнього Міста.
Мовчання тривало довго, і порушено воно було дивною поведінкою приведеного до Пилата. Він перемінився в лиці, хитнувся і, якби не вхопився брудною рукою за край столу, впав би.
— Чого це ти? — запитав його Пилат.
— Нічого, — відповів Левій Матвій і зробив такий рух, наче щось проковтнув. Худа, гола, брудна шия його здулася й знову спала.
— Чого ти, відповідай, — повторив Пилат.
— Я втомився, — відповів Левій і понуро поглянув у підлогу.
— Сядь, — промовив Пилат і вказав на крісло.
Левій недовірливо поглянув на прокуратора, рушив до крісла, злякано поглянув на золоті бильця та сів не в крісло, а поруч із ним.
— Поясни, чому сів не в крісло? — запитав Пилат.
— Я брудний, я його завожу, — сказав Левій, дивлячись у землю.
— Зараз тобі дадуть їсти.
— Я не хочу їсти, — відповів Левій.
— Навіщо ж брехати? — запитав тихо Пилат. — Ти ж, певно, не їв цілий день, а може навіть більше. Ну, добре, не їж. Я прикликав тебе, щоб ти мені показав ножа, який був при тобі.
— Вояки відібрали його мені, як заводили сюди, — відповів Левій і додав понуро: — Ви мені його поверніть, мені його треба віддати хазяїнові, я його вкрав.
— Навіщо?
— Щоб мотузки перерізати, — відповів Левій.
— Марк! — крикнув прокуратор, і кентуріон ступив під колони. — Ножа його мені дайте.
Кентуріон вийняв з одного з двох чохлів на поясі брудного хлібного ножа й подав його прокураторові, а сам відійшов.
— А в кого взяв ножа?
— У хлібній крамниці біля Гевронської брами, як увійти до міста, зразу ліворуч.
Пилат подивився на широке лезо, спробував пальцем, чи гострий ніж, навіщось, і сказав:
— За ножа не турбуйся, ножа повернуть до крамниці. А тепер мені треба друге: покажи хартію[359], яку ти носиш із собою та де записані слова Єшуа.
Левій з ненавистю поглянув на Пилата й всміхнувся такою недоброю усмішкою, що обличчя його спотворилося внівець.
— Усе хочете відібрати? І останнє, що маю? — спитав він.
— Я не сказав тобі — віддай, — відповів Пилат, — я сказав — покажи.
Левій покопирсався за пазухою й витяг сувій пергамену. Пилат узяв його, розгорнув, розстелив між вогнями і, щулячись, став вивчати малорозбірливі чорнильні знаки. Трудно було зрозуміти ці кострубаті рядки, і Пилат морщився й схилявся до самого пергамену, водив пальцем рядками. Йому вдалося однак розібрати, що записане являє собою незв’язний ланцюг якихось висловів, якихось дат, господарчих нотаток та поетичних уривків. Дещо Пилат прочитав: «Смерти немає… Учора ми їли солодкі весняні бакуроти…»[360]
Ґримасуючи від натуги, Пилат мружився, читав: «Ми побачимо чисту річку життя… Людство споглядатиме на сонце крізь прозорий кристал…»
Тут Пилат здригнувся. В останніх рядках пергамену він розібрав слова: «… більшої вади… боягузтво».
Пилат згорнув пергамен і рвучким рухом подав його Левієві.
— Візьми, — сказав він і, помовчавши, додав: — Ти, як бачу, книжна людина, й годі тобі, самотньому, ходити в жебрацькій одежі без притулку. Я маю в Кесарії велику бібліотеку, я дуже багатий і хочу взяти тебе на службу. Ти будеш розбирати і зберігати папіруси[361], будеш ситий та вбраний.
Левій підвівся й відповів:
— Ні, я не хочу.
— Чому? — темніючи на лиці, спитав прокуратор. — Я тобі неприємний, ти мене боїшся?
Та сама негарна усмішка спотворила обличчя Левія, і він сказав:
— Ні, тому що ти боятимешся мене. Тобі не так вже легко буде дивитися мені у вічі після того, як ти його вбив.
— Мовчи, — відповів Пилат, — візьми грошей.
Левій заперечно похитав головою, а прокуратор вів далі:
— Ти, знаю, вважаєш себе учнем Єшуа, та я тобі скажу, що ти не засвоїв нічого з того, чого він тебе навчав. Бо якби це було так, ти доконче взяв би в мене що-небудь. Май на увазі, що він перед смертю сказав, що нікого не винує, — Пилат значущо підніс пальця, обличчя Пилата сіпалося. — І сам він неодмінно узяв би що-небудь. Ти жорстокий, а той жорстоким не був. Де тобі податися?
Левій раптом наблизився до столу, сперся об нього обома руками і, дивлячись розпломенілими очима на прокуратора, зашепотів йому:
— Ти, ігемоне, знай, що я в Єршалаїмі заріжу одну людину. Мені хочеться тобі це сказати, щоб ти знав, що крови ще буде.
— Я також знаю, що вона іще буде, — відповів Пилат, — своїми словами ти мене не здивував. Ти, звичайно, хочеш зарізати мене?
— Тебе мені зарізати не
