На білому світі - Микола Якович Зарудний

— У тебе якісь неприємності? — Жінка провела рукою по неголеному обличчю Платона.— Хоч би що сталось, не переживай. Знову з Колядою сварився?

— Ні. Мене образила ти…

— Я?

— Ти. До тебе приходила Христя?

— Горобцева дружина? Приходила. І Маланка приходила, і…

— Чому ж ти свої думки звіряєш не мені, а стороннім?

— Я не збагну, про що ти говориш? — насторожилась Наталка.

— Ти сказала Христі, що не хочеш реєструвати свого шлюбу зі мною? Сказала? — доскіпувався Гайворон.

— Сказала, ну й що? Хіба доказом кохання є загсівська печатка?

— Ні, але я не хочу, щоб про мене і про тебе погано думали. Не хочу, щоб про нас говорили, ніби ми «збіглись», як на станції, ніби я тебе «підчепив», ніби…

— Невже це говорила Христя? — щиро засміялась Наталка.— Коментарі до наших стосунків не дуже точні, але злі.

— Ми живемо серед людей, Наташо.

— Мене зовсім не турбує, що подумає Христя чи Маланка.

— Але я теж думаю… і ці думки не дають мені спокою,— глухо промовив Платон.

— Що тебе тривожить?

— Я не впевнений, що ти залишишся тут… Якогось дня раптово поїдеш звідси так, як і приїхала.

— Ну що ти говориш? — Наталка з докором подивилась на чоловіка і відійшла до вікна.

— Якщо це не так, то ми повинні розписатись і… щоб усе було по закону… І весілля треба справити,— додав після паузи.

— Моє весілля вже було… А штампи в паспортах не заважають тисячам людей розлучатись. І взагалі — облишмо цю розмову, Платоне.— Жінка хотіла вийти, але Гайворон зупинив її.

— То, може, й ти сюди на екскурсію приїхала?

— Платоне! Як ти можеш так?

— А я не знаю твоїх думок,— відмахнувся.

— Ти не знаєш? — Наталка журно похитала головою.— Я не таїла від тебе нічого. І я не винна, що ти сліпий.

— Ти не роби з мене дурня! Я хочу знати все, все… Платон не доказав, що він хоче знати, що мучить його, бо в кімнату вбіг Васько і, заступивши Наталку своєю худорлявою постаттю, прошептав:

— Не кричи на неї, не кричи.

Платон взяв фуфайку, вийшов з хати. Пройшов повз вікно і не оглянувся.

— Вечерю візьми, на всю ж ніч ідеш! — гукнула вслід жінка.

Пішов.

— Чого він кричав на тебе? — запитав хлопчик.

— Він не кричав, Васю,— посміхнулась.

— Я чув.— Васько помовчав, а потім порадив: –— То розпишись з ним… І весілля хай буде в нас. Музики і дружки…

Наталка міцно пригорнула його до себе і несподівано весело сказала:

— Давай телевізор встановимо!

Вони вдвох ще раз прочитали інструкцію і прийшли до висновку, що без Платона не обійтись: треба ж поставити антену на хаті. Та хіба міг Васько чекати, поки повернеться з роботи брат?

— Я швидко! — гукнув Наталці і, схопивши книжечку-інструкцію, побіг.

Наталка не могла забути розмови з Платоном. Невже кілька слів, що вона жартома сказала про своє заміжжя Христі, могли так його вразити? «Я не впевнений, що ти залишишся тут… То, може, й ти сюди на екскурсію приїхала?» — ятрять душу чоловікові слова. Як він міг сказати таке? І це після того, що вона сама приїхала до нього, залишивши батьків та, може, ризикуючи своїм життям… І він ще сумнівається! Йому потрібна печатка!

А що, коли… Ні, ні. Наталка відганяє від себе настирливу думку. Але вже не можна позбутись її. Може, Платон просто шукає зачіпки, щоб розлучитися? Чому вона раніше не подумала про те, що в нього не лишилось ніяких почуттів до неї? А коли приїхала, Платонові не вистачило сміливості сказати про це…

Тепер Наталка зв'язувала уривки розмов з Галиною, Христею, все, що чула за ці тижні про Степку. Згадала про свою зустріч з нею в лікарні… Степка й не приховує, що любить Платона. А він? Як необачно зробила вона, що приїхала непрошеною, довірившись своїй наївній дівочій мрії… Хіба зрозуміє Платон, що не загсівська формальність стримує її від шлюбу, а відчуття власної фізичної неповноцінності. Жінка більш за все боялась стати тягарем для Платона і з властивою їй прямотою оцінювала своє становище. В першу-ліпшу хвилину черговий приступ може звалити її з ніг. Хвороба рано чи пізно зітре романтичне забарвлення їхнього з Гайвороном кохання, і настануть важкі, сірі будні.

Ні, не треба було приїжджати сюди. Хай би залишився Платон у мрії, якщо вона не має права на земну, важку любов. І Платон слабодухий, чому він не сказав, що не така дружина потрібна йому? Наталка пригадує, як Гайворони садили картоплю на городі, а вона сиділа на стільчику під грушею, бо навіть заступ був для неї заважким. А вчора вона пробувала сапати. Як не старалась, а гостре лезо сапи стинало зелені сходи. До вечора сяк-так просапала грядку, разом з пирієм вирубуючи й картоплю.

Платон весь час у полі, Васько в школі, і цілими днями сидить Наталка в хаті, на самоті зі своїми думками. Чоловік приходить з роботи стомлений, хоча і намагається не показати цього, пробує жартувати, а вона відчуває, що це робиться тільки для неї.

Ні, не така дружина потрібна Платонові. Йому б таку, щоб хазяйкою люди назвали, щоб зуміла раду дати і городові, і поспівала з молодицями, йдучи з буряків, і дітей народила… Як гнітить оця хатня тиша. Наталка виходить на подвір'я, бере сапу і йде на город. Несміло обсапує кущики картоплі, боячись підрізати їх, вириває бур'ян руками. Під нігті набивається земля, і пучки починають пекти,