З ким би побігати - Давид Гроссман
— Останнім часом ти вживаєш багато нових слів, іноді тебе важко зрозуміти.
І труснула золотистим волоссям. Ось тієї самої хвилини Тамар і усвідомила, що вона вже не з ними, що вона вимагає від них чогось такого, чого вони не можуть, та й не хочуть їй дати. Більше вона не розповідала, просто йшла поруч, принишкла і немов побита, а Ідан з Аді зняли перепинену розмову, яка спокійно потекла вже без неї — неприємний порив вітру пронісся над їхніми головами і вщух. Вона й далі йшла поруч, далі усміхалася їхнім жартам, а гострі крижані ножиці немов вирізали її фігуру, вилучивши її із загальної картинки.
Їдальня спорожніла, зате двір заповнився танцюючими. Музика струмувала по тілах, у нічному повітрі пливли хмарки диму. Хлопець з довгою косичкою, заплетеною з кольоровими стрічками, заграв на гітарі і заспівав:
Маген Давід[56] на друзки розколовся...І всі приєдналися до нього з тихим підвиванням:
Ідеї Герцля вмерли теж давно...А він:
Й під саброю[57] згнили в помийній ямі...А вони відгукнулися, похитуючись з піднятими руками:
Та все точнісінько за планом йде.Тамар стояла коло вікна в порожній їдальні і дивилася у двір. Вони здавалися їй ламкими стеблинками, коли розхитувалися ось так по-дитячому.
Душа моя лиш мріяла спочити І не хотіла гратись у війну, Та служба в нас — обов’язок народу, Я так страшенно армію люблю!І тут хтось дурнуватим голосом загорланив: «Я так страш-ш-шенно армію люблю!!!»
Тримати зброю — привілей мужчини, Йому властиво голови стинать І до могили прямувати сміло, Бо все точнісінько за планом йде.І раптом з усіх боків двору гримнуло несамовитим ревом:
А може, на хрін хай іде цей план?Ще, і ще, і ще раз, і так десятки разів, довго-довго, можливо, півгодини — одне й те саме, як молитва, розпачлива молитва навиворіт. Під кінець уже й Тамар мугикала пісеньку, стояла і мугикала разом з усіма, як усі: «А може, на хрін хай іде цей план?» І картина перекинулася, ставши з ніг на голову, і раптом Тамар ясно зрозуміла, що це саме за ними правда, вони чесні перед собою, це вони зважилися повстати, обуритися, закричати на всю горлянку.
Адже хто вона така в порівнянні з ними? Хороша домашня дівчинка, голова два вуха. А вони, з яким відчаєм відмовляються вони бути частиною цієї цинічної, лицемірної гри, опертої на наживу і грубу силу... На мить вона позаздрила їхній свободі, їхній безстрашній готовності все навколо роздовбати, шугнути в бездонну тугу, відмовитися від рідної домівки, батьків, родини, яка все одно не більше ніж ілюзія, ще один різновид приємного наркотику, що тамує біль і знімає стрес.
Тамар обернулася, щоб піти до себе в кімнату, і наскочила на групу хлопців і дівчат, які заступили їй шлях. Сміючись, вони пританцьовували перед нею, вклонялися, а один кучерявий курдупель з тріо акробатів почав благати:
— О мамма мія! Та я ж тебе досі взагалі не бачив, не знав, що ти існуєш! — У нього було трохи похмуре обличчя і злегка свистячий голос. — Але після того, як ти заспівала... та я зразу затащився! Залишся, побазаримо, га? Ну відкрий нам таємницю: хто ти така? Ну чого ти, га?
Тамар розсміялася: ні-ні!
Вуличний
