Фатальна помилка - Тимур Іванович Литовченко
— То, може, це дейнеки якісь?
— Не дейнеки й не селяни, а козаки.
— Звідки знаєш?
— Відчуваю…
— Ах, відчуваєш!..
«Це добре, що тільки відчуваєш, а не знаєш того напевне», — подумав Цецюра з полегшенням. Але наступні слова селянина змусили його мимоволі здригнутися:
— Лаються вони дивно, пане полковнику! І все якогось Башмакова й Вєділова згадують…
«Вєділова згадували?! Добре, що не знаєш ти, селюче, про кого насправді говорили чужоземні вояки. І взагалі не уявляєш, хто такий Дєділов», — з полегшенням подумав пан полковник. Слідом за тим подякував Остапові та легенько підштовхнув до дверей, мовивши:
— Дякую, ти молодець! А тепер іди собі з Богом, далі ми самі, самі…
– Їх упіймати треба й покарати!.. — почав Остап.
— За що ж карати? Заблукали люди…
— Заблукали?! Та що ви таке говорите, пане полковнику?..
— Так, заблукали. Упіймаємо їх і назад відправимо, звідки вони прийшли.
— Пане полковнику!..
— Все, все, тепер це не твій клопіт! Ти свою справу зробив, заспокойся.
Але Остап ніяк не вгамовувався:
— Пане полковнику, я все зрозумів! Це не перевертень, це вони худобу викрадають, вони людей вбивають!.. Упіймати їх треба…
— Гаразд, гаразд, отак і станеться! А ти додому йди собі, юначе.
Із цими словами Цецюра нарешті виштовхав упертого селюка зі своєї хати та звернувся до козаків, які чекали назовні:
— Виведіть його за межі гарнізону, а потім повертайтеся і збирайте всіх. Через півгодини говоритиму з вами.
Коли козаки нарешті вивели настирливого селянина геть з розташування гарнізону, Цецюра повернувся до себе, повалився на лаву і глибоко замислився. Отже, саме так і розпочалося те, про що Дементій Минович Башмаков написав у посланні, принесеному уявним прочанином Методієм кілька тижнів тому. Отже, отак воно все виглядає: з’явитися непомітно й насамперед паніку серед селян посіяти! Мовляв, перевертень худобу ріже, кров по ночах з людей п’є… А потім козаків чи стрільців дейнеками перевдягнути, щоб ніхто нічого не запідозрив…
Що ж, розумно, дуже розумно! На погляд непосвяченого у таємницю, це ніякі не козаки, ніякі не стрільці — селяни озброїлися реманентом і збунтувалися! Наприклад, через сарану. Або через посуху. А бунт бидла — це справа така: тут почнуть вивалювати свої претензії усі, хто правлінням гетьмана Виговського незадоволений. Після чого не сам лише генеральний писар загинути може… А якщо ясновельможному гетьманові відтоді не можна буде на плече генерального писаря обіпертися…
Так, розумно Дементій Минович придумав, дуже розумно!
Тільки в одному заковика: з Василем Золотаренком як бути? Він же, напевно, весь гарнізон на захист влади гетьманської кине!.. Неодмінно!..
Хоча…
Хоча, подумав Цецюра, доки Хмельницький живий був, то булаву гетьманську хотів залишити не кому-небудь, а тільки синові Юрасику. Що ж до Сомка й Золотаренка, то на них старий гетьман не розраховував. І не тому, що люди вони погані, а тому, що не поступляться один одному. Бо якщо один з них булаву одержить, то інший негайно відняти спробує. І тоді розколють вони козацтво навпіл, а разом з тим і саму Гетьманщину розірвуть. Допустити цього ніяк не можна. А Юрасик малий ще для булави…
Тому-то й вибрав Хмельницький наступником писаря свого генерального Виговського. А Василь Золотаренко, напевно, дотепер мрію про булаву плекає, тільки не каже нікому! Причаївся й мовчить. Напевно, так…
Треба б у такому разі із Золотаренком переговорити, переконати його, що після Хмельницького він мав стати гетьманом, а не цей нездара — генеральний писар Виговський. Отже, проти нинішнього гетьмана збунтуватися — однаково що волю самого Хмеля виконати! Блага справа… Та й немає необхідності йому самому бунт піднімати: вчасно дейнеки з’явилися — на них усе можна списати. Залюбки!..
Одне погано: якщо в засланих «дейнеках» навіть місцевий селянин з десяти кроків чужинців вгадав… Зле це! Ох, і зле…
Ну, але що вже поробиш?! Головне, Дементій Минович через Методія грошенят надіслав багацько, не поскупився. А з грошиками будь-який бунт розпалити можна. Тут головне — бидлу пригорщу срібла вчасно підкинути — і справу зроблено! Бидло зараз неврожаєм і податками вимотано, тож не тільки проти генерального писаря повстане, але й проти гетьмана Виговського з усім його оточенням, разом узятим. А якщо булава в руки Василю Золотаренку впаде, Яким Сомко її відразу відняти спробує.
І тоді прощавай, Гетьманщино! Ти програєш…
До речі, спертися на татар Виговський також не зуміє. І тут усе сталося, як пообіцяв Башмаков: не поставивши нікого до відома щодо своїх планів, вінницький полковник Іван Сірко раптом відправився грабувати Крим. Тому проклинаючи всіх козаків скопом, Івана Сірка й Івана Виговського зокрема, Мехмед Герай змушений був терміново вирушити додому разом з усім своїм бусурманським воїнством. За даних обставин відсутність на місці майбутніх подій в’юнкої татарської кінноти також зіграє проти гетьмана.
Загалом, що Дементій Минович обіцяв, те й зробив, створивши якнайкращі умови
