Стань моїм першим - Адалін Черно

Кіра

— Я так сумувала, — роблю ще одне зізнання.

Те, що Кирило не випровадив мене за двері після першого — гарний знак, але я через невміння тримати язик за зубами тисну далі. Не можу промовчати, коли зсередини емоції б’ють ключем.

У відповідь на мою репліку Кирило ледь помітно усміхається. Куточки його губ злегка підіймаються, погляд теплішає. Він не каже мені того ж у відповідь, але це й не потрібно. Я бачу, що сумував. По тому, як він мене обіймає, як гладить моє тіло, як дивиться.

— Ти не голодний?

— А є пропозиції?

Мені навіть соромно стає, тому що я нічого не приготувала. У мене в холодильнику взагалі миша повісилася. Усі продукти, які були, я викинула, оскільки вони зіпсувалися. Щоправда, шматочок сиру залишився. З пліснявою. Не впевнена, що це запланована пліснява, тому, гадаю, їсти його теж не можна.

— Пропозицій багато, але в холодильнику, на жаль, немає продуктів, тож — нє-а…

— Чим ти харчувалася? — запитує Багров, уважно мене розглядаючи. — Схудла.

Мій живіт зрадливо бурчить, і Кирило рішуче підводиться.

— Поїдемо повечеряти?

— Не надто пізно?

— Спати голодними — погано.

— Може, замовимо фастфуд?

У мене слина скупчується лише за згадки соковитого бургера з ароматною яловичиною. Слова з реклами виникають у спогадах, і я мимоволі ковтаю та наполягаю:

— Будь ласка, будь ласка… нумо замовимо.

— Добре, — погоджується Кирило. — Замовиш на власний смак?

Я швидко киваю й тягнуся за телефоном. Розгортаю додаток доставлення, входжу до свого улюбленого ресторану фастфуду й накидаю в кошик картоплю фрі, пару бургерів, наґетси та навіть крильця беру. Мені раптово хочеться всього й одразу. Живіт так і бурчить від голоду.

— Ти що питимеш?

— А що є?

— Газованка, холодний чай, кава, молочні коктейлі.

— Я, мабуть, пас, — відмовляється після роздумів.

Я розумію, що така їжа — не для Кирила. Він звик до вишуканіших страв, а я збираюся нагодувати його шкідливими. Але хочеться — неймовірно. Залишається сподіватися, що Кирилові теж сподобається.

— А я каву візьму.

— На ніч? — дивується Кирило.

— Захотілося — не можу.

Щоб хоч якось відволіктися від думок про їжу, я йду приймати душ. Пірнаю під потік і розслаблено прикриваю очі. Позаду чується стукіт дверей ванної, а за хвилину на мій живіт лягає важка чоловіча рука.

— Дуже хотів у душ? — запитую, охоче притискаючись до Кирила спиною.

— Дуже хотів.

Я повертаюсь до Багрова обличчям. Ковзаю під його долонями й обіймаю руками за шию, притискаюсь сильніше, відчуваючи його кам’яний стояк, що упирається мені в низ живота.

— Ти завтра приїдеш?

— Ти вже мене виганяєш?

— Ні… але тебе бракувало.

— Я не поїду, — каже Кирило, чим будить сплячих метеликів у моєму животі. — Завтра можемо провести день разом. Сходимо в ресторан, у кіно, у торговий центр — куди захочеш.

— Разом? — перепитую.

— Разом, Кіро.

— В ресторан? — ставлю дурне запитання. — І в кіно?

— Якщо хочеш туди й туди — підемо.

Я облизую губи, хоч вони й так мокрі від потоку води.

— А…

— Годі розмов, — вимогливо каже Кирило.

Я тільки кивнути встигаю, перш ніж він мене цілує. Накриває мій рот своїм, і мені відразу стає багато. Я захлинаюся виниклим цунамі почуттів, поспішаю поділитися ними з ним. Відповідаю із жаром та запалом. Віддаю Багрову все, що в мене є, а він охоче приймає.

Цілує спекотніше, обіймає міцніше, видихає уривчастіше. Буквально насичуюсь ним — запахом, смаком, теплом. Відчуваю себе божевільною психопаткою, що злетіла з котушок, якій потрібен тільки він. Єдиний, коханий, бажаний. Я не знаю, як пояснити йому все, не розумію, як розповісти, хто я, але дуже сильно його кохаю. І це не минає. Не стирається, я лише сильніше тону в ньому, поринаю все глибше і глибше, боячись, що одного разу забракне кисню.

— Ти пам’ятаєш наш секс у душі? — питаю між поцілунками.

— Пам’ятаю.

— Тобі тоді сподобалося?

— Мені завжди подобалося.

— А зараз?

— І зараз.

Я не можу із собою впоратися. Мені хочеться з ним говорити, хочеться знати, що я йому теж не байдужа. Нехай він не закоханий у мене так сильно, як я в нього, але ж щось він відчуває. Я впевнена в цьому, знаю. Він так на мене дивиться. Так дивиться. Просто зараз поглядом своїм пропалює. І там емоцій стільки — не задихнутися б ними.

Кирило ривком підіймає мене на руки й притискає спиною до стіни душу. Його член виявляється між моїх стегон, торкається збудженого клітора. Багров кілька разів веде стегнами вгору-вниз, зриваючи з моїх губ протяжний стогін. Я тремчу вся в його руках, тремчу від бажання і збудження. Дряпаю йому спину, хоча знаю, що йому не подобається. Він завжди морщиться, але мовчить, дозволяє мені.